Цільове рефінансування

На кінець червня цього року обсяг кредитів, наданих банками суб’єктам господарювання, перебував на рівні 2017-го. Порівняно з груднем 2018 року гривневі корпоративні кредити скоротилися на 9,4%, в іноземній валюті — на 13,7%. Обсяг кредитів, наданих підприємствам малого та середнього бізнесу, які виявилися найвразливішими до економічної кризи, зумовленої епідемією COVID-19, на кінець червня 2020-го знизився на 10,1% порівняно з червнем 2019 року. Факторами стримування кредитування виступають як низький попит підприємств на кредити через їх високу вартість, так і несхильність банків до ризику через жорсткі регуляторні умови та наявність безризикових альтернатив (державні цінні папери, депозитні сертифікати НБУ).

Водночас адекватність капіталу українських банків більш як удвічі перевищує нормативний рівень (на 1 серпня 2020-го H2 дорівнював 21,52%), а ліквідність у банківській системі становить понад 150 млрд грн.

Цільове рефінансування як інструмент стимулювання банківського кредитування

Як свідчить досвід багатьох країн світу, важливими складовими політики центрального банку в контексті підтримки стійкого економічного зростання є посилення ролі банків як інституту фінансового посередництва та розвиток інструментів інвестиційного рефінансування центробанку. Активна участь центрального банку в процесах рефінансування банків у рамках кредитування інвестиційних проєктів підвищуватиме ефективність каналів грошової трансмісії у контексті як підтримки стійких темпів економічного зростання, так і усунення інфляційних ризиків, викликаних зростанням грошової пропозиції.

Запровадження Національним банком цільової програми рефінансування банків з метою кредитування підприємств під інвестиційні цілі та оборотний капітал дасть можливість збільшити обсяг кредитних коштів в економіці, створити нові робочі місця та прискорити економічне зростання.

Розвиток інструментів інвестиційного рефінансування є обов’язковим елементом політики центрального банку на етапі переходу від політики монетарної рестрикції до політики монетарного пом’якшення. Це обґрунтовується тим, що після періоду надмірної рестрикції сукупний попит економіки, а також попит на гроші все ще залишаються пригніченими. В таких умовах доцільно додатково спрощувати доступ суб’єктів економіки до грошових ресурсів для формування довгострокових інвестиційних ресурсів економічного зростання.

Інвестиційне рефінансування сприятиме більш ефективному використанню та перерозподілу національних заощаджень у тій їх частині, яка пов’язана із заощадженнями у банківській системі, іншими словами, сприятиме трансформації національних заощаджень в інвестиції. Тим самим забезпечуватиметься більш ефективне функціонування інституту фінансового посередництва, що є одним із завдань центрального банку в рамках досягнення мети з фінансової стабільності.

На мою думку, пріоритетними напрямами розвитку інструментів інвестиційного рефінансування НБУ можуть бути:

— рефінансування банків за фіксованою процентною ставкою;

— розширення переліку прийнятної застави в рамках кредитів рефінансування;

— співпраця з урядом з питань рефінансування інвестиційних проєктів у рамках реалізації програм, спрямованих на підвищення доступності кредитів для суб’єктів підприємництва, підтримку проєктів структурної перебудови економіки тощо.

Довгострокове рефінансування в Україні

Кредити рефінансування терміном від 14 до 90 днів і від одного до п’яти років НБУ став видавати банкам лише з початку травня 2020-го (без обмеження загального обсягу коштів шляхом проведення кількісних тендерів). Перелік прийнятної застави розширено: до заставного пулу включено корпоративні облігації, випущені під державні гарантії, та муніципальні облігації. Станом на 11 серпня 2020 року НБУ видав кредитів рефінансування терміном на п’ять років загальним обсягом у 4,6 млрд грн під 6–8% річних.

Водночас стандартним операціям із рефінансування банків, на мою думку, не вистачає спрямованості на досягнення конкретних і вимірюваних цілей, що відповідають очікуванням суспільства.

На сьогодні можливість отримання банками рефінансування не залежить від ефективності виконання ними функції фінансового посередництва, і спрямовується таке рефінансування ними переважно на цілі, відмінні від кредитування реального сектору, наприклад, на купівлю державних цінних паперів або іноземної валюти (в межах валютної позиції). Спираючись на успішний міжнародний досвід, можна стверджувати, що запровадження цільового рефінансування стане стимулом для підвищення рівня кредитування та монетизації економіки, а відповідно, одним із факторів формування потужного внутрішнього ринку та підвищення стійкості економіки до шокових впливів, що в середньо- та довгостроковій перспективі забезпечуватиме надійне підґрунтя для збереження стабільної та низької інфляції. Кількісним орієнтиром обсягів інвестиційного рефінансування банків може бути рівень у 3% ВВП у середньостроковій перспективі, що відповідає рівню таких країн, як Грузія, Угорщина, Вірменія, Туреччина.

Міжнародний досвід

З огляду на розгортання коронакризи центральні банки країн Східної Європи активно реагували на нові загрози макроекономічній стабільності. Заходи підтримки включали розширення як механізмів рефінансування банківських кредитів, так і операцій із державними цінними паперами, операцій по викупу проблемних активів тощо.

У березні—червні 2020 року з 14 країн Східної Європи, валюти яких не належать до резервних і які здійснюють політику інфляційного таргетування, 11 центральних банків здійснювали підтримку економіки через механізми рефінансування банків (включаючи кредитну підтримку спеціалізованих програм за зниженими ставками), з яких п’ять центробанків — у обсягах понад 1% ВВП (чистим приростом). Найбільші операції рефінансування банків зафіксовано в таких країнах, як Угорщина (2,4% ВВП), Вірменія (2,1%), Туреччина (2,0%), Грузія (1,4% ВВП). На кінець червня 2020-го рівень підтримки банківської ліквідності за цим інструментом у зазначених країнах перевищує 5% ВВП. За ними слідують Росія, Албанія, Азербайджан, Польща, де обсяги рефінансування коливаються в межах 1–3% ВВП. В Україні ж цей рівень становить лише 0,2% ВВП.

Програма надання цільових довгострокових кредитів рефінансування банкам, яка діє в єврозоні з 2014 року (TLTRO I — з червня 2014-го, TLTRO II — з березня 2016 року, TLTRO III — з вересня 2019-го), передбачає рефінансування банків єврозони під кредити, які надані нефінансовим корпораціям і домогосподарствам на пільгових порівняно із стандартними операціями умовах. Метою програми є пом’якшення кредитних умов для приватного сектору та стимулювання банківських кредитів у реальний сектор.

У рамках актуальної Програми TLTRO III рефінансування надається на три роки із початком виплат через два роки та за ставкою, що може бути на 50 б.п. нижчою від середньої ставки за депозитними операціями ЄЦБ (наразі мінус 0,5%), на період з 24 червня 2020-го до 23 червня 2021-го та на рівні середньої ставки за депозитними операціями на період після 23 червня 2021 року.

По суті, це створення системи «подвійної ставки» (dual rate), яка даватиме змогу рефінансувати банки за ставкою, нижчою від тієї, яку вони сплачують для депонування коштів у центральному банку. Обсяг та умови рефінансування, яке мають можливість отримати банки, прив’язані до обсягу їх кредитів нефінансовим корпораціям і домогосподарствам та залежать від структури кредитного портфеля банку.

Напередодні запровадження програми очікувалося, що її обсяг становитиме до 1 трлн євро. Проте вже у червні 2020 року банкам було надано цільового довгострокового рефінансування на суму близько 1,3 млрд євро, що збільшило залишок за довгостроковими кредитами рефінансування ЄЦБ (разом із попередніми серіями) до 1,6 трлн євро.

Цільова програма Банку Угорщини («Фінансування заради зростання», FGS) діяла у 2013–2017 роках і була оновлена у 2019–2020 роках. У рамках програми центральний банк здійснював рефінансування банків за нульовою процентною ставкою на умовах спрямування коштів на кредитування мікро-, малих і середніх підприємств на строк від трьох до десяти років і за ставкою, яка не перевищує 2,5% річних. Цільове призначення кредитів визначалося центральним банком і включало: рефінансування раніше отриманих кредитів (у національній чи іноземній валюті), фінансування оборотного капіталу, фінансування нових довгострокових інвестицій і пре-фінансування позик із фондів ЄС.

За чотири роки реалізації програми (з червня 2013-го до березня 2017-го) близько 40 тисяч підприємств отримали фінансування на суму понад 2,8 трлн форинтів (більш як 8 млрд євро, або 7% ВВП). На інвестиційні цілі було спрямовано 60% цієї суми, на поповнення обігових коштів — 18%. Після періоду тривалої стагнації щорічні темпи зростання корпоративних кредитів повернулися в діапазон 5–10%. За оцінками Банку Угорщини, реалізація програми прискорила економічне зростання у 2013–2017 роках на 2–2,5% порівняно зі сценарієм повільного відновлення та на 6% порівняно зі сценарієм продовження кредитної кризи. Це дало можливість створити близько 20 тисяч робочих місць в економіці.

У Росії активне застосування інструментів інвестиційного рефінансування відбулось одночасно із започаткуванням циклу жорсткої монетарної політики. Із грудня 2014 року Центральний банк Росії різко підвищив ключову ставку з 9,5 до 17%. Однак одночасно з цим було значно розширено кількість програм, у рамках яких ЦБР надавав рефінансування банкам на реалізацію визначених проєктів за зниженими ставками від 6,5 до 10,75% річних. Уже через три місяці після зазначеного підвищення ключової ставки ЦБР започаткував програму пільгового рефінансування проєктів малого та середнього бізнесу за ставкою 6,5% річних. Із початком коронакризи ЦБР започаткував нові інструменти надання пільгового рефінансування за ставкою 4,5% річних за кредитами банків для підприємств на невідкладні потреби та з метою збереження зайнятості (у тому числі за кредитами без забезпечення). З 22 червня 2020-го ставку таких кредитів знижено до 2,5% річних.

Висновки та рекомендації

Отримані українськими банками кредити рефінансування на сьогодні переважно не пов’язані з інвестиційними проєктами. Більшість із них використовуються комерційними банками для купівлі державних цінних паперів. Вочевидь це не є свідченням ефективного спрямування грошової пропозиції.

З огляду на вищезазначене вважаю за доцільне запровадження Національним банком цільової програми рефінансування банків під кредити реальному сектору на інвестиційні потреби та на підтримку оборотного капіталу. Це дасть змогу посилити ефективність інституту фінансового посередництва в Україні та дієвість монетарного інструментарію Національного банку України.