ТРЕТІМ БУДЕШ? ПДВ ПО-ПРЕЗИДЕНТСЬКИ...

Минулий тиждень видався з податковим ухилом. Почалося з того, що Президент ветував зміни в бюджет (закон №4000-1, що пройшов парламент), відзначаючи, що «підстав більше ніж досить, положення закону суперечать чотирьом статтям Конституції України й базовим законам, які регулюють відносини у відповідній сфері. Пропонуються зміни до 33 законів, зокрема практично до всіх податкових».

При цьому фактично публічно відшпетили першого віце-прем’єра Миколу Азарова. Охарактеризувавши запропоновані зміни як «класичний приклад правового невігластва в податковому законодавстві», Президент люб’язно вказав на ініціатора. За його словами, із семи відомств, що брали участь в експертизі закону №4000-1, більшість висловили застереження й запропонували застосувати вето. Проте Міністерство фінансів України «тисне на підписання, і уряд його підтримує. А думку інших міністерств не враховують».

Складні стосунки пана Азарова з низкою міністрів давно не таємниця. Частина з них уже завершилася відставками. Нелегкі відносини склалися в Миколи Яновича і з його колишнім дітищем — Державною податковою адміністрацією.

Конфлікт, що поступово наростав упродовж року, вже вийшов на поверхню. Податкова вже інакша. За минулий рік Юрій Кравченко планомірно посилив свої позиції у вищому керівництві ДПАУ: відбулися тотальні перестановки та звільнення в колишній команді Азарова. Призначення Сергія Медведчука стало лише одним із завершальних штрихів у процесі.

Утім, ситуації, коли погляди податкової та Мінфіну мають протилежний характер, давно стали нормою життя. Той-таки закон №4000-1 податкова оцінювала як такий, що загрожує бюджету втратою 7 млрд. гривень, і пропонувала його ветувати. Те й сталося...

Очевидно, що в цілісному вигляді «купу малу з трьома нулями» ми вже не зустрінемо. Закон подрібнять на безліч законопроектиків, деякі з них безсумнівно потрібні, але почекають, інші настільки явно відбивають бізнес-інтереси, що їх протягнуть по одному. Загалом, усе буде як завжди, і лобістам ще доведеться попрацювати.

А ДПАУ спочивати на лаврах не доведеться. Тактична перемога в апаратній війні — річ, безсумнівно, приємна, але проблем із податками вище стріхи. Торік перебіг податкової реформи різко вповільнився. Зокрема й у ключових пунктах. Особливо болісно це позначилося на податку на додану вартість. З величезними труднощами вдалося домогтися тільки припинення приросту бюджетної заборгованості за ним. Це справді прогрес, але проблеми він не розв’язує.

І коли Президент заявив, що хоча в економічному блоці уряду над проблемами ПДВ працюють тисячі фахівців, але ніхто серйозно цим податком в уряді не займається, то камінчик цей був у город не лише Азарова.

За даними Державної податкової адміністрації України, із моменту запровадження закону про ПДВ 1997 року державі від цього податку надійшло 62 млрд. грн., тоді як заявки на відшкодування сягнули 68 млрд. грн. За розрахунками, виходячи з заявленого ВВП, при ставці податку 20% валове нарахування ПДВ 2003 року без пільг мало становити до 50 млрд. гривень. Але реально нараховано 33,2 млрд.

При цьому до відшкодування заявлено 21 млрд. гривень, або майже дві третини. А з урахуванням заборгованості за відшкодуванням у 7,5 млрд. сальдо ПДВ становить лише 4,7 млрд., або 14% від нарахованого. За п’ять років заявки на відшкодування ПДВ зросли втричі, а надходження в бюджет — лише в 1,5 разу.

За останні п’ять-сім років частка ПДВ у ВВП зменшилася з 8,3 до 4,9%. По суті, податок помалу втратив свою бюджетотворну роль. 1993 року частка податку в доходах бюджету становила 35%, 2003-го — лише 17%.

За саркастичним зауваження Президента, «ПДВ сам себе «з’їдає». А уряд що — спостерігає, чим це закінчиться?»

Через численні пільги, списання боргів і велику недоїмку в бюджет фактично надійшло не більше 5—7% від створеної доданої вартості. Втрати бюджету від пільг за ПДВ торік зросли на 33%, а їхня частка в загальних податкових пільгах сягнула 87%. Президент заявив, що «пільги вдвічі більші, ніж реальні надходження. І ми продовжуємо їх плодити. Тільки за рахунок скасування пільг можна було б удвічі-втричі знизити податкове навантаження». При цьому, за його словами, недоїмка за ПДВ наближається до 7 млрд. гривень.

Наведення порядку неминуче зачепить інтереси багатьох. Повернення ПДВ — це велика й практично взаконена годівниця. Своєчасне повернення податку грішми — подвиг, гідний Геракла. І виконують цю, по ідеї, чисто бухгалтерську операцію часто на найвищому рівні. Доходячи й до того ж таки Президента. Так, торік «Криворіжсталь» змогла пролобіювати схему про залік неодержаного ПДВ, що підлягає відшкодуванню, на невиплачені нею дивіденди державі.

Для цього заводчани сходили до Олега Дубини, той пробився до Президента. Загалом, хепі-енд. Принаймні в даній схемі навряд чи був присутній традиційний «відкіт».

Іншим суплікаторам за своєчасне повернення ПДВ нерідко доводиться платити, і платити досить багато. Стандартна норма «відкоту» при його поверненні грішми нижче 10% уже не опускається. З огляду на те, що торік повернення ПДВ тільки грішми становило 10,3 млрд. гривень, то відсотки ці дають на дурничку мільярд гривень, який приємно гріє кишені багатьох дуже представницьких брюк.

Минулого тижня, за підсумками наради з проблем ПДВ, підписано указ «Про введення системи окремих поточних рахунків для розрахунків за податком на додану вартість». Відповідно до документа, уряд і податкова повинні розробити і провести через парламент механізм окремого обліку ПДВ на спецрахунку. Передбачається, що вже з 1 липня ц.р. стягування ПДВ у держбюджет, а також оборот коштів цього податку відбуватимуться через окремі поточні банківські рахунки платників ПДВ.

Ідея не вельми нова, і питання її втілення розробляються вже кілька років. Торік восени навіть спеціальну групу створювали.

Поки що схожий механізм із серпня 2002 року працює в Болгарії і передбачається, що з осені нинішнього року його запровадять у Росії. Власне, ідею спецрахунку Президент озвучував ще місяць тому, наприкінці січня, нарікаючи на відставання в цьому питанні від росіян.

Правда, у тій-таки Росії ПДВ уже знизили до 18%, а в нас зниження пропонувалося тільки з наступного року. А в Болгарії спочатку відкривання рахунків було справою добровільною.

До речі, саме відринутим законом №4000-1 передбачалося зниження з 1 січня 2005 року ставки ПДВ до 17%, а через рік — до 15%. Проте закон не пройшов, тож питання поки зависло.

Утім, лиха без добра не буває. Микола Янович допускає, що в результаті зниження ставки відбудеться навіть раніше — восени нинішнього року (хоча як змінюватиметься база в ході бюджетного року — питання вельми цікаве).

А повертаючись до проблеми спецрахунків, перший віце-прем’єр відзначив, що разом із Національним банком підготовлена ціла низка нормативних документів. Обіцяно, що, «запроваджуючи спецрахунки, розв’яжемо проблему неповернення ПДВ раз і назавжди... Ідеологія досить проста й зрозуміла — на банківському спецрахунку платника податків акумулюється як вхідний, так і вихідний ПДВ, і він нікуди не дівається від платника податків. Йому повертати не треба. Треба буде тільки поповнювати великому експортерові той ПДВ, який у нього утворюється в результаті дії нульової ставки при експорті продукції».

Але в цілому дійсність буде менш рожевою. У тій-таки Росії, дискутуючи про ПДВ, звертають увагу не тільки на плюси, а й на мінуси.

Приміром, проблема фірм-одноденок справді існує, хоча вона далеко не головна. Торік ДПАУ не допустила перерахування на користь фірм-«метеликів» ПДВ на 1,3 млрд. грн. (це близько 6% від пред’явлених до відшкодування сум). І, треба відзначити, справу поставлено досить ефективно: як указує більшість заявників, одержати відшкодування фіктивного ПДВ дуже складно. Навіть «відкіт» платять саме реальні експортери. Тож навіть повна (й дуже малоймовірна) перемога над «метеликовими схемами» дасть обмежений ефект.

Куди більше коштів з’їдають пільги. Скасування їх дозволило б скоротити оподаткування, розширивши при цьому податкову базу. Про те, наскільки це реально, свідчить те, що вже після прочухана уряд продовжив пільги за однією з популярних схем ухиляння від сплати податків — «інвалідній». Плюс нікуди не поділися й ВЕЗ, і території пріоритетного розвитку, і чорнобильські зони.

Проте великим експортерам новий порядок безсумнівно вигідний. Наявність ще одного рахунку для них не дуже істотна, а певне початкове вповільнення обороту згодом компенсує спрощення процедури повернення.

Стосовно дрібного й середнього бізнесу не все так однозначно. У них як мінімум зростуть видатки на обслуговування рахунків. Крім того, у малому бізнесі є цілий прошарок неплатників ПДВ. Що їм робити? Цілком можливо, теж відкривати рахунки. Колись говорили про проведення експерименту із введення рахунків. Тепер, після президентської «накачки», все, найімовірніше, робитиметься в авральному порядку.

На сьогоднішній день у світі спецрахунки існують лише в Болгарії. Під кінець року таких країн, схоже, стане три. Україна буде третьою, якщо не другою: за темпами введення ендеесних рахунків ми цілком можемо обігнати Росію (добре що банківська система для їх обслуговування в нас підготовлена краще). Стосовно неминучих гуль, то набиватиме їх та сама «дрібнота», інтереси якої, скоріш за все, проігнорують.

Уперше нам, чи що? І не таке переживали. А все-таки цікаво, вони що, теж повернення за ПДВ одержуватимуть? Уявляєте автоматичне відшкодування податку Ринату Ахметову й тітці Моті? Теоретично, звісно, можливе й таке, але практично в українському варіанті навіть у комп’ютерів виникають проблеми...

Які нові доходи придумають для себе дядьки, що годуються від схеми? Час покаже.