Танці кволеньких лебедів

Весна не розтопила снігову кулю проблем, на яку перетворюється біг наввипередки вкладників і курсу, що оголює головну біду вітчизняної банківської системи — відсутність адекватного регулювання. Усі дії Нацбанку зараз є спробою гасити іскри пожежі, не звертаючи уваги на основний її осередок, яким є грошовий голод економіки і некерована девальвація гривні. Втім, винний у цьому далеко не тільки Нацбанк — розродитися адекватним комплексом заходів протистояння кризі наше державне «болото» не змогло і через півроку після її початку. Рано чи пізно — за такого управління країною! — економічна стагнація і банківська криза призведуть до цілковитого знищення економічної і фінансової моделей зростання.

Уже влітку у вітчизняній банківській системі можуть розпочатися глибокі процеси реструктуризації. І якщо до цього моменту банкіри не зрозуміють, що будувати нову кредитно-фінансову систему не можна шляхом підкилимної метушні і кулуарних домовленостей, замість життєздатних банків країна одержить набір напівживих калік, терміни існування яких знову залежатимуть виключно від зовнішнього середовища і прихильності менеджерів НБУ.

Верховенство капіталу

У квітні найважливішою для банкірів темою стане питання рекапіталізації. Кабмін і Нацбанк, які з листопада минулого року думають про порядок державної участі у капіталі комерційних банків, дотепер не визначилися з чіткими критеріями, котрим має відповідати фінустанова, яку націоналізують.

За словами координатора проектів у фінансовому і корпоративному секторі Світового банку Маріуса Вісмантаса, в обговоренні програми державної підтримки уряд апріорі виходить з того, що банки з іноземним капіталом зможуть подолати кризу з допомогою материнських фінансових груп. А державі необхідно підтримати ту частину місцевих кредитно-фінансових установ, яка контролює значну частину депозитів фізичних осіб і не може подолати кризу самостійно. При цьому основними критеріями, які визначають відповідність банку умовам програми рекапіталізації, є його системність і якість бізнес-моделі. «Тобто, якщо проблеми системного банку пов’язані з відпливом вкладів і девальвацією гривні і не спричинені махінаціями менеджменту або власників, держава має його підтримати», — вважає почесний президент Укргазбанку Василь Горбаль.

Проте поки що є тільки загальна схема. Відповідно до неї, роль оцінювача проблемного банку відводиться НБУ, який і має надати Мінфіну свої висновки про доцільність націоналізації тієї чи іншої фінустанови. Тому, попри наявність клопотань від тимчасових адміністраторів двох банків («Надра» і Укрпромбанку) і звернення до Кабміну і НБУ власників ще чотирьох банків (Укргазбанку, «Фінанси та Кредит», «Родовід Банку» та Імексбанку), остаточні рішення за жодним з випадків поки що не прийнято. В.о. голови Мінфіну Ігор Уманський стверджує, що це Нацбанк не зважується зробити перший крок. У НБУ свою пасивну позицію пояснюють тим, що ще не до кінця вивчили фінансове становище проблемних банків.

Взаємні претензії двох дер­жавних органів цього тижня вилилися в реальні проблеми для трьох банків. Консультації між Мінфіном і НБУ закінчилися поки що відмовою в наданні державної допомоги «Родовід Банку», Укрпромбанку та Імексбанку. Нібито, у випадку з «Родоводом» і Укрпромбанком формальною причиною стала низька якість активів кредитно-фінансових установ (висока вартість оздоровлення банку для бюджету). Імексбанк не підійшов через свій розмір. Втім, наші джерела в Мінфіні стверджують, що рішення ще можуть переглянути.

Однак час спливає, і з кожним днем потреба нездорових банків у капіталі тільки зростає, підвищуючи тим самим потенційне навантаження на бюджет і зменшуючи шанси інших банків одержати допомогу від держави.

Меморандум з Міжнародним валютним фондом дозволяє уряду спрямувати на рекапіталізацію всього 44 млрд. грн. Багато це чи мало, можна оцінити, вивчаючи структуру власності вітчизняної банківської системи. З 18 найбільших системних банків (перша група за класифікацією НБУ) представникам приватного вітчизняного капіталу належать сім. Станом на 1 березня ц.р., вони спільно контролювали 60 млрд. грн. депозитів приватних клієнтів і мали капітал у 22,8 млрд.
грн. Таким чином, щоб одержати контроль над цими банками, держава має влити в їхній капітал ще 22,8 млрд. грн.

Проте попередні оцінки тимчасових адміністраторів показують, що потреба найбільших банків у капіталі набагато вища. Так, при власному капіталі в 2,5 млрд. грн. банку «Надра» необхідне вливання 5 млрд. грн. (тобто збільшення на 200%), а Укрпромбанку при капіталі в 1,6 млрд. грн. — на суму близько 7 млрд. грн. (майже на 450%).

Якщо справи інших системних банків такі ж кепські, то тільки їх державі доведеться капіталізувати на суму, яка набагато перевищує 44 млрд. грн. Хоча в тому ж меморандумі з МВФ встановлене обмеження на приріст монетарної бази — до 211 млрд. грн. на кінець року. Відштовхуючись від нинішнього значення агрегату базових грошей (173,4 млрд. грн.), неважко підрахувати, що НБУ може монетизувати ОВДП не більш як на 37,6 млрд. грн.

Звичайно, під час продажу валюти з резервів НБУ в обмін на гривню, яка вилучається з обігу, грошова база скорочується. Тим самим відсуваючи ліміти, у межах яких Нацбанк може здійснювати нову емісію. Але якість цієї емісії викликає дуже серйозні сумніви. Адже якщо отримувані через рефінансування і рекапіталізацію гривні витрачаються виключно на поповнення відпливу депозитів, то ці гроші в результаті переходять у найменш продуктивну та інфляційно небезпечну для економіки готівкову форму.

Крім того, не слід забувати, що емісійного фінансування потребують і держбюджет разом з Пенсійним фондом. Потенційна діра в скарбниці держави на цей рік оцінюється у більш як 75 млрд. грн. І закрити її за рахунок підвищення акцизів і окремих зборів ДПАУ буде дуже важко. Саме тому НБУ і Мінфін не поспішають погоджувати терміни і суми на рекапіталізацію комбанків. Болівар не витримає двох.

Знемога потопаючих

Що буде з банками, які залишилися без державної допомоги, — відповісти не можуть ні в Кабміні, ні в НБУ. Тим часом у другій групі (великі банки) українськими можна назвати ще десять банків, які мають зобов’язання за депозитами населення на суму в 21,3 млрд. грн. У третій і четвертій групах до місцевих належать уже 100 банків із 144, у пасиві яких — кошти фіз­осіб на 35 млрд. грн. І ці кошти продовжують потихеньку залишати банки, що вбиває і кредитно-фінансові установи, і економіку.

На думку екс-заступника голови Нацбанку Сергія Яременка, сконцентровані на добуванні грошей для повернення вкладів, банки не можуть кредитувати (якщо не рахувати позик, пов’язаних з вимиванням капіталу). А без кредитної підтримки банків уже до осені економіка згорнеться на 30—40%. «Підприємства, які вже упродовж шести місяців (із жовтня 2008-го по березень 2009-го) не мають кредитної підтримки, втрачають до 60% обігових коштів. Таким чином, уже до вересня діяльність більшості українських компаній просто зупиниться», — каже пан Яременко. Він вважає, що вижити в таких умовах зможуть тільки експортно-орієнтовані підприємства, а також частина компаній харчової промисловості, які разом створюють не більш як 70% вітчизняного ВВП.

Відповідно, звужена економіка вже не потребуватиме нинішньої кількості банків. Разом із падінням реального ВВП приблизно на третину доведеться скоротитися і банківській системі. Тобто її лави зменшаться мінімум на півсотні «штиків». Причому більшість «непотрібних» банків належатимуть місцевим власникам.

У цій ситуації найскладнішою проблемою для держави стане повернення вкладів населення у ком­банках, які підлягають ліквідації. Держгарантії поширюються на всі вклади громадян розміром до 150 тис. грн., кількість яких у системі перевищує 90%. Ні для кого не секрет, що сьогоднішніх ресурсів у Фонду гарантування вкладів (3,2 млрд. грн. на 01.03.09 р.) не вистачить на виплати вкладникам навіть одного великого банку.

Світовий банк пропонує збільшити обсяг фонду до 15 млрд. грн., проте і цієї суми вочевидь недостатньо для покриття всіх гарантованих депозитів населення в потенційно проблемних банках. Обсяг вливань у фонд з боку НБУ і Кабміну також обмежений бюджетними можливостями і лімітами зростання монетарних агрегатів.

Втім, представники найбільших і великих банків уже нібито придумали, як зняти частину боргового тягаря з держави. На зустрічах між собою і в секретаріаті президента (як завжди, непублічних) одним із запропонованих варіантів було перевести вклади з проблемних кредитно-фінансових установ у здорові, а також у банки з держпідтримкою. У результаті такий «благий намір» може обернутися тим, що через цю невигадливу схему найбільші банки одержать у своє розпорядження і державну підтримку, і живі активи проблемних банків, що означатиме повний переділ банківської системи на їхню користь.

При цьому відкритим залишається питання про те, які саме вклади переводити в інші установи, а які — залишати в проблемних. Якась частина вкладів усе одно буде числитися за потопаючими фінустановами. Найбільш імовірними жертвами можуть стати ті найменш соціально вибухонебезпечні вкладники, яким належать депозити понад гарантовану суму в 150 тис. грн. (менш як 10% від загальної кількості вкладів)...

Не можна виключати і повторення ситуації дефолтного 1998 року в Росії, коли банки повертали населенню валютні вклади в рублях, за курсом у кілька разів нижчим від ринкового. Адже валютні депозити населення в комерційних банках застраховані у Фонді гарантування вкладів за курсом Нацбанку, котрий, як показала практика, у нашій країні може відрізнятися від реального ринкового на 30—40%.

Поки «Титанік» пливе…

Поки ще рано казати про те, скільки банків виявляться «зайвими» через масовий відплив вкладів і переділ банківської системи. Зрозуміло одне — цей від­плив триватиме.

І далеко не в останню чергу — через незрозумілу затятість НБУ, котрий продовжує насаджувати учасникам ринку практику так званого середньозваженого курсу долара (поява цього курсу призвела до девальваційного сплеску наприкінці лютого — див. «ДТ» №7 від 28 лютого 2009 року). Дилери стверджують, що НБУ зовсім не відмовився від цієї практики. Навпаки, щодня тисне на своїх підопічних дзвінками та листами, в яких вимагає виводити на міжбанк заявки за курсом не вище від середньозваженого.

Встановлення Нацбанком свого середньозваженого курсу на 15—30 коп. нижче від ринкових котирувань призвело до повного колапсу міжбанківського валютного ринку. На його місці виникли півтори сотні внутрішньобанківських валютних ринків, на яких установи закривають тільки своїх власних продавців і покупців за ринковим курсом (через гривню—євро або підвищені комісійні). Незакритий попит (або пропозиція, але значно рідше) на валюту автоматично переноситься на наступний день. «Клієнти не хочуть продавати валюту за середньозваженим курсом, а ми не хочемо опинитися під пресом НБУ», — змалював нинішній розклад скарбник одного з великих банків.

Побоювання банкірів тільки посилилися після того, як валютне ліцензування і контроль перейшли від заступника голови НБУ Олександра Савченка до іншого заступника — Володимира Кротюка. «Кротюк знає, як організовувати перевірки банків, а ми не хочемо втратити пункт генеральної ліцензії, який дозволяє здійснення валютних операцій», — пояснюють банкіри. Вони кажуть, що НБУ вже розпочав перевірки окремих невеликих банків, які і стануть черговими «стрілочниками».

Появу цього нововведення складно обгрунтувати логічно. Очевидно, функціонери НБУ намагаються формально виконати встановлене в меморандумі з МВФ зобов’язання про не більш як 2% розбіжності між ринковим курсом і офіційним. Щоправда, коли надавати значення формальностям, то чи можна назвати ринковим курс, сформований на міжбанку такими методами? І як тоді бути із зафіксованим усе в тому ж меморандумі зобов’язанням української влади «запровадити режим гнучкого обмінного курсу»? Чи поняття «гнучкий курс» означає його піддатливість бажанням чиновників?

Тим часом курсовий диктат НБУ призводить до щоденного зменшення пропозиції доларів на міжбанківському ринку. Провівши розрахунки з бюджетом, експортери знову стали затискати валютну виручку. Наприкінці цього тижня обсяги торгів валютою на міжбанку скоротилися до мізерних 88 млн. дол. (проти 140—160 млн. на початку місяця).

Водночас попит імпортерів на долари та євро продовжує накопичуватися з кожною новою торговою сесією. Від вибуху валютний ринок рятує лише те, що імпортери затоварили склади в лютому — до запровадження додаткового мита в 13%. Однак рано чи пізно їхні товарні запаси закінчаться, і валюту купувати доведеться.

Черговий «загін оленів» на валютному ринку експерти пророкують уже в квітні. Причому цього разу його сила подвоїться внаслідок значної кількості вільної гривні, що є в розпорядженні комерційних банків (станом на ранок 24 березня, залишки на кореспондентських рахунках комерційних банків у НБУ перевищували 20 млрд. грн.). Тоді як ставки за нічними міжбанківськими кредитами по гривні були досить низькими — на рівні 10—15% річних.

З огляду на тісний зв’язок між поведінкою готівкового і міжбанківського валютних ринків, досить лише одного сірника, щоб валютна пожежа спалахнула з новою силою. Щойно на підвищення курсу зіграє відкладений попит імпортерів, населення теж кинеться активно скуповувати наявну валюту в кубушки. За ним полетить і надлишкова гривнева ліквідність комерційних банків, ще більше піднімаючи курс. А далі обов’язково відбудеться черговий забіг вкладників за гривнею із депозитних рахунків.

У майбутньому відплив депозитів можуть стимулювати вимоги Світового банку проводити повернення вкладів у націоналізованих банках у повному обсязі. На думку іноземних експертів, лише в такий спосіб можна відновити довіру до банківської системи у населення, що в СБ вважають ключовим чинником для подолання системної кризи. «Тестування» вкладниками можливості зняти свій вклад у націоналізованих банках відразу збільшить тиск на валютний ринок, що не може не викликати спекулятивного стрибка курсу.

Проблемні активи

«Відповідно до висновків наших колег із МВФ, котрі базуються на проведених ними дослідженнях, найпоширеніший зараз у світовій практиці алгоритм боротьби з кризовими явищами у фінансовій системі зводиться до трьох основних пунктів. По-перше, це локалізація фінансової кризи, із метою припинити поширення паніки та втечу вкладників і кредиторів із банківських систем. Другий пункт — це реструктуризація фінансового сектору: вливання нового капіталу в банківські установи, забезпечення їх ліквідністю, зміна власників, ліквідація, злиття і поглинання банків.

Третій пункт — це управління так званими токсичними або непрацюючими активами», — розповів Маріус Вісмантас під час семінару, організованого 23 березня в Києві представництвами Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації (IFC).

На думку експерта, у частині локалізації кризи здійснене українською владою збільшення сум держгарантій за вкладами мало дуже обмежений ефект. Про що свідчать величезні суми депозитів, втрачених банківською системою за останні місяці.

«У питаннях реструктуризації банків було теж зроблено дуже мало або практично нічого, — вважає пан Вісмантас. — Центральний банк підтримує банки ліквідністю і вводить кураторів і тимчасові адміністрації в проблемні банки. Але цього замало».

Що стосується управління проблемними активами, то тут експерт не упевнений, чи зроблено щось узагалі. В основному цим поки що займаються лише самі банки.

«Ми організували свій семінар саме зараз, тому що відчуваємо, що в українських банків накопичується дедалі більше проблем», — повідомила на семінарі глава представництва IFC в Україні Олена Волошина. Посилаючись на багаторічний антикризовий досвід своєї організації, вона заявила, що простого надання фінансування недостатньо для подолання банківської кризи. Окрім ресурсів, у цьому питанні дуже важливою є і якісна експертиза.

Втім, підтримка міжнародних фінансових інституцій може й не обмежуватися консультаціями. Представник IFC Жан-Марі Масс розповів про ініціативу міжнародних фінансових організацій щодо регіону Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), до якого належить і Україна. Спеціально підготовлений Спільний план дій на підтримку національних банківських секторів регіону і кредитування реальної економіки. Учасниками цієї ініціативи є представники групи Світового банку (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорація і Багатостороннє агентство гарантування інвестицій), а також група Європейського інвестиційного банку і Європейський банк реконструкції та розвитку. 27 лютого ці структури підписали спільне комюніке, у рамках якого взяли зобов’язання виділити на потреби банківського сектору ЦСЄ, в основному у капіталі та ліквідності, до 24,5 млрд. євро протягом 2009—2010 років.

Україна, на думку експерта, може і повинна розраховувати на виділення коштів у рамках цієї ініціативи, але для цього доведеться провести серйозну підготовчу роботу. Однак ще важливо всерйоз зайнятися реалізацією величезних внутрішніх можливостей нашої країни. Пан Масс нагадав про те, що Україна, відповідно до досліджень Світового банку, посідає одне з перших місць у світі за потенціалом розвитку агропромислового виробництва, величезні можливості приховані в реалізації енергозберігаючих та інфраструктурних проектів.

«Нині ми тісно співпрацюємо з урядом, щоб підготувати комплексну відповідь на всі виниклі виклики. Йдеться не лише про рецепти, призначені для окремих банків чи якихось частин банківського сектору, а й про комплекс заходів, який дав би можливість відновити довіру до всієї системи», — повідомив Маріус Вісмантас. Водночас він не був готовий розповісти про якісь конкретні напрацювання і позначити хоча б орієнтовні строки прийняття рішень.

А тим часом проблемні активи банків стають однією з найнебезпечніших мін уповільненої дії. За даними «ДТ», частка прострочення вже сягнула майже 12% у кредитних портфелях низки найбільших банків, тоді як межа у 15% вважається критичною — після неї починаються незворотні наслідки.

Судячи з відсутності будь-яких адекватних сигналів згори, поки українська влада не знає, що робити з цією проблемою. Як, втім, і з іншими, які не вдається повісити виключно на фінансистів.