ПОВТОРЯННЯ БЕЗ НАВЧАННЯ, АБО ПРО ПИТОМУ ВАГУ ФОРМАЛІЗМУ В БЮДЖЕТНОМУ ПРОЦЕСІ 2005 РОКУ

Виконання з недоробками

У середу депутати весь день займалися бюджетними питаннями. Дуже буденна справа, коли не враховувати, що нинішній парламентарій, чия душа рветься то захищати «Криворіжсталь», то щось конституційно відреформувати, не дуже-то й хоче з ранку до вечора займатися специфічною бюджетною проблематикою.

У першій половині дня про виконання Державного бюджету України за 2003 рік звітував перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров. Звіт було успішно схвалено, чого в новітній українській історії ще не траплялося. Причому схвалено з першої ж голосувальної спроби. Чогось такого й слід було очікувати, бачачи, як спружинились депутати з проурядового табору, як підтяглися керівники фракцій, а депутат Губський заплескав у долоні, скандуючи «За! За! За!»

А чого, власне, очікували? Що звіт буде провалений, попри те, що підсумкова цифра за доходами становила 103,4%, за витратами — 100,4%? І кому сьогодні цікаво (крім опозиції, звісно), що, виконуючи і перевиконуючи, посилено борючись із бідністю, наш соціально орієнтований уряд протягом 2003 року так і не запровадив раніше записаного у бюджеті зарплатного мінімуму на рівні 237 гривень, двічі домігся від Верховної Ради перенесення такого важливого для суспільства кроку. Тільки не тепер, пізніше, потім!

Не робитиму політичних висновків — це краще виходить у моїх колег. Висновок суто практичний. Маючи підтримку не 226, а 237 депутатів (і тут перевиконання!), а також більшість у комітеті з питань бюджету, Кабмін може пропонувати й успішно проводити через сесійний зал будь-які бюджетні ініціативи. І при цьому не озиратися ні на Петра Порошенка, який посилено таврує за кожної зручної нагоди Державну податкову адміністрацію, ні на Рахункову палату, яка періодично нагадує про власну значимість гучними цифрами у звітах, ні на місцеві ради, які час від часу чогось намагаються домогтися.

Безумовно, така безальтернативність і, в певному сенсі, вседозволеність у бюджетному процесі дуже полегшує урядове життя. Але країні, та ще й із погляду середньо- і довгострокової перспективи, вона загрожує серйозними негативними наслідками. Адже що виходить? З минулого року у нас «зависнули» проблеми кричущої невідповідності макропоказників та обсягів бюджету, але Кабміну від цього ні холодно, ні спекотно. З поза-позаминулого — проблеми з реалізацією
ст. 57 закону про освіту. Повне неподобство з ПДВ: всі експерти сходяться на думці, що він уже давно криміналізувався й утратив свою бюджетоутворюючу роль. Але реформувати податок — означало б зруйнувати дуже зручну для когось годівницю...

Якщо за звичкою сховати голову в пісок і не спробувати нейтралізувати чергову проблему, наступного року на повний голос заявить про себе такий милий в бюджетному сенсі винахід, як податковий кредит (згідно із законом про податок на доходи фізичних осіб, відповідний пункт набирає чинності з 1 січня). Новий головний біль щодо адміністрування, нові повноваження податківців (і нова годівниця?), обсяги відшкодування, яких у країні поки що ніхто не береться спрогнозувати...

Але до 1 січня ще треба дожити, а що робити з кепсько зліпленим і без обговорення проголосованим бюджетом-04? Чекають свого часу 106(!) законопроектів із внесення змін та доповнень у цей документ. Проте двомісячний пінг-понг між Мінфіном і бюджетним комітетом (з участю прем’єра та спікера і створенням усіляких робочих груп) дедалі більше зміцнює на думці: ніякого внесення змін і доповнень не буде. А якщо буде... Тим гірше для України.

Якщо виконувати роботу професійно, не уникнути перегляду балансу доходів і видатків. По суті, у середині року йдеться про верстку нового варіанта бюджету-04, і єдина організація, здатна виконати необхідні розрахунки, — Мінфін. Можна, звісно, покепкувати з ледачого, який робить двічі. Однак чи потрібен додатковий шмат роботи фінансовому відомству нині, напередодні нового бюджетного процесу, — запитання риторичне.

Загалом, диспозиція така: 16 червня — останній «останній термін», визначений Радою з подачі спікера Володимира Литвина. Цього дня має бути розглянутий вже узагальнений проект змін і доповнень до бюджету 2004 року. Сесійні засідання ВР закінчуються нинішнього року на два тижні раніше звичайного, 2 липня. Що з цього випливає?

Варіант оптимістичний: до 16 червня єдиний проект усе ще не готовий, і усунення бюджетних недоробок відкладають у довгу шухляду, до вересня. А потім про нього остаточно забувають. Прогноз для бюджету: не смертельно.

Варіант песимістичний: до 16 червня єдиний проект усе ще не готовий, тому частина депутатів затіває змагання «Хто кращий лобіст». Окремі зміни й доповнення з криками, галасом і закликами до громадськості проштовхують на розгляд залу і ставлять на голосування. Баланс бюджетних доходів і видатків тріщить по швах. Ситуацію рятує лише президентське вето...

Якщо така практика ввійде в повсякдення, час подумати над змінами та доповненнями до Бюджетного кодексу. У тому сенсі, що в листопаді бюджет на наступний рік ухвалюється в будь-якому вигляді, без обговорення і голосування, а в червні документ повністю перераховується і голосується наново. Як це дабл-бюджетування назвати якомога літературніше, у нас іще є час придумати.

Комплект правильних фраз

Але що це ми все про сумне та про сумне? Не далі як позавчора я від душі повеселилася, вивчаючи Бюджетну резолюцію, себто «Основні напрями бюджетної політики України на 2005 рік», схвалені постановою Кабміну від 26 травня 2004 року №686. Спочатку було складно продертися до змісту крізь частокіл загальних фраз: «Продовжити застосування та вдосконалення механізму середньострокового бюджетного планування відповідно до основних напрямів соціально-економічного розвитку держави», «бюджет повинен сприяти зниженню рівня бідності та підвищенню якості життя населення»... Але коли відкрила для себе, що документ просто чудовий: у ньому багато літер, але практично немає цифр! — процес, як мовиться, пішов.

Тим, хто втомився від мінливостей політичного життя, пропоную експеримент. Скопіюйте з мінфінівського сайта текст Резолюції в окремий файл. Приберіть із нього до десятка числових позначень наступного року (2005). А тепер проаналізуймо сухий залишок.

Залишаються згадування про зниження ставки ПДВ до 17%, одновідсотковий бюджетний дефіцит (у т.ч. 0,7% — по загальному фонду), граничний рівень держборгу в 34% ВВП на 31 грудня наступного року і мінімальну зарплату на рівні 262 гривень, та й то невідомо, з якого місяця. (Трансферт у розмірі 2% на зменшення фактичних диспропорцій не враховуємо, бо це звичайнісіньке виконання однієї з вимог Бюджетного кодексу.)

Фрази, що залишилися в Резолюції, можна видати окремою брошуркою «На допомогу бюджетувальнику-початківцю» і використовувати при підготовці чергових «Основних напрямів бюджетної політики України». Бо в нашій вітчизні можна рік у рік розробляти середньострокові стратегії будівництва за рахунок бюджетних коштів житла для малозабезпечених (п. 12) або створювати реальні умови для впорядкування оплати праці в органах державної влади і місцевого самоврядування (п. 5), а потім іще років із десять реалізовувати й упорядкування здійснювати.

А ще поставити на потік планування всього і вся на рівні не нижче від попереднього року. І не тільки обсягу капвкладень, відсотка ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет, питомої ваги місцевих бюджетів у бюджеті зведеному, як це зроблено в Резолюції на 2005 рік.

Чим же такий хороший рівень 2004 року, чи це просто мінфінівська відписка? Чи є хоч якісь цифри щодо року 2005-го? У пошуках відповіді я простудіювала 60-сторінкове «Наукове обгрунтування (анотацію) до Основних напрямів бюджетної політики на 2005 рік». І якусь дещицю конкретики все-таки нашкребла. ВВП наступного року очікується на рівні 357,7 млрд. грн., інфляція — 5,5%, номінальна середня зарплата по країні — 669 грн. Прямі іноземні інвестиції зростуть до 1400 млн. дол., обсяги внутрішніх запозичень не перевищать 2,5 млрд. грн., зовнішніх — 800 млн. дол. на фондовому ринку і до 500 млн. у міжнародних фінансових організацій.

Проте який статус «Наукового обгрунтування»? Затверджувалося воно разом із резолюцією на травневому засіданні Кабміну, чи ж це всього лише думка групи вчених, які добряче потрудилися над пропозиціями щодо вдосконалення бюджетного процесу?

Як знайти вихід із такої колізії: у тексті «Обгрунтувань...» постійно акцентується увага на необхідності пріоритетного розвитку машинобудування та переробних галузей, а перший віце-прем’єр зриває депутатські оплески, заявивши, що 2005 рік варто зробити «роком села»?

В «Обгрунтуваннях...» є цікавий графік, який проливає світло на перспективи підвищення мінімальної зарплати в Україні (до речі, він демонструвався в сесійному залі, коли Микола Янович презентував Бюджетну резолюцію). Отож, МЗП у 262 гривні запроваджуватимуть із 1 січня (з одночасним відновленням міжпосадових співвідношень чи ні — не зрозуміло). Зате сумновідомі 237 гривень, якщо вірити графіку, стануть реальністю не з вересня, про що неодноразово публічно заявляв Віктор Федорович Янукович, а з 1 листопада нинішнього року.

Тут знову-таки два варіанти: або Мінфін на чолі з паном Азаровим не входить до складу уряду пана Януковича, або слайд, показаний під час презентації Резолюції, не має нічого спільного з урядовою політикою в соціальній сфері — такий собі «науковий погляд»...

А як гарно все починалося...

Робота над Бюджетною резолюцією стартувала ще наприкінці минулого року. Під неї всіляко намагалися підвести наукову базу. Було створено шість робочих груп із числа авторитетних учених різних напрямів; серед тих, хто їх очолив, такі помітні постаті, як Анатолій Степанович Гальчинський, Валерій Михайлович Геєць, Елла Марленівна Лібанова. Результатом наукових досліджень стали шість томів матеріалів...

А в кінцевому підсумку країна отримала формальний документ із добротним комплектом загальних фраз, який нікого ні до чого не зобов’язує. Документ навіть не «на рівні минулого року».

І як накажете називати багатомісячну працю? Сізіфовою?

* * *

На мій погляд, найзмістовнішим із усього почутого за весь «бюджетний день» був виступ спікера. Володимир Литвин говорив про проблеми без політиканства, псевдобюджетних заклинань, але з необхідною часткою наукового аналізу. Про те, що, попри рекордне для України економічне зростання на 9,3%, бюджет, а за ним і пересічний українець не відчули адекватного збільшення доходів. Не зростає питома вага зарплати у структурі ВВП; у 2003-му нижчу від прожиткового мінімуму місячну заробітну плату нарахували майже половині працюючих (49,8%). За розрахунками економістів, потенційний ресурс бюджету торік становив 106,7 млрд. грн., але близько половини коштів так і не надійшло, зокрема й через податкові пільги.

Прозвучала думка про те, що не можна впадати в ейфорію: аби досягти рівня 1990 року, Україні треба зростати з темпами не нижчими 10% ще сім років, до 2010-го. Однак нам потрібна не справна цифра, а формування нових економічних відносин, за яких зростання буде не деформованим, а збалансованим і пропорційним.

Дуже правильні слова. Однак повторення їх вразить хіба що журналіста.