ПОБІЧНИЙ ЕФЕКТ

Вітчизняний рекламний ринок не вирізняється надлишком креативу. Зникаюча мала кількість рекламних і PR-кампаній може похвалитися інтригою, що справді лежить у їхній основі. Схоже, Кредитпромбанку, одній з найбільших фінансових установ, активно рекламованих по всіх каналах, інтрига вдалася. «Битва» за Кредитпромбанк за участю його колишнього засновника, московського Інкомбанку, може з повним правом претендувати на місце в підручниках з маркетингу. Як приклад клієнт стає центром громадської уваги через втягування його в гучний конфлікт.

Дійсно, гучних нападок на банк у пресі значно більше, аніж правового навантаження самих судових засідань за багатомільйонними позовами москвичів. Оскільки останні не можуть не розуміти, що ймовірність задоволення фінансових претензій фактично відсутня, можна зробити висновок: головною їхньою метою є створення Кредитпромбанку іміджу стійкого, «тертого» і сильного банку.

Нагадаємо: конкурсне провадження Інкомбанку в судовому порядку намагається отримати від Кредитпромбанку 280 млн. грн. і 19 млн. дол. На думку москвичів, це — прострочена заборгованість і пеня за кредитами на суму 28 млн. грн. і 7 млн. дол., наданими у вересні 1998 року московським Інкомбанком київському «Інкомбанку Україна». Його правонаступником 1999 року став Кредитпромбанк. Суть проблеми полягає в тому, що ще наприкінці 1998-го — початку 1999 року «Інкомбанк Україна» придбав у ряду банків зобов’язання Інкомбанку і зробив заліки, у результаті яких списав свою заборгованість перед своїм московським партнером. Саме законність цих заліків заперечується сьогодні Конкурсним провадженням Інкомбанку.

Як уже писало «ДТ», москвичі не можуть змиритися з тим, що їхня «дебіторка» погашена не грошима, а їхньою ж «кредиторкою». Натомість «Інкомбанк Україна» відтоді змінив назву і власників; а Кредитпромбанк у даний час є одним із найбільших українських банків. І його сьогоднішнім власникам незрозуміло, чому вони мусять віддавати в десять разів більше своїх грошей, аніж колись «прокрутили» їхні попередники, які канули в Лету.

До речі, це не єдиний випадок, коли конкурсне провадження Інкомбанку намагається стягнути з боржників банку вже погашені зобов’язання. Так, нинішнього літа «ліквідатори» виставили на аукціон борг французького бізнесмена російського походження Віктора Ярошенка. Зобов’язання в 18,3 млн. рублів пропонувалося за 15% вартості. Як повідомив у російській пресі сам Ярошенко, із подивом дізнавшись про все це з газет, кредит було повернуто ним ще 1997 року. І якщо Конкурсне провадження не має у своєму розпорядженні документів, які підтверджують це, він висловив готовність вислати їх. На відсутність у конкурсного провадження повної документальної картини того, що відбувалося в банку, вказують й інші джерела.

Звісно, цікавого в історії конфлікту Інкомбанку і Кредитпромбанку багато. Наприклад, коли 1999 року значну частку московського капіталу в «Інкомбанку Україна» викуповували структури, близькі до донецького концерну «Енерго», вони найретельнішим чином вивчили кредитну історію цієї фінансової установи. Зроблено це було незалежними аудиторами. Ті сім кредитів вересня 1998-го, будь вони «проблемними», не могли залишитися поза їхньою увагою. Однак ці кредити в Україні ніде не фігурують як борг Кредитпромбанку. Не проходять вони ні у відкритій фінансовій звітності, що публікується банком у відкритих джерелах, ні у звітності, контрольованій Нацбанком України. Свої вимоги Конкурсне провадження Інкомбанку висунуло вже досить давно, відреагувати на них мали можливість і ДПАУ, і Нацбанк, і прокуратура. І якби кредити дійсно були погашені з порушенням законодавства, неодмінно відреагували б: конкурентів у Кредитпромбанку, котрі могли б «пролобіювати» перевірку, вистачає.

Коли «Інкомбанк Україна», а пізніше Кредитпромбанк придбали зобов’язання Інкомбанку у низки вітчизняних і закордонних банків, ті офіційними листами повідомили йому, що він більше не боржник їхній. Таким чином, заборгованість Інкомбанку перед іншими банками зменшилася, і це не могло не позначитися позитивно на його фінансовому стані. Звісно, боржник може не визнавати списання своєї заборгованості, однак це викликає великі запитання у податківців. Втім, конкурсне провадження оспорює не сам факт концентрації зобов’язань банку в одних руках, а проведені українським банком взаємозаліки, що суперечать російському законодавству. Виходить, у Інкомбанку, з одного боку, зменшення своєї кредиторської заборгованості визнають, з іншого — оспорюють...

Втім, російський суд із цього приводу вже висловився. Нагадаємо, 2001 року Арбітражний суд Московської області залишив позов Конкурсного провадження Інкомбанку до Кредитпромбанку без задоволення. Розгляд було перенесено у країну місцезнаходження відповідача. А 2003 року вимоги москвичів не задовольнив і Київський господарський суд: українське законодавство не забороняє проведення взаємозаліків у подібних ситуаціях. Тепер юристи Інкомбанку свідомо обрали найтяжчий шлях. Вони мають намір домогтися розгляду справи українським судом, але за російським законодавством. Так, за українськими законами господарські спори дійсно мусять розглядатися за законодавством країни підписання. Проте «якщо інше не передбачено договором»! А додаткові угоди до підписаних 1998 року в Москві договорів про міжбанківські кредити саме і містять пункт про те, що претензії розглядаються за українським законодавством.

До речі, попри заяви про зміну правової позиції і наміри в стислі терміни відновити судовий розгляд, у Київський господарський суд (він є судом першої інстанції для подібного роду спорів) нові позови Конкурсного провадження досі не подані. З одного боку, це може бути пов’язано з періодично виникаючими після чергового обміну люб’язностями в пресі переговорами про мирову угоду між двома банками. А можливо — із новими призначеннями. Адже москвичі досить часто згадували про те, що Кредитпромбанк користується підтримкою деяких чиновників високого рангу, котрі нібито чинять тиск на правосуддя. Після того як держава продемонструвала до багатьох із них довіру, затвердивши на вищі пости в країні, тепер їм, за власною логікою москвичів, узагалі нема сенсу продовжувати судові позови.

Хай там як, згадування імен «сильних світу цього» у зв’язку з тим чи іншим підприємством є традиційним піарівським ходом, який підвищує до того довіру. На зміцнення іміджу Кредитпромбанку, як такого, що користується підтримкою у вищих ешелонах влади, «інкомівці» попрацювали на славу.

І це не єдиний випадок «іменного» PR. Влітку листи на підтримку Інкомбанку розсилав по українських органах влади посол Росії в Україні Віктор Черномирдін. У листах містилася пропозиція «перевірити правильність сплати Кредитпромбанком податків». І хоча дипломат не має права давати доручення органам влади іншої країни, такій харизматичній особі, як Віктор Степанович, можна вибачити і це. Щоправда, не всі органи, куди звернувся посол, зрозуміли його жарт: ДПАУ, наприклад, таки надіслала в банк перевіряльників. Втім, там до таких візитів завжди готові, і нічого, крім втрати часу, обом сторонам перевірка не принесла.

У зв’язку з цими загадковими подіями виникають й інші версії причин, котрі підживлюють конфлікт. Деякі експерти, наприклад, схиляються до того, що в тиску на Кредитпромбанк зацікавлені противники донецької ФПГ у самій Україні. Однак те, що представники могутніх російських ділових кіл дослухаються тонкого в порівняно з ними голосу найвпливовіших бізнесменів України, виглядає малоймовірним. За іншою версією, управляюча нині банкрутством Інкомбанку група «Гута», котра переживає не найкращі часи після відходу з російської політичної сцени останніх людей із команди Єльцина, зацікавлена в купівлі сильного українського банку. Звісно, якомога дешевше. Проте якщо у бізнесменів цієї команди дійсно серйозні наміри, їм є сенс «мочити» український банк, «вирішуючи питання» у вищих ешелонах влади, наприклад, за допомогою силовиків (добре що такий досвід в Україні є). А «покусування» його «чорним піаром», лише зміцнює здатність банку тримати удар і відбиває істинний сьогоднішній рівень можливостей впливового в минулому московського фінансового угруповання.

Отже, у діях Конкурсного провадження Інкомбанку стосовно свого «боржника» наявна дивна половинчатість. З одного боку, москвичі прагнуть чинити тиск на український банк, з іншого — робити це так, щоб йому не нашкодити. Тож не здивує, якщо Конкурсне провадження Інкомбанку, не домігшись від зміцнілого і у випробуваннях Кредитпромбанку повернення «скажених грошей», виставить йому рахунок за PR-послуги.