Непродуктивні витрати непродуктивної економіки

Застосування ПДВ в Україні дає можливість збирати більш як 30% податкових надходжень державного бюджету, проте завдає серйозної шкоди економіці. Саме існування податків призводить до втрати споживчої корисності для всіх економічних агентів і спотворює їхні економічні стимули. Але без податків не можуть функціонувати економіка, бюджет і держава. Тому головне у податковій політиці - зважити користь і шкідливість.

Оцінюючи відносну шкідливість того чи іншого податку, яка в теорії вимірюється непродуктивними втратами економіки (pure dead-weight costs), здається, забувають про втрати, що породжені самим податковим процесом. Ці втрати також можуть бути досить значними і, зрозуміло, непродуктивними, оскільки спотворюють поведінку економічних агентів, впливаючи на їхні рішення. Український тіньовий сектор, один із найбільших у світі, - результат цього спотворення. І не будемо забувати, що тіньова економіка - це не лише внутрішній сектор, а й для багатьох і здебільшого зовнішній офшорний. Нагадаю, що його розмір для України порівнянний із річним ВВП, і в цьому контексті не можна не вітати таку чергову новелу вітчизняного податкового законодавства, як контрольована іноземна компанія - інструмент, призначений для протидії саме таким процесам виведення прибутків з-під оподаткування.

Загальновідомо, що податкове навантаження розглядається як відношення податкових зобов'язань до бази оподаткування. Цей показник може розраховуватися як на макро-, так і на мікрорівні. Всі знають, що податковий коефіцієнт в Україні становить близько 35% ВВП. Це і є перша складова податкового тягаря. Разом з цим існують ще витрати адміністрування податків контролюючими органами (administration costs), витрати на дотримання податкового законодавства платниками податків (compliance costs), витрати на розробку та імплементацію податкового законодавства (implementation costs), політична рента (political or rent seeking costs). Наочно все це можна собі уявити у вигляді таблиці (див. нижче). Слід зазначити, що остання величина в країнах зі значними масштабами корупції, клептократичною елітою та слабкою державою може бути досить вагомою як в абсолютному, так і у відносному вираженні. І де її шукати, всі знають, як із цим боротися, також, проте часто не вистачає ані бажання, ані політичної волі.

З огляду на це в процесі формування державної податкової політики необхідно враховувати всі елементи податкового тягаря, які ведуть до втрати споживчих прибутків кожного окремого економічного агента й ефективності економіки в цілому. Ці витрати є непродуктивними. Уникнути їх у реальному житті не можна, проте прагнути мінімізувати потрібно. Для фахівців, можливо, нічого нового, однак для ширшої аудиторії, мабуть, потрібно навести певні приклади з життя.

Широковідомим у світі є щорічний рейтинг Світового банку та міжнародної аудиторської компанії PWC Paying Taxes, який призначений для оцінки ефективності систем оподаткування. Одним із трьох показників, за якими здійснюється рейтингування податкових систем, є показник часу, що його витрачає середньостатистичне підприємство на сплату податків у країні (time to comply). На жаль, у цьому рейтингу в останні роки ми втрачаємо позиції. За оцінками розробників рейтингу, 2020 року податкова система України посідає 65-те місце із 190 позицій (хоча це й добре порівняно з показниками 15-річної давності), а вітчизняному підприємству потрібно 327,5 години робочого часу на рік (або більш як 40 восьмигодинних повних робочих днів) для того, щоб сплатити податки цілком, у повному обсязі і з дотриманням усіх вимог податкового законодавства. Це робота в основному бухгалтерів, але зрозуміло, що за потреби можуть долучатись й інші служби, наприклад, юристи. Для порівняння, середнє значення цього показника за всією вибіркою країн становить близько 237 годин на рік. У наведеній вище таблиці це третя складова податкового тягаря.

Існують іще витрати контролюючих органів на це - друга складова. До секвестру державного бюджету, проведеного у квітні, на поточний рік було заплановано майже 14 млрд грн витрат на адміністрування податків усіма контролюючими цей процес органами країни (ДПС, ДМС, ДФС з податковою міліцією). Ця сума запланованих витрат бюджетних коштів майже удвічі більша за аналогічні фактичні витрати з державного бюджету 2017 року (6,7 млрд грн). Якщо перерахувати у відносні показники, то картина некритична, але питання в тому, як і на що ці кошти, час, зусилля працівників витрачаються. Малоприємні факти знаходимо в деталях.

Очевидно, що найскладнішими для адміністрування як для платників, так і для контролюючих органів є ПДВ і його так звана система електронного адміністрування. Наприклад, в управлінні податків і зборів з юридичних осіб відділу моніторингу камеральних перевірок податкової звітності з ПДВ по місту Києву штатна кількість працівників близько 50. Кількість платників ПДВ - юридичних осіб по місту Києву - більш як 120 тисяч, тобто в середньому на кожного ревізора-інспектора, за мінусом керівників підрозділів, припадає по 2500 підприємств - платників ПДВ, які звітують щомісяця. Після 20 числа місяця кожен інспектор має провести камеральну перевірку кожного суб'єкта господарювання відповідно до статті 76 Податкового кодексу України. Всі перевірки замість автоматичного режиму здійснюються вручну! Де тут електронне адміністрування, невідомо.

Сьогодні технічні можливості податкової служби не відповідають масштабам цього податку і сформованим адміністративним протоколам. Комп'ютерна мережа і сервери податкової часто не витримують навантаження. Податківці-практики говорять, що середній час проведення камеральної перевірки однієї декларації може займати до 30 хвилин, і це в кращому випадку. Дуже часто для виконання плану роботи податківці змушені здійснювати перевірки після завершення робочого дня, коли навантаження на мережу падає. В інший час просто немає технічної можливості виконати свою роботу.

Інший приклад - технічна недосконалість електронного кабінету платника податків. Як відомо, функціонування електронного кабінету передбачає відображення всіх операцій платника, а також будь-яких операцій з боку органів ДПС (нарахування штрафних санкцій, пені і т.ін.). Відповідно до підпункту а) пункту 50.1 статті 50 ПКУ платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання та надсилає уточнюючий розрахунок, повинен сплатити суму недоплати та штраф у розмірі 3% до подання такого уточнюючого розрахунку. На даний момент при поданні уточнюючих розрахунків нарахування задекларованої суми з'являється в інтегрованій картці платника протягом 10–30 хвилин після подання відповідного розрахунку. Проте інформація про оплату податку та штрафу відображається в електронному кабінеті протягом 1–3 днів після оплати. Таким чином, навіть якщо платник податків сплатить усі задекларовані суми своєчасно, жодним чином не порушуючи законодавчо встановлених термінів, протягом деякого періоду (від одного до трьох днів) в електронному кабінеті та у відкритих реєстрах буде інформація про наявний податковий борг. Оскільки така інформація є доступною для всіх контрагентів, це, зрозуміло, негативно впливає на ділову репутацію підприємства як бізнес-партнера. Крім того, "наявний податковий борг" унеможливлює отримання довідки про відсутність заборгованості в цей період (наприклад, для одержання банківської гарантії або з іншою метою).

Однак технічні проблеми системи адміністрування ПДВ бліднуть на тлі головного її недоліку - закритості і непідконтрольності, що створюють найсприятливіші умовами для корупційних правопорушень.

Наша практика показує, що навіть чесні й порядні не проходять випробування дуже великими грошима. То навіщо здійснювати такі експерименти, постійно наступаючи на одні й ті самі граблі, не зрозуміло. Саме внаслідок боротьби різних політичних груп впливу за тіньові потоки, які генерує ПДВ, ми отримали хаотичні реформи фіскальних органів (то поділ, то об'єднання), постійні зміни керівництва і розвал системи управління дохідною частиною державного бюджету. Саме тіньові потоки ПДВ живлять політичну корупцію в нашій країні, подальші спроби її подолати, не перекривши цілющого джерела фінансів, ні до чого путнього, як бачимо, не призводить. Основними бенефіціарами тіньових схем з ПДВ є олігархи, яким підконтрольні підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, і купка корумпованих представників у контролюючих органах і дотичних до них структурах. Решта в чистому програші.

Кадрова чехарда в податковій і на митниці є спробою відремонтувати фасад системи, коли потрібні глибокі внутрішні зміни, нові технічні рішення, адже ті, що є сьогодні, мають реально низький коефіцієнт корисної дії, а інколи доведені до абсурду. Мова про систему моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків (СМКОР) і чинний порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, введений в дію постановою КМУ №1165, які слугують зараз батогом для багатьох сумлінних платників податків, адже непоодинокими стали випадки безпідставного блокування цих документів. Бухгалтери говорять, що порядок розгляду скарг на рішення про відмову в реєстрації податкових накладних і документообіг, який виникає у зв'язку з цим, виглядають просто знущанням над платниками. Для доведення своєї правоти вони витрачають тижні й місяці робочого часу, а для розблокування однієї податкової накладної інколи потрібно надіслати до 50 файлів із документами на вимогу податкової служби.

Таким чином, підводячи риску, з урахуванням викладеного в попередньому авторському матеріалі можна дійти такого висновку: шкідливим для вітчизняної економіки є не лише сам ПДВ, а й система його адміністрування, що є обтяжливою як для самих платників, так і для контролюючих органів. Економіка України низькопродуктивна в плані економічної результативності, а на додаток до цього для одного з найвагоміших у фіскальному сенсі податків ми створили таку громіздку, суперечливу і складну систему адміністрування, що непродуктивні витрати в непродуктивній економіці зростають іще більше. Коли я про це говорю, на думку завжди приходить розмова з одним із німецьких експертів GIZ, який довго не міг зрозуміти, що таке СЕА ПДВ, а коли зрозумів, то зазначив, що Німеччина не настільки багата країна, щоб дозволити собі таку складну систему адміністрування ПДВ. У зв'язку з цим виникає риторичне запитання, чи може собі дозволити одна з найбідніших країн Європи мати в структурі своєї системи оподаткування такий шкідливий податок, як ПДВ, і таку складну систему його адміністрування. Кожен може дати відповідь сам.

Я не закликаю до необдуманих дій, а намагаюся представити проблему як вона є, без економічних ілюзій чи політичних упереджень. Рішення цієї проблеми можуть бути різні, не лише радикальні, як може видатись з контексту, а й помірні. Для кожного із сценаріїв є свій варіант дій. Очевидно одне - збереження status-quo видається неможливим, адже призведе до краху економіки.

Читайте всі статті автора тут.