«МОВЧАННЯ «БІЗНЕСЯТ», АБО «СПРОЩЕНІ» ПРИСТРАСТІ У МІЩАНСЬКОМУ БОЛОТІ

Термін «суспільна свідомість», який існує в інтелігентсько-міщанській тусовці, дивує і дратує. Та не свідомістю живе суспільство, а ілюзіями, чому, до речі, є наукове пояснення! Оскільки в ідею про світле капіталістично-демократичне майбуття тепер уже вірять хіба що недоумкуваті, масового обивателя потішають черговою байкою про середній клас як авангард соціального прогресу. Економічною основою цього передового загону названо малий бізнес, а соціальною — широкі маси кустарів, таксистів, торгашів, клерків&секретарок (так звані «менеджери») й іншої базарно-офісної публіки. Це не смішно. В умовах олігархо-бюрократичного ладу переважна частина обивателів, у т.ч. і малий бізнес, викинуті на узбіччя економіки, тому розмови про їхні райдужні перспективи є зловмисною брехнею. Та й ментальні особливості більшої частини малого бізнесу навряд чи дозволяють вважати їх надією нації. Недавня паніка навколо спрощеної системи оподаткування все це підтверджує, а тому від соціальної лірики перейдемо до практики.

Нагадаємо диспозицію. Спонукувана маніакальною пристрастю поховати «спрощенку», бюрократія вирішила піти простим, як автомат Калашнікова, шляхом: підняти ставку єдиного податку з 20—200 грн. до 200—600 грн. і протягти це мудре рішення разом із бюджетом-04. Мовляв, бюджет приймуть, як завжди, у метушливо-новорічному режимі, коли вища знать країни вже марить відпочинком від тяжких трудів у Лапландії, Альпах, Акапулько etc. Словом, ніхто через цих «малих бізнесят» ламати списи не стане, тим більше що більша частина парламенту представляє олігархо-бюрократію, а ніяк не широкі базарно-обивательські маси.

Чимось раціональним пояснити запопадливість чиновництва неможливо. Суми, які планувалося отримати у зведений бюджет, сміховинні, а оскільки значна частина малого бізнесу піде в підпілля, скарбниця взагалі мало що отримає. Розмови про нахабне нехтування «спрощенкою» соціальної справедливості викликають здоровий сарказм: якби не «прихватизація» за копійки, величезні втрати від податкових пільг для обраних, вивезення капіталів, тотальне казнокрадство etc, бюджетні засіки наповнилися до країв, а соціальна справедливість торжествувала б… Тільки усе це — в умовному способі, із часткою «б»!

Після гастролей під Верховною Радою чергової шоу-трупи пікетників підозріло швидко було створено робочу групу з дрібнобуржуазного бомонду і представників уряду на чолі із самим М.Азаровим. Робота цього потужного творчого колективу пішла в найкондовіших традиціях нашої політкулінарії: хтось щось десь варить, а розсьорбуватиме пасивна маса, глибоко занепокоєна лише особистими проблемами, а тому вона вдає, що вірить у мудрість і чистоту помислів вождів.

Про результати роботи можна судити за суперечливою інформацією в ЗМІ. За однією версією, усе залишиться по-старому: вилка ставок податку від 20 до 200 грн. За іншою — верхню планку піднімуть до 300 грн., а нижня залишиться на рівні 20 грн., на чому нібито з особливою люттю наполягають активісти малого бізнесу і що викликає ще більшу і справедливішу лють в уряду. І тут чиновники цілком мають рацію: ну що це за податок такий — 20 грн. на місяць, із якого в Пенсійний фонд потрапляє лише 8 грн. 40 коп.?! У столиці такої ставки де-факто немає, більшість сплачує 200 грн. Але яка можливість для корупції: за певний хабар можна ж і таку ставку отримати!

Підприємці лукаво, але обгрунтовано наполягають: у деяких регіонах нашої благословенної в минулому країни деградація зайшла так далеко, що і 20 грн. здаються непосильним тягарем. Але ж можна вирішувати питання цивілізовано! «Спрощенка» діє вже чотири-п’ять років, щокварталу кожен підприємець здає звіт із вказуванням свого валового доходу. Вже давно можна було виробити пропозиції щодо диференціації ставки податку залежно від регіону, категорії, прибутку etc, тим більше, у нас уже давно все комп’ютеризовано, до речі, за рахунок платників податків. Цим потрібно було займатися, перш ніж уряд заходиться вводити взяті зі стелі геніальні новації, а лідери бойової «Ради приватних підприємців» влаштують під вікнами парламенту верескливі істерики. І постійно діючу урядово-підприємницьку робочу групу створити слід було вже давно, а не за п’ять хвилин до того, як смажений півень дзьобне. І висвітлювати роботу такої групи теж слід постійно, заснувавши спеціальний масовий орган малого бізнесу, скажімо, «Правофланговий базарного лотка» чи «Передовик дрібної спекуляції». Здається, такий орган ЗМІ буде затребуваний підприємцями, якщо він буде чесно, по-бойовому і з хорошим рівнем публіцистики інформувати і відстоювати інтереси своїх же передплатників.

Багато підприємців через ряд причин платять ще й ПДВ, а це серйозно, якщо, звісно, платити чесно. Таких ударників малого бізнесу потрібно заохочувати зменшенням єдиного податку. «Спрощенцю» дозволено найняти до 10 найманих робітників, платячи за кожного половину ставки єдиного податку; за ставки 200 грн. при 10 робітниках разом із «хазяїном» податок становитиме 1200 грн. на місяць, або 14 400 грн. на рік, і це дуже суттєво! Потрібно зменшити податок за найманих робітників, зробивши його тим меншим, що більше робітників найняв «спрощенець», тим самим стимулюючи легальну зайнятість. Потрібно знищити заморочки з узгодження наймання робітника «спрощенцем» у різних «інстанціях», зробивши процедуру такою ж, як і в юридичних осіб: найм на роботу — на підставі трудового договору чи заяви, а у разі спорів є Трудовий кодекс і суд, а не клерк, котрий щось там дозволяє чи забороняє залежно від розміру хабара.

І найголовніше: верхню планку єдиного податку потрібно залишити на старому, 200-гривневому, рівні, а от нижню — піднімати. Чому?

А тому що в психо-економічній мелодрамі «Пристрасті за спрощенкою» є ще один, але ду-у-уже серйозний персонаж. Ім’я йому — Пенсійний фонд України, далі — ПФ. ПФ формується корпоративними (32%) і особистими (2%) відрахуваннями від зарплати, усього — 34%. Якщо мінімальну зарплату в 205 грн. усе ж запровадять, то в ПФ від кожного робітника потраплятиме мінімум 69,70х0,34=69,70 грн. Від єдиного податку в 200 грн. потрапляє 42%, тобто 84 грн. І якщо «бізнесята» в особі свого активу і далі твердолобо наполягатимуть на нижній межі податку в 20 грн. і, відповідно, на відрахуванні в ПФ аж 8,40 грн., то у бюрократії виникає чудовий привід прикрити всю цю компанію зі «спрощенкою» — під гаслом священної боротьби за соціальну справедливість.

Малий бізнес — це електорат чисельністю близько 4 млн., і Президент заявив, що кривдити його не дасть. Але ж ПФ стоїть на варті пенсіонерів, а це електорат чисельністю близько 13 млн., якому нічого втрачати, крім злиднів, втраченого життя і брехливих обіцянок «щасливого соціально-ринкового завтра». Якщо «бізнесята» і далі опиратимуться в небажанні йти на розумний компроміс, то верховна влада цілком може спробувати компенсувати прийдешнє зростання пенсій за рахунок малого бізнесу, чому олігархія буде тільки рада.

У «Тижневику ПФ України» № 19 від 13 вересня 2003 року говорилося, що «спрощенці» і їхні робітники з 1 січня 2004-го підлягають загальному пенсійному страхуванню, тобто зобов’язані платити в ПФ не менш як 80,58 грн., виходячи з мінімуму зарплати 237 грн., а сам платіж у ПФ виводиться зі складу суми єдиного податку і платиться окремо. Але запровадити з нового року це мудре рішення практично неможливо, і не тільки через останні зміни на ниві мінімальної зарплати. Вже до 20 грудня 2003 року малий бізнес зобов’язаний авансувати єдиний податок на січень 2004-го, а досі не затверджено нові ставки податку за відрахуванням платежу в ПФ для «спрощенців» і їхніх робітників. Схоже, досі взагалі немає механізму роздільної оплати, принаймні, інспектори районних податкових інспекцій і відділів ПФ вже втомилися від запитань допитливих платників податків і, перебуваючи в розгубленості, у приватних бесідах із гумором радять консультуватися в Кабміні, ПФ і Верховній Раді. Словом, усе як завжди!

ПФ давно обвинувачує «спрощенців», що, мовляв, доходи у них величезні, а пенсійних внесків сплачують мізер, у кращому разі — він відповідає мінімальній зарплаті. Що тут можна сказати? По-перше, в умовах державно-монополістичного капіталізму олігархо-бюрократія захопила усі і без того жалюгідні ресурси країни, і «гігантських» доходів у дрібного буржуа не може бути за визначенням; кошти на соціальні програми слід шукати вже ніяк не у дрібних торгашів. По-друге, наш народ уже неодноразово пограбований ваучерами, інфляцією, «прихватизацією», трастами etc; наші діди гинули у війнах і голодоморах, за гроші будували ту економіку, яку тепер хвацько порозпихували по кишенях нувориші під базікання про «ефективного власника», а старикам дісталися злиденні пенсії. І хто ж тепер довірить останні гроші державі — надійніше буде закопати десь під грушею, щоб у старості ноги не простягти!

Сумніватися в чистоті соціально-пенсійних помислів нашої бюрократії змушує такий факт, який прямо стосується «спрощенки». За Указом Президента про спрощену систему оподаткування № 746/99, який, відповідно до перехідних положень Конституції, має силу закону, пенсійну частку єдиного податку територіальний орган Держказначейства перераховує в ПФ. «Спрощенець» щороку проводить так звану персоніфікацію, щоб заплачені суми потрапили на його персональний рахунок у ПФ і на рахунки його робітників. Але вони туди не потрапляють!!! Проти прізвищ «спрощенців» у комп’ютерах райвідділів ПФ просто значиться «єдиний податок», хоча мусить стояти щомісячна сума, наприклад, 84 грн.

Виявляється, із казначейства приходить кілька сотень тисяч від єдиного податку однією сумою без розбивки на конкретних платників. Але ж при сплаті податку вказуються прізвище, ідентифікаційний код, період оплати й ін. Чому таке хамське ставлення до платежів громадян у ПФ — комп’ютерам бракує совісті?

Кажуть про відсутність якихось вказівок, які дадуть клеркам підстави здійснити певний рух, щоб сплачені «спрощенцями» суми таки потрапили на персональні рахунки в ПФ. Указ є (він же — Закон), котрий бюрократія нахабно порушує без усяких для себе наслідків! Словом, не кваптеся багато платити у ПФ — це ще не гарантує нормальну пенсію. Складати на старість у панчоху — надійніше!

Автор уже дописував свій опус, коли в ЗМІ повідомили ось що. Кабмін не відмовляється від планів підняти верхню планку єдиного податку до 300 грн., залишивши остаточне рішення за місцевими радами. Багато органів влади на місцях ініціативу, звісно, сприймуть. Виходить, що в Києві «спрощенець» щороку платитиме 3600 грн., а за наявності 10 робітників — 21 600 грн., або більш як 4000 дол. США, що призведе до зменшення легальної зайнятості. Повний абзац!

Але це — у Києві, де платять за повною програмою. Мінімальна ставка нібито залишається старою; периферія і далі платитиме 20—70 грн., тобто 8,40—29,40 грн. у ПФ. Пенсія буде однакова?!

А уряд уже сказав, що мінімальна зарплата буде не 237, а 205 грн., і мінімальний пенсійний внесок становитиме 69,70 грн. Київські ж «спрощенці» віддаватимуть у ПФ 126 грн., що більш ніж чудово, а Фонд лицемірно заявить, що, мовляв, мало платите, забуваючи розносити оплачене по персональних рахунках! Ну й чого домоглися активісти «маленьких бізнесят»?