Львів—Відень: велика різниця. Навіть нерухомість приємно дивує

Вікові історичні будівлі Відня мають вигляд побудованих буквально вчора. Австрійці ретельно ставляться і до сучасних проєктів, і до комфорту мешкання громадян, «автомобільне» ж питання тут, схоже, вирішене раз і назавжди…

Країна без заторів

У Відні, як, схоже, і в усій Австрії, не існує заторів автотранспорту. Максимум, кілька хвилин на світлофорі — і автомобіль мчить далі. Причин кілька.

Головна — основні вулиці навіть у самому центрі міста вже планувалися з величезним запасом «міцності». Практично всі основні транспортні артерії міста мають по 12–16 смуг, включно з велосипедними та пішохідними. Одна-дві велодоріжки, три-чотири пішохідні зони, дві обов'язкові смуги по краях траси, виділені виключно під стоянку авто по всій довжині вулиці, одна-дві трамвайні лінії, ну й від шести до восьми смуг, власне, для руху автотранспорту в обидва боки.

Паркування для автомобілів у центрі міста в робочий час тільки платне. Чи не прострочено оплату, перевіряє не інспектор комунальної служби, а суворі поліцейські зі сканером. Час стоянки обмежений. Вартість нетривалого паркування в центрі — близько 2 євро за годину (на околицях у «перехоплювальних» паркінгах ті ж 2 євро коштуватиме весь день паркінгу). Паркування в центрі для місцевих жителів — за спеціальними наклейками — безкоштовне.

Ще одна причина транспортного благополуччя навіть у найближчих до центру локаціях — численні підземні паркінги. Вони обладовані чи не під кожною старовинною будівлею, заїзди туди надзвичайно широкі, з мінімальним нахилом і часто складаються з двох смуг — на в'їзд і на виїзд.

Паркінги у Відні — щокроку. Крім підземних у центрі і в усіх районах міста, є й багаторівневі у прицентральних районах. Правда, паркуватися там дорожче, ніж на вулиці.

Ось тільки у дворах будинків та житлових комплексів жодного автомобіля знайти не «пощастило». Очевидно, паркування у дворі будинку, в якому живеш, вважається в австрійців — impossible, просто неможливим.

Ціна приватних паркомісць у підземних паркінгах — від 20 до 115 тис. євро (у найтоповіших будинках центру).

Ще одна причина транспортного порядку в місті — велосипеди. Їх не тисячі. Їх, найімовірніше, десятки тисяч, і вони скрізь. Їх можна побачити «прив'язаними» на спеціальних велопарковках навіть біля Віденської опери і вдень, і вночі.

Ну й, звісно ж, гламурні трамваї Відня, в яких не довелося в годину пік побачити людей, що висять одне на одному, нічого спільного не мають із сервісом київських перевізників.

На іншій планеті

Ще не так давно, за історичними мірками, — з 1772 по 1914 рік — Львів перебував у складі Австрійської (а потім Австро-Угорської) імперії. І саме на архітектуру «австро-поляків» до цього міста злітаються туристи з різних країн світу.

Півстоліття «совдепії» і 30 років потому української олігархічної системи економіки залишили незгладимий шрам на українському Львові.

Трохи підмарафечені фасади й водночас понурий тильний бік будинків — переважно облуплені стіни старовинних будівель, темні, часто бруднуваті двори.

Імперська спадщина Львова руйнується банально через брак фінансів на реставрацію та небажання розчищати «авгієві стайні». А підвали багатьох красивих старовинних вілл, підфарбованих із вулиці, підтоплюються брудними каналізаційними стоками навіть у найкращих районах міста.

Сходові майданчики (навіть у «люксах» і «напівлюксах») неприглядні, не кажучи вже про звичайні старовинні будинки, які просто повільно, але впевнено, старішають і руйнуються.

Сучасна житлова і комерційна побудова майже така ж убога й депресивна, як і столична.

У Львові є і свої «Позняки—Осокорки—Харківський», де «щасливі» інвестори через кілька днів після вселення в жадані квартири починають помічати, що у дворах ступити ніде через безладно припарковані авто. А багатоповерхові «свічки» створюють ефект не тільки «роздивися дизайн сусідової піжами», а й «двір, у якому не видно неба».

Зате сучасні торгові центри сяють благополуччям влитих у них мільйонів доларів.

За ті ж самі роки Австрія, і Відень зокрема, перетворилася на одне з найкращих місць для життя на землі.

Архітектура без «свічок»

«Фішка» Відня — в архітектурі та плануванні кварталів. Зі знаменитого віденського колеса огляду не вдалося побачити жодної «свічки», за винятком лише кількох силуетів офісних хмарочосів удалині, схожих на аналоги будівель такого ж призначення в найбагатшому районі Нью-Йорка — Мангеттені.

Ніде у Відні немає і «зграї» будинків, суто по-львівському запакованих на мінімальній території, як шпроти в консервній банці.

Відень — це розкішні відполіровані старовинні вікові будівлі — палаци, в яких або розміщуються комерційні установи, або живуть люди.

Відень — це будівлі 1950-х років, по-військовому прості, але акуратні й манірні.

Відень — це і стильні будівлі 1970-х та 1980-х років, які поверховістю нагадують київські «радміни», але більше нічого спільного з ними не мають.

Нарешті, Відень — це сучасні споруди, переважно малоповерхові будівлі, об'єднані чимось схожою на «скандинавську» концепцією житлового комплексу.

Відмітна особливість архітектури Відня в місцях нової забудови — не тільки повна відсутність машин у дворах (вони всі під землею або на спеціально відведених смугах вулиць). Це й величезні прибудинкові території з симпатичними, як на малюнку, зеленими насадженнями та креативними дитячими майданчиками з дерева, металу і піску.

Необхідна інфраструктура наявна у вигляді відомих європейських продуктових мереж. Ніяких «народних» мереж для незаможних.

Прямо посеред палаців та житлових кварталів раптом із нізвідки виникають наземні скляні бані. Це альтернатива ескалаторам — ліфти прямо на перон метро.

Абсолютно дивовижні «королівські» сквери та парки ледь не в кожному кварталі — ще одна приємна особливість цього міста.

А ще не вийшло знайти у Відні жодного навислого над пішохідною зоною ТЦ-монстра. Не вдалося помітити жодного ломбарду, жодної мікрофінансової «забігайлівки» і жодного закладу на кшталт «хутко випий», які свідчать про відповідний рівень добробуту населення.

Несподівані ціни

Середній дохід жителя Відня перевищує 2 тис. євро нетто, тобто після сплати податків. А ще в багатьох австрійців є 13-та зарплата (до різдвяних свят), 14-та зарплата (на літній відпочинок) і 15-та зарплата (для банківських службовців на підтримування відповідного статусу).

Відтак — місто це не дешеве.

Крім цілком комфортної й порівняно недорогої оплати проїзду в розвиненому громадському транспорті міста, приємно здивували і ціни на деякі продукти в основних мережах (наведено ціни у гривневому еквіваленті на якісні, хоча й акційні товари): 1 кг цукру — трохи менше 30 грн, 1 л рослинної олії — трохи менше 40 грн, шоколад відомої швейцарської фірми — на 50% дешевше, ніж в Україні. Відоме своєю якістю місцеве австрійське пиво коштує близько 13 грн, що вочевидь дешевше, ніж досить невибагливі аналоги нашого розливу (в Україні баночка того самого виробника коштує близько 30 грн). Півторалітрова пляшка їхньої мінералки коштує близько 8 грн (за такою ціною в нас хіба що вода «з-під крана»).

Причин цих українсько-австрійських цінових перекосів, найімовірніше, багато. Тут не тільки ввізні податки, тут — і наш місцевий монополізм, і змова мереж, і супермаржа на окремі види продуктів та товарів у наших роздробі та опті, і банальне бажання частини бізнесу «зірвати бариш» не на обороті та якості, а націнкою.

Те саме стосується й відпочинку на розкручених національних курортах.

Ще трохи — і, образно кажучи, з'їздити на тиждень до Відня буде дешевше, ніж на три дні — до Одеси.

Нерухомість за адекватними цінами

Певна річ, палаци-квартири в центрі або ультрасучасні апартаменти для людей з необмеженими фінансовими можливостями у Відні коштуватимуть дорого. 8 тис. євро за квадратний метр — ще не найвищий цінник.

Однак, поряд із ексклюзивними варіантами, квартири в хороших районах, у будинках таких же акуратних і симпатичних (але без царського розмаху) можуть коштувати близько 3–3,5 тис. євро за квадрат.

Особливо варто виділити так зване соціальне житло в нових будинках. Наприклад, у дуже престижному зеленому районі №2 Відня, Леопольдштадте (неподалік парку розваг Пратер і колеса огляду), що прилягає безпосередньо до центру міста, оренда 100-метрової трикімнатної квартири від приватної фірми коштує 700 євро на місяць, плюс 100 євро за підземний паркінг.

Отримати таке житло, звісно, непросто, однак і 25 років «стояти» в черзі не доведеться. Зазвичай пересічні жителі, в т.ч. трудові мігранти з сусідніх європейських країн, таке житло можуть отримати у безстрокове користування, відповідно зареєструвавшись на самому початку спорудження будинку. Таким самим чином можна отримати у «безстрочку» і весь будинок на 170–200 кв. м із земельною ділянкою для саду-городу в чарівному передмісті за 1200 євро щомісячно.

Однак будинків такого класу не будують ні у Львові, ні в столичному Києві.

Симпатичні, обов'язково 5–6 поверхові будівлі (знову-таки, у «скандинавському» стилі), з «безрозмірною» прибудинковою територією, часто розміщені в центральних районах. У наших мегаполісах квартир такої якості й ціною 3 тис. дол. за кв. м навіть на околицях не купиш.

Комерційна оренда звичайного несоціального житла — теж (порівняно з доходами місцевих жителів) не особливо зашкалює.

Основа австрійського дива

А це ж — результат стабільної економіки, яка забезпечує високий рівень життя, плюс адекватна різниця між середньою зарплатою по країні та доходами топчиновників.

Ні в Австрії, ні в будь-якій іншій цивілізованій країні Європи неможлива ситуація, як в Україні, коли середня зарплата рядових працівників компанії становить 200 дол., а дохід керівника держкомпанії — десятки тисяч доларів щомісяця.

Економічний стрибок Австрії часто пов'язують із аналогічними процесами в Німеччині. Підтримка низького рівня інфляції та безробіття, високі темпи зростання ВВП, значне зростання промислового виробництва, соціальні гарантії населенню перетворили Австрію на одну з найрозвиненіших країн Європи.

Тоді як Україна, по суті, втратила три останні десятиліття і для економіки, і для громадян. Понад те, за цей час архітектуру країни спотворено до краю.

Замість жорсткого припинення монополій країна стала практично «заповідником» олігархії. Результат ми спостерігаємо сьогодні.

Замість буквально «вилизаних» історичних будівель — розвалений архітектурний спадок, замість реального (не косметичного) зростання економіки та промисловості — стагнація й перманентні фінансово-економічні кризи, замість стержня економіки у вигляді середнього класу — паразитування на фінансах гастарбайтерів і нескінченна піраміда боргів.

Ось тому нашим співвітчизникам варто хоч ненадовго навідатись у Відень і дізнатися, якою могла б бути сьогодні наша країна. Якби не…

Усі статті Вадима Башти читайте тут.