Квоти на інвестиції, або Чужі тут не ходять

23 червня, 2017, 17:16 Роздрукувати
Bипуск № 24, 24 червня-30 червня 2017р.
Відправити
Відправити

Судячи з несистемності та половинчастості останніх лібералізаційних послаблень у системі валютного контролю, можновладцям усередині України, попри публічні декларації, зовсім не потрібен приплив цивілізованого капіталу ззовні.

Квоти на інвестиції, або Чужі тут не ходять
© economy.apostrophe.ua

Судячи з несистемності та половинчастості останніх лібералізаційних послаблень у системі валютного контролю, можновладцям усередині України, попри публічні декларації, зовсім не потрібен приплив цивілізованого капіталу ззовні.

На шляху якого - щоб уникнути непотрібної конкуренції - не тільки залишаються численні старі, а й з'являються нові, найчастіше непомітні неозброєному оку, штучні бар'єри та обмеження. Утім, те ж саме стосується й інвестицій внутрішніх: адже "великий переділ" української власності, за задумом його ініціаторів, ще далекий від завершення

Родом із совка

Наприкінці травня - початку червня ц.р. Нацбанк повідомив про чергову порцію послаблень у сфері валютного регулювання, що було доволі позитивно сприйнято учасниками банківського ринку та їхніми клієнтами. Невтаємниченому читачу пояснимо, що для контролю над відпливом коштів за кордон НБУ наділений правом установлювати обмеження на рух капіталу (у вигляді лімітів на суму та строки проведення операцій, додаткових механізмів їхнього узгодження з регулятором, ліцензій тощо). І навіть необізнаному спостерігачу має бути відомо, що різноманітних обмежень в українській системі валютного контролю існує безліч. На відміну не те що від кращих світових стандартів, а й навіть достатньо посередніх іноземних аналогів, валютний контроль в Україні оперує більшою мірою не регламентуючим, а обмежувальним і заборонним інструментарієм.

Сама система є неповноцінною навіть із погляду свого законодавчого забезпечення: ось уже майже чверть століття її регулює не профільний закон, а декрет КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19 лютого 1993 р., який став уже притчею во язицех. Подібний анахронізм не тільки відлякує іноземних інвесторів і капітали, а й природнім чином підриває конкурентоспроможність бізнесу місцевого, змушуючи вступати в корупційні зв'язки з чиновниками, які контролюють цю сферу.

Крім бар'єрів і перешкод для функціонування національної економіки та її бізнесу, такі валютні обмеження матеріалізувались у тінізації діяльності економічних агентів і значних матеріальних витратах. За оцінками експертів програми USAID "Лідерство в економічному управлінні", через жорстке валютне регулювання малий і середній бізнес реалізовує лише 24–40% від свого експортного потенціалу.

Також дуже болісним для експортерів є зростання на 15–30% їхніх транзакційних витрат. А яскравою ілюстрацією наявності так званої тіньової складової в інвестиційній діяльності є той факт, що, за даними Нацбанку, тільки 65 українців офіційно мають право відкривати рахунки за кордоном (відразу з гіркою іронією пригадується список наших співвітчизників, які фігурували в "панамському скандалі").

Про необхідність кардинальної та системної перебудови цієї системи не казав тільки дуже ледачий політик/чиновник - з вуст представників нинішньої "команди керманичів" НБУ подібні наміри декларувалися багаторазово. На ділі ж банківський регулятор поки тільки й спромігся, що на точкове скасування своїх же додаткових обмежень, які вводилися з весни 2014-го: на тлі масового відпливу вкладів вони були покликані стати своєрідною альтернативою мораторію на повернення коштів вкладникам. За влучним висловом банкірів, їхня філософія полягала в фактичній "забороні купувати валюту". Відтоді вони набагато частіше й регулярніше лонгуються, ніж скасовуються, найчастіше зі зміною змісту окремих норм (наприклад, зниження частини обов'язкового продажу валютної виручки експортерами). Принаймні на статус повноцінної лібералізації подібні (здебільшого точкові та, скажемо прямо, доволі хаотичні) зміни навряд чи можуть претендувати. Натомість не надто досвідчених "допитливих спостерігачів" має переповнити очікування безхмарного майбутнього для курсу нашої гривні. Як мінімум, до найближчої осені...

Регуляторне дишло

Перелік останніх послаблень виглядає, на перший погляд, достатньо переконливо. Зі 120 до 180 днів збільшився максимальний термін розрахунків за експортом/імпортом товарів. Зріс до 2 млн дол. упродовж календарного року ліміт для інвестування бізнесу за кордон. Щоправда, було встановлено різні вимоги для одержання індивідуальної ліцензії Нацбанку на здійснення таких інвестицій ("вододілом" у цьому випадку стала сума в 50 тис. дол.) Для вирішення проблеми зі здійсненням платежів клієнтів через коррахунки в Deutsche Bank банкам було дозволено встановлювати кореспондентські відносини в таких валютах, як долар США і євро з банківськими установами практично будь-якої країни світу. Громадяни одержали свій пряник у вигляді зняття обмежень на переведення коштів за кордон для неторговельних операцій (раніше максимальна сума становила 150 тис. грн на місяць). До згаданих позитивів для бізнесу слід додати ще й квітневе зниження норми обов'язкового продажу частини валютної виручки для експортерів (з 65% до 50%) і дозвіл виплатити дивіденди за 2016 рік. У той же час банкам милостиво дозволили достроково погашати кредити перед банками-нерезидентами з рейтингом не нижче "А", а також заборгованість за єврооблігаціями (остання, за інформацією Нацбанку, на 01.05.2017 становила 5,7 млрд. дол.)

У всій цій діжці регуляторного меду не обійшлося без традиційної ложечки дьогтю. Так, з метою протидії непродуктивному відпливу капіталу, НБУ встановив вимогу щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників нерезидентів, які надають кредити після реєстрації договору в Нацбанку (вимога набула чинності з 12.06.2017). Справді, регуляторна заборона на дострокове погашення кредитів у іноземній валюті нерезидентам, яка часто використовується як канал виведення валютних коштів за кордон, займає особливе місце серед обмежень валютного контролю. Достатньо згадати, що подібні кредити нерезидентів дуже часто надаються від структур, які мають специфічну юрисдикцію (див. рис. 1).

Отже, загальний розмір заборгованості корпоративного сектора перед нерезидентами становить 42,7 млрд дол. При цьому 54% таких коштів отримано з Кіпру, а серед найбільших кредиторів присутній ряд офшорних юрисдикцій і країн із так званим ліберальним режимом оподаткування. Це опосередковано підтверджує неформальну інформацію від учасників ринку: дуже часто таке іноземне кредитування є реінвестуванням коштів, виведених з України в офшорні юрисдикції. Напевно там можна знайти й сліди грошей, виведених із українських банків за допомогою так званої альпійської схеми.

З іншого боку, необхідність одержання реєстрації від Нацбанку створює величезне поле для суб'єктивних оцінок чиновників і несе в собі колосальні корупційні ризики. На цьому тлі особливо делікатно виглядає історія виникнення цієї норми про обов'язкову реєстрацію кредитів від нерезидентів. Нагадаємо, що указ про реєстрацію подібних позик тодішній президент України Л.Кучма підписав у останній день (27.06.1999), коли це було дозволено перехідними положеннями Конституції України (в її першій редакції від 1996 року). І абсолютно справедливою виглядає позиція ряду експертів щодо негнучкості таких іноземних кредитів. Адже Нацбанк самостійно обмежує граничну плату за них (установлює "максимальну відсоткову ставку"), яка часто не відповідає ринковій ціні грошових ресурсів. Це також є непрямим підтвердженням "неринковості" такої кредитної заборгованості. Заради об'єктивності слід зазначити: надто бюрократизовані процедури створюють "відливальні форми" для подібних перекручувань ринкових відносин.

Та найбільш делікатними є сумніви щодо наявності в Нацбанку ключових компетенцій у сфері ідентифікації кінцевих бенефіціарів структур, які надають кредити. Адже це чревате сумнівними юридичними наслідками та скасуванням значимих управлінських рішень. Відразу пригадується скандальний "bail-in" (конвертація заборгованості за єврооблігаціями) "ПриватБанку" як коштів від пов'язаних із екс-акціонерами банку структур на суму 29,4 млрд грн. Власники таких облігацій націоналізованого банку на загальну суму 120 млн дол. США об'єднались у комітет для захисту своїх прав у Лондонському міжнародному арбітражному суді, а новий довіритель бондхолдерів THEO Worldwide Corp. (Панама) вже звернувся до українського суду з вимогою скасування одіозного "bail-in". А бізнесмени брати Суркіси пішли ще далі: асоційовані з ними структури не тільки домоглися задоволення позовних вимог до "ПриватБанку" на загальну суму 1,4 млрд грн, а й вимагають часткового скасування націоналізації банку.

Друзям - усе, іншим - закон

Не менш парадоксальним є й те, що представники регулятора, які публічно декларують свою прихильність ліберальній економічній доктрині (з абсолютно вільним рухом капіталу), активно використовували заборонні адміністративні важелі регулювання валютного та грошового ринків. Прихованим мотивом цього може бути неформально функціонуюча система "валютних квот". Такі квоти є похідною від непогашених валютних кредитів, раніше отриманих українськими резидентами від нерезидентів. Вони дозволяють структурі/фізособі, які купили квоту, перерахувати валюту з українського банку на рахунок підконтрольної компанії за кордоном (наприклад, як погашення заборгованості). Гучний "кейс Котвицького" -яскравий приклад використання такої квоти. Нагадаємо, восени 2015 року спалахнув скандал з перерахування нардепом І.Котвицьким через державний Ощадбанк
40 млн дол. у Панаму як погашення заборгованості за кредитом, наданим нерезидентом. У цьому випадку йшлося про порушення як вимог фінмоніторингу щодо належної роботи з категорією "політично значимі особи" (PEP, politically exposed person), так і обмеження НБУ на дострокове погашення кредитів від нерезидентів.

На перший план також виходить проблема величезних можливостей для суб'єктивних оцінок співробітниками Нацбанку та подальшого регулювання грошових потоків, використання штрафних санкцій практично в ручному режимі. Це стосується не тільки сфер валютного регулювання та інвестування, а й близької до них у вітчизняних реаліях сфери протидії відмиванню грошей. Адже найодіозніші регуляторні акти Нацбанку, які встановлюють критерії ризику операцій, залишають величезні можливості для суб'єктивного та мотивованого трактування вимог до банківських установ (наприклад, постанова Правління НБУ від 15.08.2016 №369, що регламентує порядок аналізу та перевірки банками інформації про фінансові операції та їх учасників, листи регулятора, які встановлюють критерії ризикових операцій). І ціна такого вибіркового підходу може не обмежитися штрафами та збитками від блокування операцій окремих добропорядних клієнтів. За лютневими оцінками заступника голови НБУ К.Рожкової, з ринку було виведено через порушення з фінмоніторингу 14 банків, а через непрозору структуру власності - 6.

Найгірше в цій ситуації те, що модель поведінки регулятора "мавпа з гранатою" для внутрішнього користування може трансформуватись у неприємності для великих добропорядних іноземних інвесторів. Подібна філософія штучного створення бар'єрів, яка демонструється на прикладі одержання кредитів у іноземній валюті від нерезидентів, призведе до банального обмеження надходження грошей на зголоднілий за інвестиціями український ринок. Надалі це матеріалізується в зниженні цін на українські активи, що дозволить ділкам, наближеним до можновладців, скуповувати їх за низькою ціною. Особливо злободенно це виглядає на тлі майбутньої земельної реформи, наріжним каменем якої є створення ринку землі. Ну й дуже делікатних оцінок заслуговує інформація, яка з'явилася днями уЗМІ, про те, що фінансова група "Investment Capital Ukraine" (ICU), яка раніше контролювалася головою НБУ В. Гонтаревою, а ниніобслуговує інтереси президента України, продаватиме цінні папери з балансів збанкрутілих банків. Зокрема, Група ICU виступить брокером із продажу пакетів акцій ПАТ "Укрнафта" і ПАТ "Центренерго" з балансу ліквідованого банку "Форум". Нагадаємо, нещодавно Генпрокуратура урочисто оголосила про те, що під час одержання рекордного хабара в 5 млн дол. упіймали на гарячому ліквідатора цього банку першого ж дня після його призначення (щоправда, в матеріалах слідства фігурують гріхи за час роботи в інших невеликих банківських установах). З іншого боку, ПАТ "Укрнафта" і ПАТ "Центренерго" давно набули статусу годівниць для близьких до влади бізнес-угруповань. І прихід авторитетного міжнародного інвестора, що сповідує цивілізовані практики ведення бізнесу, в якості акціонера цих структур цілком відповідав би інтересам українського суспільства. На жаль, такий варіант на тлі описаних подій виглядає чимось із сфери фантастики.

Обмеження на конкурентний, відносно дешевий інвестиційний ресурс потенційно можуть виникати за його наявності на міжнародних фінансових ринках (і навіть надлишку після різноманітних кредитних програм "кількісного пом'якшення" під мінімальні, якщо не негативні, відсоткові ставки). Однак Україна перебуває в критичній борговій залежності від кредитів МВФ, який висуває чреваті соціальними вибухами вимоги. А наші регулятори вживають заходи, які не тільки погано пахнуть прихованою матеріальною вигодою для окремих персон, а й потенційно ведуть до порушення умов головного кредитора. Багато вже писалося про неефективну роботу Фонду гарантування вкладів із продажу активів збанкрутілих банків. Тому доволі сумнівним виглядає записане в Меморандумі МВФ зобов'язання продати до кінця червня цього року на міжнародних платформах активи під управлінням ФГВФО на суму не менш як 10 млрд грн. І тут уже не тільки інституціональна слабкість Фонду гарантування, а й вищеописана практика потенційного дозування доступу на ринок підсилює іронію щодо успішного виконання такої вимоги.

***

Валютна лібералізація, що сяк-так реалізується Нацбанком, носить характер "косметичного ремонту", який не справляє істотного впливу на повсякденне життя "пересічного українця". А от окремо взяті послаблення створюють джерело заробітку для посередників у можливостях, що відкриваються для інвестування за кордон. З іншого боку, такі посередники успішно створюють (або освоюють діючу) інфраструктуру обходу регуляторних вимог, що приносить їм колосальні комісійні доходи. Необхідна економіці реальна валютна лібералізація стане можливою тільки тоді, коли з'являться значні надходження іноземної валюти в Україну (експорт, інвестиції, дешеві довгострокові кредити). А цього не варто очікувати за умов тотальної непрозорості інвестиційної діяльності в наших реаліях. Так, якщо навіть авторитетна міжнародна компанія Baker Tilly не може встановити, хто є власником 19 млрд дол.(!) облігацій зовнішньої держпозики України, - це не просто дуже тривожний сигнал, а вердикт неспроможності існуючої системи. Тож чи варто ображатися на посла Німеччини пана Райхеля, який не бачить потреби у фінансуванні України за прикладом "Плану Маршалла". Адже, за його словами: "На глобальному рівні є дуже багато капіталу з низькою відсотковою ставкою. Питання в тому, як залучити цей капітал". А це вимагає не пафосних декларацій, а реальних, скрупульозних, конструктивних дій усіх гілок української влади, - починаючи від банківського регулятора та закінчуючи президентом країни, - яка базується на принципах, протилежних вищеописаним.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК