Кодекс України з процедур банкрутства

Минулого тижня Верховна Рада України ухвалила Кодекс України з процедур банкрутства. Законодавці визначили, що Кодекс набирає чинності та вводиться в дію через півроку після опублікування, проте дискусія про його вплив і можливі негативні наслідки для громадян почала набирати обертів задовго до прийняття.

Парламентарії та чиновники не втрачали нагоди повідомити про революційність та актуальність цього Кодексу, який допоможе значно поліпшити інвестиційну привабливість України у світі. Водночас прості українці, маючи непогашені валютні іпотечні кредити, розпочали зворотній відлік часу до того моменту, як банки зможуть забрати їхнє житло. Що ж насправді нам підготував Кодекс України з процедур банкрутства, які несподіванки в ньому приховані, та на кого вони орієнтовані?

Найбільш резонансним нововведенням ухваленого Кодексу стало впровадження в Україні інституту банкрутства фізичних осіб. Варто зазначити, що такий інститут уже давно та успішно функціонує у США та країнах Західної Європи. Завдяки прийнятому Кодексу фізичні особи-боржники, які не є підприємцями, зможуть не перебувати все життя у борговій ямі, а отримають можливість врегулювати свої питання з кредиторами з допомогою держави.

Для того, щоб розпочати процес урегулювання боргових проблем, особа повинна звернутися до господарського суду із заявою та документами, які підтверджують існування заборгованості, наявність майна, рахунків тощо. Особа має право звернутися до суду у разі, якщо: заборгованість перед кредиторами перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати; боржник припинив здійснювати платежі за зобов'язаннями протягом певного періоду часу; винесено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке можна звернути стягнення; існує загроза неплатоспроможності особи.

Найбільш оптимальним (для боржника) варіантом урегулювання питань з кредиторами є реструктуризація всіх боргів. У процесі реструктуризації боржник матиме змогу домовитися з кредиторами про відстрочку або списання частини боргів; визначити, яке саме майно він хоче продати для погашення боргів; змінити строки оплати заборгованості; обрати інших осіб, які виконають за нього зобов'язання, тощо. Крім того, з боржника може бути списана податкова заборгованість за попередні три роки.

Щоб реструктуризація не тривала безкінечно та була спрямована не лише на захист інтересів боржника, а й на захист інтересів кредиторів, у Кодексі закріплено обмеження строків її проведення - не більш як п'ять років, а коли здійснюється погашення боргів за кредитами, отриманими на придбання житла, - не більш як десять років.

У разі, якщо боржник не зміг домовитися з кредиторами щодо плану реструктуризації боргів, суд визнає особу банкрутом і розпочинає процедуру погашення вимог боржника. У рамках цієї процедури все майно боржника включається до ліквідаційної маси та підлягає продажу через електронні майданчики, а отримані від реалізації майна кошти йдуть на погашення заборгованості перед кредиторами.

Аби запобігти ситуації, за якої боржник звернеться до суду для врегулювання питань зі своїми кредиторами, а в результаті продажу всього майна залишиться без даху над головою, у Кодексі передбачено, що житло, яке є єдиним місцем проживання боржника (з певним обмеженням по площі), не включається до складу ліквідаційної маси. При цьому майно, яке є предметом забезпечення, не підпадає під це виключення. Ця нібито гарантія викликала чимало дискусій у суспільстві через те, що згідно зі ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Не менш цікаві нововведення законодавець залишив на десерт, розмістивши їх у Прикінцевих і Перехідних положеннях Кодексу. Так, з моменту набрання чинності Кодексом втрачає чинність Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який забороняє примусово звертати стягнення на житло, що виступає предметом забезпечення за валютними іпотечними кредитами.

Також Кодексом встановлено певні особливості реструктуризації заборгованості за іпотечними кредитами фізичних осіб в іноземній валюті, які діятимуть протягом п'яти років з дня набрання Кодексом чинності. Зокрема, визначено специфічні вимоги до планів реструктуризації таких боргів, конвертування заборгованості, розміру відсоткових ставок, прощення (списання) залишку заборгованості, строків реструктуризації (10 або 15 років, якщо сторони не домовилися про інше) тощо.

Крім урегулювання питань, які стосуються погашення заборгованості фізичними особами, у Кодекс включено важливі нововведення, що стосуються діяльності юридичних осіб, і не лише тих, які є кредиторами або боржниками, але й можуть мати борги в майбутньому.

Так, законодавець чітко врегулював питання відповідальності керівництва підприємства та передбачив, що якщо у разі загрози неплатоспроможності керівник не звернувся в місячний строк до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, останній нестиме солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Покладення відповідальності за матеріальний стан боржника саме на керівника покликано посилити персональну відповідальність за діяльність підприємства. Проте яким чином зазначена норма працюватиме на практиці, та чи не призведе це до того, що керівники підприємств вимушені будуть приховувати свої статки від можливого незаконного стягнення та накладення арештів, покаже час.

Також зміни торкнулися порядку визнання недійсними правочинів боржника, якщо вони завдали збитків для боржника або кредиторів, а саме: в діючому законі передбачено, що недійсними можуть бути правочини, які укладені боржником протягом року, що передував порушенню справи про банкрутство, а в Кодексі цей строк збільшено до трьох років.

Попри те, що прийнятий Кодекс містить деякі суперечливі та дискусійні положення, в цілому він є тим нормативним актом, який відповідає існуючим потребам нашого суспільства.

Запровадження абсолютно нового інституту банкрутства фізичних осіб, суттєве вдосконалення процедури відновлення платоспроможності боржників і введення нових гарантій як для боржників, так і для кредиторів - це інструменти, які мають сприяти швидкому врегулюванню боргових питань осіб, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації, та гарантувати кредиторам повернення їхніх коштів.