«Картковий будиночок», або Годі копійки по кишенях красти!

Вітчизняна банківська система досі не подолає ніяк кризи довіри з боку населення, пов’язаної із зниклими заощадженнями радянських часів. Тому дуже прикро, коли громадяни, які довірили свої копійки сучасним банкам, стикаються зі спробами дрібного, але повсякденного викачування грошей. Герой відомої комедії казав на таке (мовою оригіналу): «…мелочь по карманам тырить».

Доходи переважної більшості українців ледь перевищують статки жителів якої-небудь слаборозвиненої африканської держави. Тому ситуація, коли дрібним підприємцям, студентам, навіть пенсіонерам «добровільно-примусово» нав’язують отримання їх копійок через пластикові картки, виглядає спробою зробити євроремонт трущоб. Мовляв, відчуйте себе європейцями, дарма, що у вас стипендія — 15 доларів, пенсія — 50, а зарплата — аж цілих 60... Банки намагаються заробити навіть на них!

Візьмімо, наприклад, «Приватбанк». Аби заохотити клієнтів користуватися картками, нині тут встановили комісію за зняття готівки за карткою у розмірі 0,75% від суми, а за чеком через касу банку — 1%. Форму отримання готівки клієнти донедавна визначали самі. Й багато хто волів користуватися саме чековою книжкою… Аж раптом у відділенні «Приватбанку» з’явилася об’ява, що з 15 листопада кожен клієнт, який знімає готівку за чеком, муситиме сплачувати, крім 1%, ще й — увага! — по 25 грн. за кожний чек!

Зрозуміло, якщо велика фірма отримує свій фонд зарплати, скажімо, 300 тис. грн., сплачуючи комісію у 3000 грн., то додаткові 25 грн. будуть для неї тією самою «мелочью по карманам». Якщо ж дрібний підприємець схоче за чеком отримати 100 грн., то додавання ще 25 грн. призведе до того, що комісія становитиме 26%, а це вже виходить за межі здорового глузду.

Що спонукало «Приватбанк» вчинити такі, м’яко кажучи, неоднозначні дії? Відповідь знаходимо у наказі по «Приватбанку» від 26.10.2004 № 1499. Згідно з наказом, одним із стратегічних завдань банку є «утримання лідерства по просуванню карткових продуктів на ринку України» та «підвищення продуктивності банківської праці за рахунок впровадження високих технологій». За інформацією, що міститься у документі, співвідношення активних корпоративних карток до працюючих рахунків становить у «Приватбанку» 56%, а в деяких філіалах 100% готівкових виплат здійснюється через банкомати.

Та не всі клієнти виявляють «високу громадянську позицію» у впровадженні новітніх карткових технологій. Виявляється, ті з них, хто продовжує користуватися чековими книжками, створюють банкові проблеми у вигляді великих «витрат праці й часу на отримання готівки». Саме для того, щоб відбити у них бажання отримувати готівку у касі, і запроваджується 25-гривнева «надбавка» до комісії за зняття готівки по чеку. Як колись в армії: не хочеш — змусимо.

Втім, схоже, що не лише пристрасна жага новітніх технологій є причиною такого доволі безцеремонного «обкарткування» (вибачте за неологізм). Не говоритимемо про увесь «Приватбанк», але тривалий досвід обслуговування в одній з його філій дає змогу констатувати, що тут не налагодили цивілізовану роботу з готівкою. Тісний касовий зал, у якому на видачу готівки працює одне віконце, у дні масової видачі грошей перетворюється на душогубку. Касири постійно змінюються — тільки нова касирка трохи навчиться працювати, на її місце приходить наступна «практикантка», котра знову починає вчитися на клієнтах. Замість того, щоб елементарно налагодити роботу, клієнтів закликають обзавестися картками.

Однак сумніваюся, що картки вирішать існуючі проблеми, не створивши натомість нових негараздів. Обслуговування карток передбачає величезну кількість спецтехніки, розвезення готівки по банкоматах, охорону тощо. Попередньо замовивши готівку, прибувши у належний час до банку та подавши правильно виписаний чек, клієнт вимагатиме якісного обслуговування. Банкомат на вулиці може виявитися порожнім, несправним, електрика може бути вимкненою, а ви — без копійки грошей… У цьому випадку нам радять телефонувати — по «УМС», «Київстару», міжміському у славне місто Дніпропетровськ тощо. В угоді на розрахунково-касове обслуговування (РКО) банк взагалі заявляє, що він «не несе відповідальність за ситуації, що знаходяться поза його контролем і пов’язані зі збоями в роботі зовнішніх систем оплати, розрахунків, обробки і передач даних». Отакої!

Далі — ще цікавіше. Як можна зрозуміти з тієї ж угоди про РКО, банк фактично не відповідає за кошти на спеціальному «картковому рахунку», з якого картка обслуговується. Якщо хтось підглянув код клієнта і зумів вкрасти його гроші, то банк в угоді пропонує шукати «сторону, на яку буде покладено фінансову відповідальність» шляхом звернення до «державних органів відповідно до карного та цивільного законодавства». Простіше кажучи, треба йти до міліції, СБУ, суду, прокуратури, писати «кляузу» у трьох примірниках…

До того ж картка має термін дії, по закінченні якого банк випускає нову картку та забирає стару, — все це платні послуги і зайвий клопіт. Якщо клієнт тричі поспіль неправильно увів свій код (ПІН), то щодо картки автоматично встановлюється статус «вилучити». А що робити далі — банк в угоді не пише. Проблеми виникають, якщо картку загублено або вкрадено, — її треба поставити у так званий СТОП-лист, що є платною послугою.

За чеком можна зняти хоч усі гроші, які є на рахунку. Картрахунок, що відкривається для оформлення картки, має так званий незнижувальний залишок — кошти клієнта, користуватися якими він не має права.

Картрахунок має також «суму обов’язкового платежу». На меншу суму поповняти картрахунок не можна, тобто, якщо у вас є лише 30 гривень, а «незнижувальний залишок» становить 50, картку ви не поповните і коштів не отримаєте.

Далеко не всі супермаркети, автозаправки тощо навіть у столиці приймають картки, і банкірам це добре відомо. Власне, банк завуальовано це визнає, коли пише у своїй угоді, що «не відповідає за відмову третьої сторони прийняти картку». Якщо вас навіть обслужили за карткою, то треба пильно стежити, аби не надурили (а дурити у нас люблять!). І якщо перерахувати здачу з готівки здатна й людина із слабкими розумовими здібностями, то перевірити правильність карткових операцій досить складно.

На мій погляд, нинішня практика застосування пластикових карток в Україні є профанацією вельми слушної ідеї використання карток для скорочення обігу готівки. Клієнтів змушують оформляти картки, і вже з ними вони широкими лавами крокують до банкоматів, аби взяти в них ту готівку, яку раніше отримували у касі. Без готівки в Україні не виживеш, «Тому що» Україна, як відомо, — не лише «не Росія», а також «не Америка», «не Європа», «не Британія» and so on. Банки оформляють картки, а потім усе одно шукають готівку, аби зарядити банкомати. Картками банки відправляють клієнтів «з очей подалі», аби ті не метушилися у банківському офісі й «не качали права» з приводу поганого сервісу. За рахунок пересічних громадян банки заробляють на своїх «карткових проектах» («карткові будинки»?). А громадяни мають лише зайвий «головний біль», який з метафори може перетворитися на конкретику, бо в нашій країні вас, поки ви на вулиці у банкоматі знімаєте гроші, можуть ззаду «шандарахнути» шматком залізної труби по голові…

Як писав, здається, Жан-Батіст Мольєр: «Ти цього хочеш, месьє Данден?!»

Незважаючи на «певні негативні моменти», майбутнє — за картковими розрахунками

— Станом на 1 липня 2004 року 91 український банк (57% від загальної кількості) емітував 14,517 млн. платіжних карток різних платіжних систем, — повідомив «ДТ» начальник управління банківських технологій Асоціації українських банків П.Решетніков. — Загальна кількість банкоматів в Україні на зазначену дату становила 6,36 тис., платіжних терміналів — 29,1 тис., імпринтерів — 40,5 тис. Проте кількість банкоматів у розрахунку на душу населення в Україні у п’ять-шість разів менша, ніж у Європі. У 2003 році на території України виконано 145 млн. операцій з використанням платіжних карток на суму понад 33 млрд. грн. Отримання готівки становить 94,5% всіх операцій за платіжними картками.

За даними АУБ, населення знімає з карток далеко не всю готівку одразу. Залишки на карткових рахунках фізичних осіб становлять близько 4 млрд. гривень, юридичних осіб — 147 млн. грн.

Переважна більшість емітованих в Україні карток випущені в рамках зарплатних проектів. Національним банком України передбачена виключно добровільна участь працівників у таких проектах. Хоча повністю виключити елементи тиску на працівників з боку роботодавців щодо перерахування зарплати на платіжні картки не можна. Мабуть, мають місце випадки, коли власник банку домовляється з керівником великого підприємства, відомства чи міністерства (незалежно від їх організаційно-правової форми власності), а той тисне на підлеглих з метою перерахування працівникам зарплати на платіжні картки, емітовані зацікавленим банком. Але все це — питання моралі роботодавців, слабкості наших профспілок, що не має безпосереднього відношення до банківської діяльності.

Як правило, карткодержателі, що отримали картки у рамках реалізації зарплатних проектів, не сплачують комісії при отриманні грошей у банкоматах банків, які реалізували зарплатний проект для їх роботодавця. Комісія при отриманні коштів у банкоматах інших банків (так зв. interchange) визначається ринковими конкурентними умовами і має в Україні стійку тенденцію до зниження. До того ж безготівкова оплата платіжними картками товарів та послуг у торгових точках здійснюється без стягнення комісії взагалі (з комісією 0%), а на залишки на карткових рахунках банки щомісяця нараховують певні відсотки. Безготівкова оплата комунальних та інших послуг з використанням платіжних карток також обходиться карткодержателям дешевше, ніж у разі оплати готівкою.

Не можна заперечувати і певних негативних моментів, що виникають у рядових карткодержателів. В умовах України це насамперед недостатня розвиненість інфраструктури банкоматів і торгових терміналів та необхідність сплачувати підвищену комісію при користуванні банкоматами «чужих» банків.

Та все ж переваги використання карток є очевидними як для роботодавців (зменшуються витрати на оплату праці касирів, інкасацію, перевезення готівки тощо), так і для користувачів. Кількість готівкових розрахунків має тенденцію до скорочення як у світі загалом, так і в Україні. Тому давайте виправляти існуючі недоречності й призвичаюватися до нових для нас технологій: майбутнє — за безготівковими розрахунками.