ІНКОМ — КРЕДИТПРОМ: НОВИЙ РАУНД

Затяжний конфлікт між Конкурсним провадженням АК «Інкомбанк» і українським Кредитпромбанком (у минулому — «Інкомбанк Україна») виходить на новий виток. Не встиг Кредитпромбанк поширити заяву про відкликання своїм московським опонентом скарги з Київського апеляційного суду та припинення всіх судових розглядів, як у пресі відразу з’явилася інформація, що зроблено це виключно з метою початку нового судового розгляду, з нових правових позицій. Проте схоже, що конфлікт між двома банками братніх країн — лише відлуння внутрішніх «розбірок» у могутніх, за нашими мірками, московських фінансових колах, дітищем яких свого часу був Інкомбанк.

Стислий зміст попередніх серій. «Інкомбанк Україна» створений 20 травня 1997 року як підприємство зі стовідсотковим іноземним капіталом (власник — АК «Інкомбанк»). Історія Інкомбанку настільки багата, що виходить за рамки цієї розповіді. На початку та всередині дев’яностих він був якщо не найбільшим, то найвпливовішим банком Росії. Спроби вести власну гру зрештою коштували йому ліцензії, та, навіть перебуваючи в процесі банкрутства, за обсягом активів він залишається одним із найбільших російських банків. Активи його, у свою чергу, помітно перевищують зобов’язання (це свідчить про те, що причини банкрутства далекі від економічних). Тому за управління ними в процесі банкрутства, як і за мережу філій, борються майже всі основні учасники російського банківського ринку: Росбанк, Ощадбанк, Гута-банк та інші.

Але не відволікатимемося. Отже, 18 серпня 1998 року в Росії впав фінансовий ринок. Мабуть, із метою допомогти українській «дочці» впоратися з наслідками кризи 2 і 3 вересня 1998 року Інкомбанк надав «Інкомбанку Україна» сім міжбанківських кредитів: три гривневих на загальну суму 25,57 млн. грн. і чотири валютних на суму 7,9 млн. дол. Щоправда, вже 29 жовтня 1998 року Центробанк Росії відкликав у Інкомбанку ліцензію, а 4 листопада 1998 року було порушено справу про його банкрутство. В останні місяці 1998 року «Інкомбанк Україна» придбав у ряду банків, до яких входили ВАБанк, «Ай Ен Джі Банк Євразія», «Комерчні банку а.с.», АППБ «Аваль» тощо, вимоги до Інкомбанку на 16,8 млн. німецьких марок, 2,1 млн. дол. США і 138 млн. російських рублів. 5 січня 1999 року він оголосив про проведення «заліків однорідних зустрічних вимог» і ліквідації заборгованості перед московським банком.

Наприкінці вересня 1999 року «Інкомбанк Україна» був перейменований на Кредитпромбанк, у зв’язку з входженням у нього нових акціонерів, близьких до донецького концерну «Енерго». Але в статуті було записано, що банк успадковує всі зобов’язання свого «батька». У серпні 2000 року на чергових зборах акціонерів банк перетворено на ВАТ, знову-таки, зі збереженням зобов’язань.

На сьогодні основні акціонери Кредитпромбанку — ірландська компанія «Хомертрон Трейдінг Лтд.» (на початок року — 49,64% акцій), кіпрська компанія «Фінтест Трейдінг Ко Лтд.» (9,95% акцій), голландська фірма «Індтек Файненс Бі.Ві.» (8,89% акцій), донецькі ТОВ «Кабі» (8,18% акцій), ВАТ «Ясинівський коксохімічний завод» (6,88% акцій), російські ВАТ «Інкомбанк» (6,73% акцій) і ТОВ «Інкомбудінвест» (5,77% акцій). На думку аналітиків, перші три фігуранти списку акціонерів мають певний стосунок до власників «Енерго». А два донецьких підприємства безпосередньо концерном контролюються. Таким чином, сьогодні Кредитпромбанк входить у донецьку ФПГ.

Крім неї, Кредитпромбанк входить і в десятку найбільших банків України з капіталом 185,3 млн. грн., чистими активами 1,157 млрд. грн. і чистим прибутком 10,1 млн. грн. (дані на 1 листопада 2003 року). Навряд чи можна стверджувати, що своєму зростанню банк зобов’язаний виключно цим семи міжбанківським кредитам. Проте...

Уже після початку процедури банкрутства Інкомбанку, але до заяви «Інкомбанку Україна» про взаємозалік, а саме — 25 грудня 1998 року вийшов лист Центробанку Росії №380-Т «Про залік зустрічних вимог кредитних організацій та їхніх клієнтів після відкликання в кредитних організацій ліцензії...» Відповідно до цього документа, проведення заліків однорідних зустрічних вимог можливе лише в рамках ліквідаційних процедур. На цій підставі Конкурсне провадження АК «Інкомбанк» відмовляється визнати погашення міжбанківських кредитів вересня 1998 року і намагається стягнути їх із Кредитпромбанку як правонаступника «Інкомбанку Україна». Зрозуміло, нарахувавши на них відсотки та пеню. У результаті на середину літа сума, яку вимагали від Кредитпромбанку, становила 280,5 млн. грн. і 19,8 млн. дол. Це помітно перевищує капітал банку й на випадок прийняття відповідного судового рішення призведе до його банкрутства.

Спочатку позов розглядався в Москві. Проте 2001 року Федеральний арбітражний суд Московської області припинив провадження з цієї справи — юристам Кредитпромбанку вдалося довести, що позов має розглядатися в Україні. 15 липня цього року конкурсний управляючий звернувся з позовом про відшкодування заборгованості в Київський господарський суд. 27 серпня 2003 року суд задовольнити позов відмовився. Москвичі оскаржили позов в Апеляційному господарському суді Києва. Перше засідання, призначене на 1 жовтня, не відбулося. А другого конкурсний управляючий чекати не став. Позов відкликали через зміну правової позиції Інкомбанку.

З технічного погляду, нова позиція полягає в тому, що по кожному з семи кредитів в українські суди першої інстанції буде подано окремі позови. З юридичного — позивач домагатиметься розгляду своїх вимог із застосуванням норм російського законодавства. На його думку, він має на це право, оскільки в договорах про кредити зазначено, що «дія регулюється нормами Цивільного кодексу РФ і чинним російським законодавством», а в законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» міститься норма, відповідно до якої, права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору визначаються правом місця його підписання.

Рішення українського суду першої інстанції про розгляд позову за нормами російського законодавства означатиме, що заліки зроблені всупереч вищезгаданому листу Центробанку. Звідси випливають програш Кредитпромбанку та його банкрутство. Однак, попри законодавчі норми, що вказують на необхідність такого розгляду, уявити собі це непросто.

Головною перешкодою для московських ліквідаторів стала постать екс-прокурора Донецької області, а нині віце-спікера українського парламенту Геннадія Васильєва. Того самого, під чиїм прокурорським наглядом на початку 90-х формувалася донецька ФПГ. Його вважають одним зі стратегічних союзників концерну. Навіть якщо Васильєв не стане генеральним прокурором, москвичам залишається розраховувати лише на PR. А саме — поставити Васильєва в таку ситуацію, з якої стане загальновідомо, що лобіювання рішення судів розглядати справу за українським законодавством є прямим порушенням закону.

До речі, в українському законодавстві залік зустрічних вимог на тлі процедури банкрутства остаточно не врегульований, та й на практиці таких суперечок не виникало. Тому операція зі скупки українським банком боргів російського незаконною не видається. Принаймні у звітності Кредитпромбанку ця заборгованість не фігурує і перевіряльників — ні Нацбанк, ні податкову — це не бентежить. Щоправда, оскільки угоди про ЄЕП передбачають уніфікацію законодавства, взаємозаліки під час банкрутства «мимо» ліквідаційної комісії можуть бути заборонені й у нас. Але ця норма навряд чи матиме зворотну силу...

Звичайно, одержати суму вдесятеро більшу, ніж колись видану, Конкурсному провадженню АК «Інкомбанк» дуже хотілося б. І річ тут не лише в бажанні зменшити свої пасиви. Вважаеться, що кредити, надані «Інкомбанку Україна» у розпал обвалу російської економіки 1998 року, були не чим іншим, як спробою вивести капітали з уже потопаючого російського банку. І повернути ці гроші — справа принципу. Хоча на тлі інших активів Інкомбанку сума, яка пройшла через Україну, видається дуже скромною, «показання лічильника» роблять її вже досить привабливою. Не кажучи вже про невеличке відчуття «абіди», що видані Інкомбанком кредити були погашені... його ж боргами.

У господарів Кредитпромбанку в цій справі позиція не менш принципова. Операції, що оспорюються, були проведені старим менеджментом банку. І оплачувати їхні рахунки, не кажучи вже про «лічильник», нові власники не будуть за жодних обставин. Спроби домовитися були — але безуспішні. Платити або вибачати борг ніхто наміру не має. Не виключено, що найближчим часом до вирішення питання підключаться політики вищого рангу...