ФІСКРОЗКЛАДКА РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБМІНУ ВІД 31 БЕРЕЗНЯ №207-Р «ПРО ЗАХОДИ З МОБІЛІЗАЦІЇ ДОХОДІВ У ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ У 2004 РОЦІ» — ЦЕ ЩОСЬ ОСОБЛИВЕ

Мобілізація

Про існування податкової розкладки, що спускається ДПАУ на місця, відомо давно. Практика податкового відомства щодо адміністрування податкових надходжень абсурдна за своєю суттю: як можна встановлювати низовим інспекціям суми стягувань, якщо нарахування цих сум залежить не від них, а від платників податків?

Звідси — геть дикі реалії, коли під кінець звітного періоду інспектори починають клянчити у підприємств авансове перерахування податків або штучне заниження витрат.

Мета: до призначеної дати відрапортувати, що завдання по фіскальних надходженнях виконано. А в нагороду за старанність отримати підвищений план на майбутнє.

Зазвичай податківці соромляться привселюдно коментувати цей фінансовий соцреалізм, усвідомлюючи його аморальність, намагаючись кивнути у бік київських бюджетоблюстителів.

А от нинішній уряд такі тонкі матерії, вочевидь, не бентежать. Він цілком відкрито зажадав від своїх чиновників «натиснути» і вичавити (себто «мобілізувати») із платників податків усе належне за поняттями (себто «завданнями»). Та ще й за суворим графіком, у розрізі галузей. Без усяких спасенних церемоній.

З керівниками міністерств й інших центральних органів розмова коротка:

«забезпечити надходження до державного бюджету сум, визначених у завданнях».

Подекадна сувора звітність ДПАУ перед Мінфіном, певне, покликана закрутити гайки занадто ліберальним митарям.

ДП

Традиційно перепало на горіхи багатостраждальним держпідприємствам:

«продовжити практику щомісячного розгляду звітів керівників державних підприємств про виконання показників надходжень до державного бюджету. У разі невиконання визначених показників порушувати питання про розірвання контрактів з керівниками зазначених підприємств відповідно до законодавства».

Взагалі ж, урядові чиновники «будують» держдиректорат давно і з азартом. Потужний адміністративний тиск на державний бізнес призводить до того, що він утрачає свою конкурентоздатність. (Особливо це стосується підприємств, які не посідають монопольного становища на ринку.)

У результаті — держпідприємства несуть додаткові збитки, а отже, дешевшають. Тож їхня приватизаційна вартість знижується. (То, може, у цьому сенс і полягає?)

Опт

Безпрецедентним перлом кабмінівського розпорядження став четвертий пункт, який вражає своєю щирою безпосередністю:

«Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським держадміністраціям, Мінекономіки, Державній податковій адміністрації вжити заходів до запобігання ухилення від сплати в державний бюджет податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствами торгівлі, валовий дохід яких становить не менш як 100 млн. гривень, і забезпечити додатковий приріст сум надходжень до державного бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) від цих підприємств не менш як на 20 відсотків порівняно з показниками відповідних періодів 2003 року».

Такого не дозволяв собі навіть Пустовойтенко — відомий любитель бюджетних мобілізацій і зборів з цивільної оборони для директорів.

Як чиновництво буде «забезпечувати додаткові прирости», зрозуміло.

Але чого це уряд так напосівся саме на велику торгівлю?

Відповідь, напевно, кібернетично проста: контролюючи верхню ланку (опт), контролюєш усю мережу (роздріб). Тобто — весь ринок.

Невже оптовиків спочатку по-дорослому запресують податками, а потім чемно попросять не підвищувати ціни перед виборами?

* * *

Ось такий у них виходить капіталізм.

З колгоспним обличчям.