Детоксикація сек'юритизацією

"…Справжнє диво не в тому, що сек'юритизація непрацюючих кредитів перетворить погане на добре... Гниле яблуко не перетвориться на спіле, якщо його нарізати дольками, але кращу частину поганого яблука можна продати, в той час як погана його частина залишиться оригінатору".

Д.Джонс у статті для Asset Finance International, 1998 р.

Через нездатність української держави належним чином вирішити проблему токсичних банківських активів на їх гігантському звалищі (куди викидається далеко не тільки сміття) повним ходом іде нове пограбування держбюджету, економіки та суспільства загалом на сотні мільярдів (якщо не трильйони) гривень. Тим часом у цієї проблеми є вже давно апробовані у світовій практиці механізми та інструменти вирішення. Однак спрямовані на їх запровадження і в Україні законопроекти вже більш як півтора року припадають пилом у парламенті. Чи не тому, що це комусь надзвичайно вигідно?

За офіційною статистикою, обсяги негативно класифікованих (проблемних) кредитів становлять 25,3% від загального портфеля українських банків, або 238,5 млрд грн. За оцінками експертів фінансового ринку, обсяг поганих кредитів у банківській системі є вдвічі більшим за офіційні дані - 55%, а це вже близько півтрильйона (!) гривень. До цього слід додати і активи ліквідованих банків у сумі 448 млрд грн, що перебувають під контролем Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), з яких близько 90% також стали проблемними або дуже погано обслуговуються. З таким багажем дуже складно собі уявити відновлення кредитування економіки українськими банками - цей тягар усе одно буде тягнути їх в безодню фінансової кризи.

Сумновідомі стратегії вирішення проблеми з переобтяженням банків непрацюючими кредитами зразка 80–90-х років минулого століття базувалися на викупі за державний кошт у банків проблемних активів з наступною їх передачею до так званих поганих банків. Їх характерною ознакою є шалені бюджетні витрати та погана керованість процесом. Також викликає сумніви здатність "поганого банку" належним чином виконувати функції кредитора за величезною кількістю неоднорідних активів від різних колишніх кредиторів. Врешті-решт, цілі "детоксикації" банків досягалися, але ціна такої перемоги межувала з поразкою. Неоднозначність подібних рішень яскраво демонструє нездатність ФГВФО належним чином управляти активами ліквідованих банків. Фактично фонд виконує функцію, подібну до функції "поганого банку", концентруючи під своїм контролем величезні активи, але не маючи можливостей повноцінно продовжити виконання функцій професійного кредитора по стягненню боргів замість ліквідованого банку - він втрачає активи або вимушений продавати їх за безцінь і часто-густо самим позичальникам, які отримують зиск замість кредиторів ліквідованого банку.

Чи є більш ефективні шляхи вирішення цієї проблеми? Так, і навіть більше того - такі шляхи вже були заплановані "Комплексною програмою розвитку фінансового ринку України до 2020 року". Вже до кінця поточного
2016 р. програма передбачала появу ефективного механізму захисту прав кредиторів та очищення фінансового сектора від проблемних активів, для чого, окрім іншого, передбачено впровадити інститут сек'юритизації проблемних активів фінансових установ (розділ А.11.іх). І справді, сучасні фінансові технології дають змогу досягти мети, уникаючи шалених фінансових втрат, які супроводжують використання застарілих засобів з минулого століття з досить сумнівною ефективністю. Але, на жаль, ці плани досі залишаються на папері.

Непрацюючі або погані кредити (NPL) давно є активами, якими дозволено формувати сек'юритизаційні пули в країнах ЄС, у США та більшості інших юрисдикцій, де діє відповідне законодавство. Загалом, за даними The Securities Industry and Financial Markets Association (SIFMA), вони становлять близько 95 млрд дол., або 5% від приблизних сукупних світових обсягів сек'юритизації (2 трлн дол.). Загалом світовий ринок усіх різновидів забезпечених активами цінних паперів (ЦП) становить приблизно 10 трлн дол. і постійно зростає. Україна - остання європейська країна, де немає законодавства, яке регулювало би обіг ЦП, забезпечених фінансовими активами.

Простими словами, сутність сек'юритизації поганих активів полягає в їх перетворенні на цінні папери, частина з яких може бути продана на ринкових умовах. Сек'юритизація будується на своєрідному "розщеплюванні" усього прогнозованого майбутнього грошового потоку від активів на окремі "фракції" з урахуванням ризику щодо своєчасного, несвоєчасного або неповного погашення активів грошима, а також втрати безнадійної частини боргу. Маючи детальний опис боржників, різновидів заставленого майна, умов кредитування та стану розрахунків за кредитом у ретроспективі тощо, можливо здійснити доволі точний прогноз надходжень і втрат на майбутнє. Результатом такого незалежного кваліфікованого аналізу є розрахунок, за яким погані активи перетворюються на серії цінних паперів, "траншовані" за пріоритетністю розрахунків - "старші" та "молодші".

Наприклад, випуск розподіляється на серії: "старшу" - в розмірі найбільш прогнозованої суми виплат (погашення кредитів, продаж застави тощо) і "молодшу" - безнадійну до повернення, яка залишатиметься у банку-оригінатора і поступово зменшуватиметься на суму фактичних втрат, тоді як "старшу" серію цінних паперів можливо пропонувати на продаж інвесторам із ринковою дохідністю (дисконтом). У світовій практиці напрацьовано багато методик щодо прогнозування грошового потоку від активів для структурування випусків таких ЦП на субординовані (підпорядковані) серії, тому доцільне залучення міжнародних експертів у рамках технічної допомоги Світового банку або ЄБРР, з можливим підключенням провідних рейтингових агенцій для надання методичних рекомендацій.

Таким чином, сек'юритизацією досягається трансформація поганих кредитів у ліквідні ЦП. На стадії первинного розміщення банк-оригінатор заміщуватиме цінними паперами свої токсичні активи, списуючи їх зі свого балансу на баланс спеціально створеної для такого випуску ЦП компанії-емітента SPV (поширена назва special-purpose-vehicle) у формі непідприємницького товариства. З цього моменту облік активів здійснюватиметься на балансі SPV, яка уособлює в собі відокремлені сек'юритизовані активи, надходження від яких уже повністю належать власникам цінних паперів (у багатьох юрисдикціях таке SPV навіть не вважається юридичною особою, а тільки засобом для обліку та розподілу). Після проведення сек'юритизації усі зібрані кошти від активів депонуються на спеціальному рахунку-ескроу для подальшого цільового розподілу (за пріоритетністю для кожної окремої серії) серед власників паперів.

Випуски паперів можуть забезпечуватись однорідними активами одного або кількох банків - автокредити, кредити малому та середньому бізнесу, іпотечні кредити тощо. У разі, якщо сек'юритизаційний пул збирається з активів від кількох банків, розподіл між ними (на етапі первинного розміщення) субординованих серій єдиного облігаційного випуску здійснюється залежно від результатів прогнозного розрахунку майбутніх грошових надходжень за активами.

Задля того, щоб зацікавити інвесторів у привілейованих "старших" серіях таких паперів, недостатньо буде лише пропонувати їм високу дохідність. Для підвищення попиту на такі папери держава повинна забезпечити їх додатковими гарантіями та іншими преференціями для інвесторів. Завдяки таким заходам щодо підвищення інвестиційної привабливості ЦП, держава уникатиме прямого бюджетного фінансування(!) підтримки банків. При цьому держгарантіями забезпечуються тільки "старші" серії, по яких є дуже висока ймовірність погашення грошима за рахунок стягнення боргу за активами, відповідно, значно зменшується вірогідність грошових виплат по держгарантіях.

Слід також створити для інвесторів, у тому числі з кола міжнародних фінансових організацій (МФО), й інші привілеї, зокрема пільгове оподаткування доходів податком на прибуток (наприклад, за ставкою 1%). Крім того, НБУ слід запропонувати таким інвесторам належне хеджування(!) валютного ризику через СВОП, завдяки чому відкриваються значно ширші можливості для залучення іноземних інвестицій у проблемні активи українських банків. На період до подолання фінансової кризи НБУ може присвоїти облігаціям "старших" серій понижені зважувальні коефіцієнти для розрахунку економічного нормативу достатності капіталу Н-2 і включити їх у свій ломбардний список, погодивши такі преференції з МВФ як замінник діючої практики дозволів банкам тимчасово не виконувати цей норматив(!). Такі рішення НБУ сприятимуть системному підвищенню капіталізації банків без необхідності поповнювати капітали грошима акціонерів(!).

Передумовою для запуску цього проекту є прийняття законопроектів, зареєстрованих ще 5 травня минулого року: №2784 "Про облігації, забезпечені відокремленими активами" і №2785 "Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування операцій з облігаціями, забезпеченими відокремленими активами)". Проекти цих законів розроблені на основі вже діючого з 2005 р. Закону України "Про іпотечні облігації", яким регулюється сек'юритизація іпотечних активів. Технологію сек'юритизації поширено на інші (не іпотечні) фінансові активи та грошові вимоги. На початку 2016-го профільним комітетом з питань фінансової політики та банківської діяльності було прийняте рішення про винесення законопроекту №2784 на голосування ВР у першому читанні, але до цього поки не дійшло...

У рамках Меморандуму про взаєморозуміння між НБУ, МФУ, НКЦПФР та ЄБРР, яким передбачено запуск в Україні обігу забезпечених облігацій і сек'юритизації, доцільно залучити міжнародних експертів для доопрацювання законопроектів до другого читання(!).

Результатами запуску сек'юритизації стане не тільки звільнення українських банків від проблемних активів, системне підвищення їх капіталізації за рахунок зменшення ризиків за балансовими активами та оздоровлення без витрачання держкоштів. Занадто застарілу проблему переобтяження банків поганими кредитами слід вирішувати дієвими та ефективними фінансовими інструментами.