Чому Україна (не)цікава венчурним фондам

Інтерес венчурних фондів до України виник у 2010–2011 роках, коли глобальні інвестори побачили інтелектуальний потенціал наших стартаперів. Насамперед їх цікавили інновації та винаходи з експортним потенціалом. Але цього виявилося замало…

Слід розрізняти ранні (seed-Series A) і пізні (Series B+) раунди інвестицій.

Рання стадія — це коли стартапер приходить до інвестора зі своєю ідеєю або прототипом винаходу і просить коштів, аби зібрати штат співробітників, винайняти офіс, дослідити ринок, спробувати запустити продукт і тестувати його в реальних умовах.

Раунди інвестування В+ — це вкладення коштів у стартапи, котрі довели свою актуальність і спроможність для ринку. Гроші йдуть на масштабування компанії (розширення штату, географії присутності, відкриття нових офісів), а ще далі — для підготовки продажу стратегічному інвесторові або перед виходом на IPO.

Наприклад, проєкт Zakaz.ua, оборот якого нереальний як для українського ринку, так і для Європи, — це вже помітна компанія. Та оскільки вони працюють лише в Україні й не дають надії на міжнародну експансію, то «пізні» інвестори не побачать у компанії можливості отримати 3—4-кратний прибуток із їхнього поточного етапу розвитку. Аналогічний приклад — відома компанія Uklon. Років два вони майже прибуткові, й, по суті, в Україні їм більше нікуди стрімко розвиватися.

Якщо в стартапа немає ідеї та плану, як витратити залучені інвестиції на розвиток, то і вкладати в нього немає сенсу. Щоб підняти великі пізні раунди, в українських стартапів має бути приціл розвиватися тільки на експорт. Це правильно, з погляду і венчурного інвестора (йому потрібна прибутковість), і макроекономіки України (експортні гроші), і засновників компанії, які зобов’язані битися за світове визнання.

На ранніх стадіях інвестицій Україна — цікава країна для інвесторів. Навіть міжнародні фонди, наприклад Mangrove Capital, Point Nine Capital, дивилися на українських стартаперів і вкладали в них гроші ще 5—10 років тому. У їхньому інтересі сталася перерва, викликана початком війни 2014 року, але з 2016—2017-го років вони поступово повертаються.

Нині ми бачимо, що в Україні з'являються нові стартапи, фонди, інкубатори. У країні щільно працює американський акселератор Startup Wiseguys, американський венчурний фонд SMOK з акцентом на пошук стартапів в Україні та Польщі.

Нагадаю, що техногігант із «великої п'ятірки» — Google — починався як стартап у 1996 році, а в 1998-му він отримав першу «янгольську» інвестицію на 100 тис. дол. від співзасновника Sun Microsystems Енді Бехтольшайма. Через рік підняли раунд фінансування в розмірі 25 млн дол. від найбільших інвестфондів Kleiner Perkins, Caufield & Byers і Sequoia Capital. До речі, Sequoia Capital свого часу інвестувала у ще один стартап із «великої п'ятірки» — компанію Apple.

Що в Україні?

Низка українських стартапів, які свого часу отримали інвестиції на ранніх стадіях, стають відомими за кордоном. Grammarly виправляє помилки при введенні тексту. Preply — сервіс для онлайн-навчання з репетиторами. Reface — додаток на базі штучного інтелекту, в якому люди можуть змінювати обличчя на фото й відео. Ajax — розробник бездротових систем безпеки. Фінтех-продукти Revolut, Transferwise теж мають українське коріння.

Чому Україна цікава для інвестиційних фондів із вкладеннями на ранніх стадіях?

1. Ринок стартапів, що розвивається, має великий потенціал. Винахідницька справа — свого роду соціальний ліфт для молоді в Україні. Щоб придумати стартап, потрібні ідеї, працьовитість і навички, які можна отримати навіть без вищої освіти.
2. Молоді амбіційні люди зі знанням англійської мови. Бажання стати частиною глобальної спільноти керує молодими українцями.
3. Інтеграція з міжнародними ринками. Зокрема завдяки впровадженому безвізу й загалом зацікавленості західних країн в Україні як державі.

Хакатон INT20H

Що заважає українським стартаперам у комунікаціях із закордонними фондами?

1. Політична й макроекономічна нестабільність, відсутність верховенства права в Україні. Це негативно впливає на входження закордонного капіталу в країну. Якщо ситуація не виправиться, талановитих українських стартаперів та розробників і далі забиратимуть в інші країни й там-таки будуть реєструвати й розвивати їхні компанії.
2. Невпевненість у собі, яку називають меншовартістю. Не всі українські стартапери уявляють собі, що зі своїми продуктами вони можуть «підривати» ринки США, Великої Британії, ЄС.

У коротко- і середньостроковій перспективі Україна, на жаль, може розраховувати на те, що в неї є. На експорт сировини, якою в цьому випадку є наші розробники.

У довгостроковій перспективі Україні потрібно впоратися зі своїми економічними та державними проблемами і планувати трансформацію з експортера сировини в повноцінний ринок інновацій.

Найперспективнішими напрямами в Україні вважаємо agritech, foodtech, продукти на базі штучного інтелекту й Data Science, сервіси для логістики та ритейлу, фінтех. Тому що для кожного з них у країні є фундамент.

Статус «житниці Європи» (agritech) слід адаптувати під сучасні запити інвестиційного ринку. На базі наших сільгоспвиробників, які, за обсягами виробництва, є європейськими або інколи навіть глобальними лідерами, можна будувати цілі стартап-лабораторії. Наприклад, вертикальні ферми з роботизованим керуванням та автоматизованою доставкою продукції покупцям. Ця технологія експортна, її можна продавати в міста і країни, в яких бракує вільної землі для виробництва фруктів та овочів. Наприклад, в Амстердам або ОАЕ.

У фінтеху в нас є приклад Monobank. Цей продукт не тільки спрощує комунікацію між емітентом і власником карти. Він — джерело Bigdata для банку, на підставі якого можна досліджувати ринок загалом і конкретного покупця в цілому. До речі, більшість функціоналу, на базі якого європейські необанки отримують свої космічні оцінки, було реалізовано у Приват 24 ще понад п'ять років тому.

Ритейл вийшов за межі традиційних відносин між покупцем і продавцем. Україна — взірець для наслідування у сфері синтезу офлайн- і онлайн-торгівлі, вибудовування тривалих відносин із клієнтом. Традиційний офлайн-ритейл — «Сільпо», Good Wine, «Епіцентр» — активно культивують e-commerce і доставку, а Rozetka комбінує електронну комерцію з офлайн-точками видачі товарів.

Для всього цього потрібна автоматизація, складні маркетингові системи, віртуальні продавці-консультанти, що працюють у рамках штучного інтелекту, сучасні логістичні системи.

Загалом, роботи для нових стартапів, усерйоз націлених підняти інвестиції за кордоном, цілком достатньо.