Банківська система через рік після початку кризи: втрати і досягнення, загрози і перспективи

Рівно 12 місяців тому життя вітчизняної банківської системи та її клієнтів перейшло в якісно новий вимір. 7 жовтня 2008 року через виниклу клієнтську паніку і масовий відплив депозитів банківський регулятор ввів тимчасову адміністрацію в одному з найбільших системних банків України — Промінвестбанку. З 13 жовтня набрав сили мораторій на дострокове вилучення депозитів, а також збільшення банківських кредитних портфелів.

Одночасно запроваджений Нацбанком 5-відсотковий ліміт на відхилення між курсом купівлі та продажу готівкової іноземної валюти став спробою стримати девальвацію гривні, котра почала «зриватися з ланцюга». Проблеми вітчизняної економіки та її банківської системи, колись далекі та абстрактні для більшості громадян, раптом прийшли в будні українців, боляче вдаривши по їхніх гаманцях і заощадженнях.

Із того моменту банківська система втратила в суспільній свідомості статус головного «моста в Європу» і локомотива економіки, а на адресу банкірів, призначених винуватцями мало не всіх українських бід, посипався потік докорів, претензій, звинувачень і навіть прокльонів.

За ці 12 місяців банкіри та їхні клієнти вже трохи обжилися в новій реальності і навіть притерлися до нової системи відносин. Пристрасті і бурі потроху вгамувалися і вщухли. Та чи означає це, що вже позаду всі найсерйозніші загрози? Чого навчилися і що зробили за минулий рік банкіри, наскільки серйозними є їхні сьогоднішні проблеми? Чи достатньо зусиль докладає держава, аби допомогти ці проблеми розв’язати? Адже, як уже показала практика, сьогоднішній головний біль фінансистів завтра може стати причиною паралічу всієї країни.

Саме цим питанням ми і присвятили наш круглий стіл, запросивши на нього лідерів думок банківської системи. На запрошення «ДТ» відгукнулися голови правлінь «Райффайзен Банку Аваль» Володимир ЛАВРЕНЧУК, Укрсиббанку — Сергій НАУМОВ, «ОТП Банку» (Україна) — Дмитро ЗІНКОВ, «ВТБ Банку» (Україна) — Вадим ПУШКАРЬОВ, банку «Фінанси та Кредит» — Володимир ХЛИВНЮК, «Дочернего банка Сбербанка России» — Ігор ЮШКО, банку «Старокиївський» — Юрій ЯРЕМЕНКО, а також віце-президент Альфа-банку (Україна) Роман ШПЕК і голова наглядової ради «Платинум банку» Юрій БЛАЩУК.

У «ДТ» вже накопичився непоганий досвід спілкування з банкірами — п’ять місяців тому більшість із них уже збиралися за нашим круглим столом. Однак цього разу ми вирішили піти трохи далі. І не просто послухали фінансистів, а й спробували узагальнити їхні переживання.

Реальні цифри показують, що ситуація відрізняється від того, як нам намагаються її викласти високоповажні офіційні особи. За оцінками колишнього міністра фінансів України, реальний дефіцит бюджету становить понад 12% ВВП. Це — загрозливі цифри. При цьому фіскальними методами вимиваються обігові кошти підприємств. За подальшого падіння обсягів виробництва і ВВП це створює загрозу подальшого дисбалансу — як у фінансовій, так і в грошовій системі України.

За такого дефіциту бюджету буде дуже важко прогнозувати курс національної валюти, який сьогодні підтримується більш-менш збалансованим експортом/імпортом товарів та серйозними вливаннями з боку МВФ. Як скоротити дефіцит — це ключове питання для збереження фінансової стабільності.

Тому наступний рік буде дуже важливим. Як повернути більш як 20 млрд. дол. зовнішніх запозичень, що підлягають погашенню наступного року? Як утримати курс національної валюти в тих межах, що забезпечать контрольований рівень дефолтів за валютними кредитами як юридичних, так і фізичних осіб? Як у такій ситуації забезпечити інвестування пріоритетних галузей економіки?

Складається враження, що ми досить легковажно ставимося до такої економічної категорії, як внутрішній борг. За вісім місяців він зріс майже в півтора разу, сягнувши 280 млрд. грн. Можливо, цей показник поки що не такий загрозливий з точки зору абсолютних цифр, але тут важливо бачити допустимі межі та джерела погашення боргу в майбутньому.

Незважаючи на те, що банківська система вже вирішила питання ліквідності (не казатиму, в який спосіб), досягши її прийнятного рівня, існує не менш серйозна проблема— це неякісні активи. Як наслідок, збиткова діяльність, недостатність капіталу тощо. Тому нам треба передбачити участь держави та приватних інвесторів у роботі з негативно класифікованими активами і попрацювати над удосконаленням законодавчого поля.

Процеси злиття, поглинання, купівлі активів і пасивів, нарешті, ліквідації проблемних банків повинні йти значно швидшими темпами.

Я розділив би останні 12 місяців на два етапи. Перший — це паніка. Другий — коли люди втомилися від паніки і знову почали належно ставитися до банкірів. Зміни, які відбулися за рік, як на мене, є очевидними.

Якщо порівнювати жовтень минулого року із жовтнем нинішнього, то люди, по-перше, втомилися й, по-друге, набули досвіду. Стукай — не стукай у двері банків, усе одно депозитів доводилося чекати… Я пережив кілька банківських криз. Але такої великої кризи ще не було — маю на увазі за глибиною і тривалістю. Такої масової паніки (загалом у секторі, а не лише в окремих банках) не було. І психологічно, я вважаю, багато пересічних українців і банкірів отримали новий досвід. Нову реальність кожен сприймає через призму власних цінностей. Криза завершиться тоді, коли нові умови люди масово сприймуть як нову реальність.

Один із моїх іноземних колег по банку каже, що українці — мрійники. Вони щиро вірять, що дуже-дуже скоро, треба ще трошки почекати — і настане справжній рай, і у всіх будуть «бентлі» та котеджі в Кончі-Заспі. Всі купували дорогі речі, брали борги. Думали, що можна взяти кредит на 100 тис. дол. при зарплаті 500 дол. Хіба насправді можна?

І якщо криза розвінчала це сприйняття світу, то вона принесла безперечний позитив. Я вважаю одним із уроків кризи те, що дедалі більше українців стають реалістами, прагматиками, перестають сподіватися, що через півроку все мине і знову настануть золоті часи з дорогими іномарками та чотириповерховими котеджами.

Що більше людей сприймуть цей прагматичний підхід, то позитивнішими будуть зрушення у свідомості і легшими — наслідки кризи. Суспільство може стати іншим, більш прагматичним і сприйняти складнощі, як реальність, а не як тимчасові труднощі.

Ще одне цікаве спостереження. Криза довела навіть радикалам, які взагалі проти існування банків, що іншого, кращого, ніж банки, інституту для зберігання і обертання грошей не існує. Тому купа роботи попереду — треба зміцнювати банки. Альтернативи немає. Мені дуже приємно, що стає дедалі менше політичних авантюр, руйнівних законопроектів або інших провокативних дій стосовно банківської системи. І це також надбання кризи.

І наостанок — про виклик. Одна з головних проблем для суспільства, причому як для банкірів, так і їхніх клієнтів, — це надто слабка юридична захищеність усіх учасників фінансового ринку. Для всіх сторін ніщо не гарантовано: ані депозит, ані кредит, ані платіж. Це означає, що майже всі фінансові операції є високоризикованими.

Цьому явищу, яке робить надзвичайно вразливими всіх учасників фінансового ринку, слід покласти край, щоб належним чином рухатися далі.

Рекапіталізація йде, націоналізація, хоч і повільно, та все ж рухається. Якісь гроші повертають населенню. Населення бачить, що держава їх якось захищає і підтримує. Не на повну, але позитив уже є. У Нацбанку вже готові говорити про такі речі, як свопи: коли ми даємо долари, а одержуємо гривні.

Однак найбільш позитивний момент для всіх нас, і в тому числі для мене і нашого банку, — ми нарешті навчилися трошки глибше думати про стратегію, навчилися працювати з проблемною заборгованістю. Ну, скажімо, не зовсім навчилися, але вже знаємо, як із нею працювати. Створили відповідні структури, процедури, набрали фахівців, навчаємо...

Ми нарешті почали вчитися, як продавати депозити. Почали думати про те, що банк — це не тільки кредити. Банки — це якість обслуговування. Що головне в банку — не найширша, на всю Україну, мережа, а якість цієї мережі.

Криза навчила нас стратегічно мислити — не тільки про те, що в нас під носом, через рік, а й трошки далі, як мінімум у трирічній перспективі. Не засвоїти її уроків зараз — просто злочинно.

Разом з тим, звісно ж, усе, як і раніше, погано. Проблемна заборгованість зростає? Зростає! Боротися треба? Треба!

Що буде перед виборами, передбачати складно. Не виключена нова паніка, може знову виникнути проблема з депозитами, з ліквідністю.

Національному банку, якщо він дедалі менше тримає курс, треба зараз більше думати і про інструменти хеджування (захисту від) валютних ризиків. Чимало років у нас був стабільний курс валюти, і ніхто всерйоз не замислювався, що станеться в разі обвалу. Жодних інструментів хеджування валютного ризику не запровадили: просто тримали курс фіксованим і на розробку таких інструментів часу не витрачали. Ну, зробили б його плаваючим раніше, у більш сприятливі часи, — і люди, трохи обпікшись, краще розуміли б, що означає взяти валютний кредит і з якими ризиками це поєднується. Може, не було б у нас стільки валютних кредитів.

Зараз пропонують — давайте обрубаємо валютне кредитування зовсім. Проте з позиції заборон діяти не можна! Ну, зробіть завищене резервування. Таке, щоб банкам було невигідно видавати валюту. Однак де брати довгу гривню? Пенсійної реформи нема. Над свопами працюємо, але на сьогодні це питання не вирішене. І Національному банку потрібно активніше працювати над цими питаннями.

Знову ж — середньо- і довгострокове рефінансування. Воно необхідне, його треба запускати. Але рефінансування не має бути єдиним системним рішенням. Рефінансування — це стартер, щоб допомогти економіці почати працювати, допомогти банкам розпочати її фінансувати. Зрештою повинен працювати ринок. Причому ринок має годувати сам себе: скільки зібрав депозитів і на який строк — це твоя ресурсна база. Але для цього мають бути постачальники довгих ресурсів — пенсійні фонди, інвестиційні, потрібні довгострокові інструменти, що з’являються тільки в міру розвитку фінансових ринків. І працювати над цим треба в будь-якому разі і вже зараз.

І досі велика проблема — це постанови №107—109. Зараз уже стало очевидно і НБУ, що банки під таким регулюванням дедалі більше влазять у валютні ризики і вже зараз зазнають збитків у зв’язку зі зростанням короткої позиції. Його терміново потрібно змінювати, робити м’якішим або відмовлятися зовсім.

Ще одна велика проблема, про яку вже багато казали, у тому числі і сьогодні, але над якою всерйоз ніхто в державі не працює, — це захист прав кредиторів. Тотальна корупція, жодних законодавчих ініціатив у цьому плані. Суди продажні. У Росії, я знаю, передбачена навіть кримінальна відповідальність за ухилення від виконання зобов’язань за кредитами. Люди там відчувають відповідальність за неповернення боргів. У нас жодної відповідальності нема.

Тут перебувають представники шести банків з іноземним капіталом, жоден із яких не вивів навіть долара з України. Більше того, я можу сказати на прикладі нашого банку, що за цей період ми завели в країну близько 300 млн. дол. під примусову капіталізацію, а також кредитування окремих проектів. Присутні тут колеги тільки на капіталізацію завели сюди в сумі близько мільярда доларів.

Ми мали унікальну можливість — відносно закриту економіку, фактичну відсутність фондового ринку, досить великий обсяг заведених через серйозні іноземні банки ресурсів. Усе це створювало базу для залучення в країну величезної кількості інвестицій з-за кордону і грошей населення з внутрішнього ринку — на розвиток економіки. Цими можливостями ми не скористалися.

Тепер оцінимо перспективу. Я глибоко переконаний, що друга хвиля кризи в Україні неминуча. Причина — якість кредитного портфеля, яка постійно погіршується через сьогоднішнє судове свавілля в країні. Проблема якості отримуваних нами судових рішень і величезної вартості навіть елементарних юридичних розглядів просто зашкалює. Ця бомба вибухне якщо не взимку, то навесні. Якщо не спробувати навести лад у цій сфері, то банківської системи у нас незабаром просто не буде.

Недавні приклади з особистого досвіду: Господарський суд Донецької області і Донецький апеляційний господарський суд визнають недійсними кредитні договори на суму понад 15 млн. дол. на тій підставі, що кредити були видані не в національній валюті.

Вважаю, що судове свавілля найближчим часом доповниться ще й свавіллям кримінальним. Особливо це торкнеться банків, які перебувають у скрутному становищі. Не маючи можливості вирішити питання повернення боргів цивілізованим юридичним шляхом, вони муситимуть звертатися до криміналітету — це буде їхній останній крок. З іншого боку, і це вже почалося, боржники, яких починають «щемити» по повній програмі, теж звертаються до криміналітету. Осьде, я гадаю, відкриється скринька Пандори і розпочнеться одночасно і судове, і кримінальне свавілля. Фільм «Бандитський Петербург» здаватиметься усім доброю казкою.

Ще одна проблема, про яку хотілося б сказати, — це цілком безглузде використання ресурсів рефінансування. Сьогодні в банківську систему вливаються ресурси, які віддають не здоровим банкам на кредитування реального сектора економіки, а на пролонгацію зобов’язань хворих або уже фактично мертвих банків, котрі нічого не кредитують.

Одночасно відбувається нарощування боргових зобов’язань уряду, які монетизуються Національним банком. Ці гроші проходять по спіралі, потрапляючи назад у скарбницю через бюджетні платежі, з одного боку. А з іншого — Національний банк, бажаючи утримати під контролем монетарну базу, зв’язує реальний ресурс, яким оперують комерційні банки, через підвищення вимог за резервами тощо. Виходить, що економіка знекровлюється — замість того, щоб стимулюватися за рахунок якогось реального тривалого фінансування.

Плюс спроби запровадити у цій ситуації заборону на валютне кредитування. Під час кризи, навпаки, потрібно відкривати двері для фінансування, і тільки потім уже грамотно, поступово та обережно створювати нормативні обмеження, насамперед цінові, які за рахунок економічної ефективності зводять до мінімуму доларизацію економіки.

Однак у ситуації, коли грошей немає, інвестора треба запрошувати на пільгових для нього умовах. А що виходить сьогодні у нас через заборону на валютне кредитування? Ми повинні залучити за кордоном валютний ресурс, привести його сюди, тут його обміняти на гривню, вкласти невідомо куди і невідомо з яким поверненням за такого дефіциту держбюджету. Після цього дочекатися, коли гривні через кілька років, можливо, повернуться, за цілком іншим курсом, конвертувати їх і повернути вкладення, вхопивши колосальну курсову різницю... Ну, ви пробачте, хто ж сьогодні братиме на себе такі колосальні ризики?

Що робити?

— Ви окреслили досить велике коло банківських проблем. Та хотілося б знати, як система протистоятиме цим проблемам? Адже до завершення виборчої кампанії жодна з реформ, про необхідність яких говорили учасники круглого столу, не буде реалізована.

В.Пушкарьов — У радянські часи був фільм, назва якого дуже добре характеризує завдання банків: «Наказано вижити». Так, я не чекаю ніяких змін у судовій, законодавчій і монетарній системі. Тому в банкірів залишається лише один шлях: зціпити зуби, зібрати всі сили, рвати несумлінних боржників і виживати. Рано чи пізно позитивні зміни відбудуться, тому що влада не матиме іншої можливості знижувати соціальну напруженість, яка легко може переростити в нову революцію, якщо так триватиме і далі.

Проте до виборів ніяких позитивних змін не буде, тому що вони пов’язані з жорсткістю правового поля, з обмеженням прав позичальників і розширенням прав кредиторів…

Ю.Блащук — Ми повинні подумати про те, як житимемо наступного року. Як я вже говорив, основною проблемою системи, на мій погляд, сьогодні є погані активи і боротьба з ними. Тому ми маємо вивчити досвід різних країн стосовно звільнення банківських балансів від поганих активів.

Тут можливі кілька варіантів. Перший — продаж поганих активів спеціалізованій держустанові, яка викуповує їх за рахунок державних цінних паперів із певним дисконтом. Другий — передача поганих активів спецустанові для тимчасового зберігання, поки не відбудеться підвищення ринкової ціни застав.

Це бюджетні шляхи розв’язання проблеми. Та є і небюджетні, наприклад, відомий досвід Швеції зі створення спеціальних приватних фондів, що довів свою ефективність.

Для досягнення мети підвищення капіталізації банків нам необхідно зняти більшість бюрократичних перешкод для участі фізосіб у капіталі банків. Передбачити сприятливі умови для конвертації депозитів фізосіб у регулятивний капітал банку, у тому числі субординований борг.

Сьогодні українське законодавство далеке від досконалості в частині регулювання процедур злиття і поглинання в банківському середовищі, купівлі/продажу активів і пасивів. Приміром, питання передачі депозитів від одного банку до іншого. Зараз, якщо банк не перебуває під тимчасовою адміністрацією, то депозити не можна передати без узгодження з вкладником. Таке узгодження за великої їх кількості — практично нездійсненне завдання. Інша проблема, яка дуже довго вирішується, — це неможливість для банку, який викупив валютні кредити в іншої фінустанови, придбати на міжбанківському ринку валюту для своїх нових клієнтів для погашення позики.

Стратегічне питання — використання резервів, створених банками. Нам необхідно змінити архаїчну статтю 12 закону про оподаткування прибутку підприємств, яка, по суті, забороняє банкам використовувати власні сформовані резерви для погашення поганих кредитів. Нинішня редакція закону передбачає обов’язкове звернення до суду, до судового виконавця тощо. Це обмеження втрачає своє значення, коли установа належить приватному власнику, для якого банк сам по собі є бізнесом, а не тільки інструментом.

В.Пушкарьов — Про які зміни в нормативній базі ми говоримо, якщо сьогодні в НБУ не можна одержати навіть елементарної довідки? Сьогодні жоден із топів НБУ не бере на себе відповідальності за підписання якихось дозвільних документів… Доти, доки керівництво Нацбанку викликатимуть до прокуратури і МВС, доки в цьому секторі буде політика в погонах, жодних позитивних змін не буде. Ну хіба ще щось заборонять…

В.Лавренчук — Безумовно, необхідно впливати на зміну нормативної бази, і ми будемо це робити. Тут важливо правильно розставити пріоритети. Проте виникає ще одне, ще важливіше завдання — відновлення довіри, відсутність якої і є причиною кризи.

Відновлення довіри не належить до матеріальних речей. Неможливо законом або інструкцією відновити довіру до Національного банку і судів. Довіру можна відновити, лише виконуючи існуючі закони і правила. Це дуже серйозний виклик суспільству і всім, хто перебуває тут.

Д.Зінков — Я продовжу тему. Вихід із кризи неможливий без активної економічної політики самої держави. Цього в нас немає, так само як і немає довіри до держави. Ми не знаємо, якою буде держава та її політика завтра. Тому сидимо і ворожимо: а що ж буде?

Я можу здаватися песимістом, але вихід України з кризи — надто туманне майбутнє, тому що в нас немає основних інструментів для її подолання. Ми бачимо лише ситуативні зміни в навколишньому середовищі. Влітку довіра до банківської системи почала потихеньку повертатися, ми почали фіксувати невеликий приплив депозитів, але варто було НБУ зробити одну заяву, як ці депозити наче вітром здуло. Тобто, якщо люди трохи довіряють окремим банкам, то до всієї системи довіри немає.

Тому, якою має бути економічна політика держави, можна присвятити окрему дискусію. Але для початку ми повинні розуміти, чи готова влада цю економічну політику розробити і реалізувати. Зараз цього розуміння немає, тому банки поодинці вестимуть боротьбу за виживання.