ЖОРСТКА ЛОГІКА OPEC

Рішення, прийняте минулого тижня організацією країн-експортерів нафти, про чергове зниження квот на видобуток «чорного золота», викликало вже звичну реакцію зацікавлених сторін. Найчастіше критика з приводу цього рішення традиційно лунала з боку американців при владі, які пророчили, що таке скорочення неминуче призведе до великого підвищення літніх цін на бензин. Їх підтримували й високі чиновники Західної Європи, які побоювалися не лише зростання цін, а й повторення соціальних заворушень на автозаправках. Проте опеківців не дуже турбував головний біль багатих, вони резонно зазначали, що в тих залишається цілком достатньо свободи для маневру: у США — в напрямі економії надмірного споживання невідновних джерел енергії, у країн Західної Європи — на шляху зниження надто високих податків, внаслідок чого ціна на нафту становить лише 20% ціни на бензин. А ось проблеми Східно-Азіатського регіону, який ні в зайвому марнотратстві, ні в зайвій зарегульованості не звинуватиш, турбують організованих експортерів нафти дедалі більше. Проте вони продовжують висловлювати впевненість, що нинішня ціна в межах 26 доларів за барель цілком посильна навіть для все ще ослаблених азіатських економік.

Рішення про зниження загального видобутку країнами-членами організації видобутку нафти на мільйон барелів у день з теперішніх 25,2 мільйона барелів набрало чинності з 1 квітня. Прикметно, що очікування рішення про скорочення квот сприяло підвищенню цін на нафту-сирець на Нью-Йоркській товарній біржі на 19 центів, а інформація, що це вже сталося, «опустила» ціни на 47% — до 26,45 долара за барель. Роберт Логлін, брокер GNI Ltd., вважає, що «ціни в другому кварталі й далі падатимуть, і скорочення на мільйон барелів буде недостатньо». Об’єктивні причини справді вказують на зниження попиту в майбутньому — викликане закінченням опалювального сезону в північній півкулі, воно навряд чи буде компенсоване сезонним літнім підвищенням витрат бензину. Та й загальне гальмування глобальної економіки жодним чином не сприятиме підвищенню попиту на нафтопродукти. Хоча саме тут, природно, і виявляється найпідступніший підводний камінь у всіх схемах опеківських розрахунків — необхідність знайти ту межу, що відділяє політику зниження обсягів видобутку нафти, яке відповідало б зниженню попиту, від політики, спроможної прискорити це саме зниження ще більше.

Тим паче що фахівці OPEC починають розмірковувати про додаткові чинники, які впливають на формування цін на нафту. Насамперед це стосується дисципліни всередині самого картелю. Десять країн—членів організації, на частку якої припадає до 40% всього обсягу нафти на планеті, із січня виробили 600 тисяч барелів нафти понад установлені квоти. Втім, це питання вважається найлегшим, оскільки вдале маніпулювання цінами на нафту з допомогою адекватних рішень про зміну квот найкраще дисциплінує всіх діючих членів організації.

Є ще й номінальний член OPEC — Ірак, чиї квоти визначає ООН у міру послаблення чи пожорсткішання економічних санкцій після його нападу на Кувейт. За оцінками фахівців, Ірак зараз викидає на світовий ринок близько двох мільйонів барелів нафти в день, у тому числі багато «чорного золота», яке контрабандно вивозиться через території Сирії, Туреччини й Ірану. Плюс до цього й Росія, відчуваючи хронічний дефіцит нафтодоларів, експортує до 3 мільйонів барелів у день і до заклику скоротити обсяги видобутку нафти прислухатися не схильна. Зате Норвегія та Мексика прямо заявили, що знижувати обсяги видобутку нафти не збираються, оскільки це рішення, на їхню думку, загрожуватиме подальшому зростанню глобальної економіки. Проте у пресі все ще з’являються повідомлення про можливе додаткове скорочення на 200 тисяч барелів у день загального видобутку нафти Росією, Мексикою й Оманом.

А тим часом США розробляють стратегію зменшення залежності американської економіки від країн-членів OPEC. З 19,4 мільйона барелів нафти у день, які щорічно спалює країна, три чверті — імпортна нафта. Виходом із цього становища, на думку авторитетних республіканців, може бути активніша розробка американських родовищ, у тому числі розміщених на території Арктичного національного заказника на Алясці, і повернення до практики ширшого використання вугілля. Екологи, які рішуче протестують проти обох цих рішень, пропонують докласти максимум зусиль до запровадження режиму економії палива. Втім, для них, екологів, «правильний» час навряд чи швидко настане. Принаймні не за нинішнього президента.