Законодавче врегулювання роботи газового сектору України: шлях до реформ чи декорація для євробюрократів?

Викривлення цінової політики у газовому секторі України через відсутність у ньому конкурентного ринкового середовища, наявність перехресного субсидування компанією НАК «Нафтогаз України» протягом багатьох років базових галузей та широке застосування тіньових схем як наслідок спотвореного державного регулювання призвели до існування структури економіки, переобтяженої технологічно відсталими виробництвами, та до критично небезпечного рівня залежності країни від російського газу.

Частка газу в балансі первинної енергії України на сьогодні майже вдвічі перевищує рівень країн Євросоюзу, а за показником енергоємності ВВП наша країна є одним із світових лідерів. Для прикладу, за підрахунками на основі даних Міжнародного валютного фонду та BP Statistical Review, споживання блакитного палива в Україні в 2008 році на душу населення було на 30% більшим, ніж у Німеччині, причому показник ВВП на душу населення був удев’ятеро меншим за німецький. З такими «досягненнями» ефективності використання газу Україна не може сподіватися вийти із зачарованого кола ресурсної економіки колоніального типу, яка і є основним двигуном генерації масових злиднів у країні.

Одним із найважливіших елементів виходу економіки на шлях модернізації мав би стати Закон України «Про основні засади функціонування ринку природного газу» №2467 від 8 липня 2010 року, який покликаний створити нормативно-правові умови для стабільного функціонування ринку природного газу на конкурентних засадах з урахуванням збалансування інтересів усіх учасників ринку та держави, а також приведення законодавства України у відповідність із базовими положеннями законодавства ЄС.

Ухвалення цього закону є певним кроком уперед, зокрема, він урегульовує такі ключові питання, як надання рівноправного доступу суб’єктам газового ринку до Єдиної газотранспортної системи, розподіл функцій з видобутку, транспортування, розподілу і поставок газу.

Окрім того, документом закріплюється роль Національної комісії регулювання електроенергетики України як головного регулюючого органу в газовому секторі, також створюються передумови для розвитку на ринку газу конкурентних відносин.

Втім, деякі положення закону потребують удосконалення. Це передусім стосується системи ціноутворення, державного управління та енергетичної безпеки. Натомість закон зберігає завеликі можливості втручання держави у ринкові механізми та не створює механізму захисту ринку від компаній-монополістів з третіх країн, як російський «Газпром».

Прийняття Закону «Про основні засади функціонування ринку природного газу» дало право міністру палива та енергетики України Ю.Бойку 24 вересня 2010 року в м. Скоп’є підписати Протокол про приєднання України до Договору Енергетичного співтовариства (ДЕС). Про остаточний вступ України до Енергетичного співтовариства можна буде говорити тільки після ратифікації цього документа парламентом України, якого слід очікувати ще до закінчення 2010 року.

Вступ України до Енергетичного співтовариства покликаний створити кращі можливості для вдосконалення її законодавства на основі адаптації до норм і правил ЄС, що є одним із пріоритетних завдань процесу законодавчого забезпечення енергетичної політики України. Адже тільки на основі нормативно-правової сумісності внутрішніх енергетичних ринків з відповідними ринками ЄС можливо забезпечити конкуренцію та безпеку поставок газу для власних споживачів, надійність його транзиту країнами ЄС на довгостроковий період, а також посилити власні позиції у стосунках з Росією в даній сфері.

Також важливо зазначити, що 13 липня 2009 року Європейським парламентом та Радою Європи були затверджені документи, які заклали підвалини третього етапу реформування енергетичних ринків («Третій пакет»). Однією із особливостей документів «Третього пакета» є встановлення обмежень інвестицій в енергетичну інфраструктуру з боку компаній-монополістів з третіх країн, які не забезпечили відокремлення функцій видобутку, транспортування і постачання. Фактично це положення було розроблено як відповідь Євросоюзу на російсько-український газовий конфлікт 2009 року і спрямовано проти збільшення присутності «Газпрому» на енергетичних ринках ЄС.

Реформаторський досвід української влади з часу здобуття Україною незалежності засвідчує нездатність подолати протиріччя між загальнодержавними інтересами та інтересами впливових фінансово-промислових груп, які, по суті, і є справжньою владою та зацікавлені і надалі отримувати монопольну ренту від непрозорості та низького рівня конкуренції на внутрішньому ринку газу, консервуючи тим самим низькотехнологічний уклад економіки. Тому нині ще рано «бити в литаври» з приводу ухвалення Закону «Про основні засади функціонування ринку природного газу» та приєднання до Енергетичного співтовариства. На мій погляд, без зміни олігархічної парадигми соціально-економічного розвитку держави в цілому здійснення ліберальних реформ у газовому секторі є принципово неможливим, оскільки вони є внутрішньо неприродними для системи. Водночас їх імітація з метою створення владою європейського іміджу при збереженні та вдосконаленні тіньових схем є більш вірогідним сценарієм розгортання подій у газовому секторі у найближчому майбутньому.