Вугільний клінч

Парадоксальні й тривожні явища на українському ринку коксівного вугілля почали обговорювати ще навесні. У країні, де в балансі видобуток ледь сходиться зі споживанням, провалюючись час від часу в дефіцит, виникли дивні труднощі зі збутом продукції, що торкнулися в основному державних вугільних об’єднань. Статистика показує, що заповнені склади підприємств вуглепрому не є простим дзеркальним відбиттям складнощів на ринках металу, як вважали спочатку багато експертів. Ні, на шахтах і у високих кабінетах, де вирішують долі гірничодобувної галузі, кипить своє життя, наповнене по-своєму драматичними подіями.

Нині - осінь, і настав час рахувати курчат. Жаху без кінця, як відомо, не буває. Отже, скоро жахливий кінець?

Результат «вугільного клінчу» має офіційно засвідчити остаточний розрив ланцюжка вугілля-кокс-метал, що породив в Україні тонкий струмочок валютних надходжень і клас національних мільярдерів. Розрив принаймні в межах однієї країни та одного технологічного комплексу. Межі ринку і межі сфери кооперації не завжди збігаються з державними кордонами - ця банальна аксіома може стати потрясінням для багатьох діячів національної економіки.

Багато в чому це пов’язане з практикою імпорту технологій при модернізації підприємств гірничо-металургійного комплексу. Залучення клієнта в замкнене коло споживання - відомий маркетинговий прийом. Канонічний приклад: покупці модного iPhone виявляються заручниками фірмового софту Apple, несумісного з іншими платформами. Так і в ГМК - продукція місцевого промислового машинобудування дозволяла переробляти місцеві ж ресурси. Зарубіжне устаткування має свої технологічні параметри й вимоги до якості вихідної сировини.

Та все це - тільки перший і очевидний пласт проблеми. Є й інші, значно заплутаніші: до об’єктивного економічного чинника додаються особисті амбіції, невмілі рішення та дивна здатність поєднувати непоєднуване (скажімо, курс на ринкову економіку з одночасним посиленням адміністративного регулювання).

Другий пласт - це, звичайно ж, важка ситуація, в якій опинилися металургійні компанії. Експорт чорних металів за перше півріччя тільки на підприємствах Донецької області становив лише 4,3 млрд. дол., або 76,1% від торішніх обсягів.

Симптоматично, що Віктор Янукович несподівано повторив те, що сказав його попередник Віктор Ющенко в розпал кризи. Судіть самі.

«Нам потрібно сформувати ефективний попит на внутрішньому ринку на продукцію металургії. Це буде найкраща допомога металургії. Нам потрібно знайти відповідь, яка по ланцюжку витягне всю галузь», - сказав Віктор Ющенко на відкритті міжнародного інвестиційного саміту в Донецьку 2008 року.

«Я доручив уряду попрацювати над питаннями розширення нашого внутрішнього ринку, які ми можемо нині задіяти механізми, інструменти, щоб підняти споживання металу», - заявив Віктор Янукович на нараді в Дніпропетровську у 2012 році.

На тлі сказаного вище зниження видобутку коксівного вугілля виглядало б логічним, якби не одне «але» - при всьому цьому значно зріс імпорт того ж коксівного вугілля. За сім місяців 2012 року коксохімічні заводи України імпортували близько 6,85 млн. тонн рядового коксівного вугілля і вугільного концентрату для коксування, що на 21% більше, ніж за аналогічний період 2011-го.

Цей стрибок цілком уписувався в загальну тенденцію: за 20 років частка завезеної сировини поступово зросла з 15 до 38%. Торік співвідношення виглядало так: вітчизняний гірничо-металургійний комплекс спожив 17,4 млн. тонн українського вугілля і 10,4 млн. тонн - імпортного. Але імпорт зріс, а внутрішні поставки скоротилися.

Про проблеми зі збутом голосно заговорили влітку. З заявою на цю тему виступило керівництво шахти ім. Засядька. Потім стало відомо про переповнення складів кількох великих державних підприємств - «Макіїввугілля», «Дзержинськвугілля», «Артемвугілля», шахти ім. Скочинського та інших. Примітно, що всі ці об’єднання входять до сфери інтересів структур, наближених до старшого сина Януковича. Те ж казали й про шахту ім. Засядька (зокрема, про продаж підприємства Олександру Вікторовичу в профспілкових первинних організаціях говорили, як про неминучу подію), але Юхим Звягільський привселюдно спростував зміну власника.

Уряд відреагував на кризові явища зовсім звичними методами, які називають також за давньою звичкою «командно-адміністративними». Великі представники металургійного ринку - «Метінвест», ІСД, «АрселорМіттал Кривій Ріг», «Євраз» - взяли на себе зобов’язання до кінця року викупити 1,5 млн. тонн концентрату в державних шахт. Хоча гострої потреби в цьому, прямо скажемо, металургійні холдинги не мали, особливо «Метінвест», що має свої видобувні потужності не тільки в Україні, а й у США.

Поінформовані джерела стверджують, що поступливість металургів уряду сподобалася, і тепер Кабмін намагається вмовити згадані компанії збільшити обсяги закупівлі. Ті, своєю чергою, не в захваті й думають, як би від цієї пропозиції чемно відмовитися: вітчизняне вугілля з високим вмістом сірки відчутно впливає на якість і собівартість металопродукції, й руйнівна «доброчинність» явно не надихає топ-менеджерів. У цьому разі українським шахтам ліпше було б пошукати прямі виходи на зовнішні ринки, ніж своїми незатребуваними тоннами порушувати внутрішні баланси вертикально інтегрованих структур, буркочуть в офісах металургійних холдингів.

Поки що відчутних результатів переговори представників офіційних структур з металургами не дали. На шахті ім. Засядька, як і раніше, проблеми зі збутом видобутого вугілля, хоча побічно інформацію про те, що уряд готується «розрулювати» ситуацію адміністративними методами, на підприємстві підтвердили. «За наявною інформацією, Кабінет міністрів України готує управлінські заходи, які будуть спрямовані на підвищення обсягів реалізації українського вугілля», - повідомив в.о. генерального директора шахти Павло Филимонов.

Однак експерти перспективи державного втручання оцінюють скептично. «Спочатку в нас проголошують курс на лібералізацію й ринок, і ми вступаємо в СОТ, приймаємо пакет із 14 законів, покликаних забезпечити свободу підприємництва. А тепер раптом знову хапаємося за адміністративні важелі. Де логіка? По-моєму, такими діями можна тільки ще більше «втопити» металургів, тоді шахти неминуче зупиняться. Так, колись заводи споживали тутешню сировину. Але потім усе це повністю розладналося, і навряд чи цей ланцюжок відновиться», - вважає завідувач донецької філії Інституту стратегічних досліджень, доктор економічних наук Юрій Макогон.

На його думку, державний протекціонізм насправді слід спрямовувати назовні. Втім, ефективність докладання зусиль на цьому напрямі викликає сумніви. «Україна має дипломатичні відносини із сотнею країн, приблизно. Торговельних місій при посольствах - трохи більше півсотні, і в здатності торговельних радників захищати національні інтереси особисто я не впевнений після знайомства з багатьма з них. Допуск на зовнішні ринки починається на політичному рівні, й саме тут Україна, починаючи з часів Кучми, постійно втрачала реноме», - зазначає Ю.Макогон.

Тим часом на «проблемні» об’єднання, нагадаю, накинули оком структури О.Януковича, що обплутали ці підприємства тендерним павутинням на суму 7 млрд. грн. і явно націлилися на анонсовану після виборів приватизацію шахт по одній гривні за штуку (див. DT.UA №31 від 8 вересня 2012 року «Вугільні генерали здали погони фельдмаршалові»). Отже, якісь плани відносно збуту коксівного вугілля в них є.

Документальних свідчень того, що кризу зі збутом вугілля організувала саме Сім’я, поки що не виявилося. Втім, у країні, де перемогла вертикаль, особливої потреби в цьому загалом-то й немає. Але прагнення використовувати негативну кон’юнктуру очевидне. Старший син президента поводиться точнісінько, як його тезко, підпільний радянський мільйонер Олександр Іванович Корейко: «Усі кризи, які стрясали молоде господарство, йшли йому на користь, усе, на чому держава втрачала, приносило йому дохід. Він проривався в кожен товарний пролом і виносив звідти свою сотню тисяч».

А що далі? Можливих варіантів розвитку подій, за всього можливого розмаїття, насправді небагато.

Сценарій перший - оптимістичний. Після «великого переділу» колишні державні шахти все-таки йдуть на зовнішні ринки під прапором Сім’ї. Обов’язки розподіляються, як і радив Карл Маркс, за принципом поділу праці для максимального збільшення продуктивності: Янукович-старший забезпечує політичне лобі; Янукович-молодший займається контрактами. Але труднощі можуть виникнути в обох, оскільки репутаційний актив президента (і країни, на жаль) стискається, як шагренева шкіра, а «принц» не демонстрував уміння в царині чистого цивілізованого бізнесу. Олександр Янукович поки що відомий як ділок з числа «кровосісів бюджетних коштів» (М.Азаров) - усі його великі операції пов’язані винятково з освоєнням державних коштів.

Тим часом на міжнародних ринках з усталеними правилами етикету навіть банальна торгівля ресурсами - не таке просте ремесло, як може видаватися.

Сценарій другий - песимістичний. «Великий переділ» - за планом. А потім згадана практика добровільно-примусових «інтервенцій» стає постійною; постачальники вугілля для металургійних компаній призначаються зверху, а не обираються корпораціями самостійно. Благо, у рідній Батьківщині талановитих майстрів, здатних філігранно вибудовувати такі схеми, цілком достатньо. Поки що вітчизняні мільярдери знімають і вершки, і пінки зі щільного співробітництва з державою. Але в будь-який момент їм можуть дати зрозуміти, що в цього партнерства є не тільки плюси, а й досить відчутні мінуси. У цьому разі висока ймовірність того, що приховане нарікання українських товстосумів може перейти… в що? Відкритий опір? Економічний саботаж? Вивезення капіталів?

Нинішня хистка рівновага протримається, у найліпшому разі, до першого дотику кризи «а-ля 2008». А потім маятник усе-таки гойднеться - у той чи інший бік.