Віталій Дем’янюк: «Тарифи на транспортування газу — плата за власну безпеку»...

У середу, 6 серпня, по всій Україні стартувала безстрокова акція протесту газовиків, ознаменувавшись пікетом профспілок Кабінету міністрів у Києві та мітингами на його підтримку практично в усіх обласних центрах. Слід сказати, що під тиском газовиків уряд напрочуд швидко погодився з усіма вимогами протестуючих. Наскільки потрібні зміни в системі поставок і транспортуванні газу, що їх вимагали газовики, пояснив «ДТ» Віталій ДЕМ’ЯНЮК, генеральний директор ТОВ «Газекс-Україна», у бізнес-контур якого входять п’ять газорозподільних компаній, що взяли участь у пікеті.

— Завершився перший етап всеукраїнської акції протесту профспілок працівників газового господарства. Чого вдалося досягти?

— Важливо вже те, що на захист інтересів галузі піднялися практично всі регіональні підприємства газопостачання. І незалежні, і ті, які контролює НАК «Нафтогаз України». Вперше за багато років десятки тисяч людей відчули себе великим усеукраїнським співтовариством. З’явилася надія, що ситуація в газорозподілі почне поліпшуватися, якщо ми не будемо байдужими і не опустимо рук.

Інша справа, що сьогоднішня перемога — лише початок шляху. Підвищення заробітної плати — необхідний, але не єдиний захід для поліпшення ситуації в газовій галузі. Цей крок не знімає загалом питань безпеки та проблем прийняття економічно обгрунтованих тарифів. Нам ще потрібно буде перебувати в тривалому діалозі з усіма учасниками ринку та регуляторними органами, щоб ввести в тарифи складову на модернізацію газорозподільних мереж, інвестиційні складові, змінити підходи до цього бізнесу, а також компенсувати збитки, сформовані в минулі роки.

— Судячи з тих даних, які лідери акції оприлюднили останніми днями, ситуація в газовому господарстві справді виглядає загрозливо.

— Саме загрозливо. За об’єктивними оцінками, середній рівень зносу газорозподільної системи в країні — 55—60%. Десята частина газових мереж зношена повністю. 2007 року на мережах зафіксовано понад 12 тисяч аварійних ситуацій. Сформовані обставини без перебільшення близькі до техногенної катастрофи.

Серйозна проблема, з якою нині зштовхуються підприємства газопостачання —це відплив кадрів. Середня зарплата по облгазах — 1529 грн. Зарплати в промисловості вищі, ніж у нас, на 500 грн. Транспортники та зв’язківці одержують на 700 грн. більше, держчиновники — на 1200 грн. Як результат, звільняються фахівці, які пропрацювали в газовому господарстві десяток років, набули високу кваліфікацію та досвід. Що це означає? А те, що нині з кожним місяцем у галузі падає рівень кваліфікації кадрів на тлі їхнього загального дефіциту. Штати обл- і міськгазів нині укомплектовані в кращому разі на 60—70%.

— І що, ваші аргументи не знаходять відгуку ні в уряді, ні в інших відомствах?

— Ви чули, прем’єр привселюдно підтримала вимоги трудових колективів. Зрушилася з місця проблема тарифу на транспортування та розрахунки з боргами. Головне, щоб продовження процесу оздоровлення газорозподільної галузі не вимагало нових всеукраїнських акцій протесту та загрози страйків. Сьогодні у всіх учасників ринку є повне розуміння того, що галузь перебуває у складному становищі та потребує негайних кроків щодо відновлення. Необхідно, щоб розуміння трансформувалося в конкретні дії Кабміну та НКРЕ щодо виведення газорозподілу з кризи.

Хочу наголосити: справа тут не тільки, а можливо, й не стільки в позиції держави чи якихось політичних сил. На жаль, реальні вимоги українського суспільства до якості його життя поки що залишаються дуже низькими. Начебто всі знають, що «дешева рибка — погана юшка», проте загального розуміння, що підтримання інфраструктури в належному стані — це благо для кожного громадянина, його здоров’я, його безпека, чомусь немає. А відтак — немає і справжніх політичних стимулів для того, щоб держава впритул зайнялася цими проблемами.

Ніхто не вимагає огульного підвищення тарифів, цін на енергоносії. Ні, ми тільки хочемо, щоб і на газорозподільному ринку запрацював принцип паритету ціни та якості наданої послуги.

Тому і всеукраїнська акція була звернена не тільки до уряду, НКРЕ, «Нафтогазу». Зі стратегічної точки зору, нам було важливо донести до всього українського суспільства просту думку: безпека газових мереж, енергозбереження, оптимізація цін — це спільне завдання і газовиків, і держави, і бізнесу, і населення. Держава передусім має виступити в ролі ефективного регулятора газового ринку, створити умови для припливу інвестицій і нових технологій. Населення та бізнес мають зрозуміти, що природний газ — це товар, який коштує грошей, а його доставка — ринкова послуга.

— Населення в нас традиційно насторожено ставиться до підвищення тарифів…

—Тарифи на транспортування газу — плата за власну безпеку. Ми робимо послугу — доставку газу, який не може подаватися кінцевому споживачу, оминаючи спецобладнання, що потребує постійної діагностики, ремонтів, модернізації. Кошти на утримання устаткування, а також на оплату роботи спеціалістів, які обслуговують газові мережі, закладено в тарифах, що регулюються державою. Відповідно, що нижчий тариф, то менше можливостей у газорозподільних підприємств залучати висококваліфікованих фахівців та утримувати в безаварійному стані обладнання.

Економічно обгрунтований тариф на транспортування газу незначно підніме ціни для населення. Рахуйте. Наш тариф на транспортування становить у середньому 55 гривень за 1000 кубометрів. Зростання тарифу на 100% збільшить витрати для найчисленнішої категорії споживачів ще на 10 гривень на місяць. Хіба це ціна за власну безпеку?

— У ваших виступах напередодні та під час всеукраїнської акції ви про це говорили. Можна детальніше?

— Галузь потребує реформування, як і внутрішній ринок газу загалом. Оскільки модель бізнесу в газопостачанні за визначенням може бути тільки консервативною, необхідно змінити систему ринкових відносин у ній, знайти реальний паритет інтересів учасників. А це означає, що підлягають докорінному перегляду сформовані моделі роботи в галузі, їхній функціонал, моделі зв’язків газорозподільних організацій (ГРО) із навколишнім середовищем бізнесу, моделі відносин газовиків з адміністративними органами, які відповідають за регуляторну політику. Домогтися цього без вольової допомоги держави неможливо.

— Що для галузі вкрай необхідно?

— Відсутній закон України «Про газорозподільні мережі», який відповідав би міжнародним зобов’язанням України (Європейська енергетична хартія та ін.). Відсутня кримінальна відповідальність за пошкодження та руйнацію елементів системи газопостачання, а також за втручання в роботу газового обладнання і газопроводів. Немає кримінальної відповідальності за розкрадання природного газу. Практично безкарною є діяльність окремих юридичних або фізичних осіб з організації несанкціонованих урізань, зі «скручування» показань газових лічильників. Відсутня нормативна база щодо охоронних зон, сигналізаторів загазованості, побутових лічильників газу, що є власністю абонентів.

Не розроблено державну програму з капітального ремонту внутрішньобудинкових систем, із заміни зношеного обладнання на енергозберігаюче. Нема єдиного розробника нормативно-технічної документації (проектного інституту), який вносив би відповідні зміни та давав роз’яснення тощо.

— Давайте поговоримо про економічний аспект проблем. Чому все крутиться навколо транспортного тарифу на природний газ?

— А тому, що в облгазів просто немає іншого джерела коштів. Ми газ не видобуваємо і ним не торгуємо, ми його транспортуємо. Не треба нас плутати з «великим газом». Ми виконуємо зовсім іншу функцію: надаємо послуги з транспортування та розподілу газу. Транспортний тариф для нас — це все: штати і зарплата, експлуатація, амортизація основних фондів, модернізація інфраструктури, підключення нових користувачів, страховка. Крім того, потрібно реструктуризувати борги та компенсувати збитки минулих років.

Тому важливо, щоб НКРЕ, а говоритимемо прямо, уряд почав, нарешті, визначати тарифну політику в газовій галузі, виходячи з економічних вимог, а не з поточних електорально-політичних міркувань. Детально наші вимоги з тарифної політики опубліковані у «Вимогах учасників Всеукраїнської акції протесту профспілки працівників газових господарств України до Кабінету міністрів України».

— Державою встановлені певні правила гри на цьому ринку. Ви хочете їх змінити?

— Експлуатація й утримання дер­жавної газорозподільної інфраструктури здійснюється ГРО на підставі договору користування зі складною послідовністю терміном на рік і з можливістю дострокового розірвання будь-коли і на будь-яких підставах. Передача в користування державного майна чинним законодавством не передбачена, а оренда заборонена.

Таке становище не дає змоги компаніям, які експлуатують газорозподільні мережі, розвивати бізнес за нормальними європейськими стандартами, де горизонт планування та повернення інвестицій обчислюється 20 роками і більше.

Для запуску механізму стратегічного інвестування передусім необхідно перейти на довгострокові (15—25 років) угоди з експлуатації газорозподільних мереж. Постачальники можуть змінюватися. З моєї точки зору, ліпше, щоб їх узагалі було кілька і ринок газу був конкурентним. Зі споживачем у ГРО є довгостроковий контракт. На такому фундаменті можна розвивати стабільний консервативний бізнес, будувати сучасну високотехнологічну, орієнтовану на енергозбереження інфраструктуру.

Підводячи певну риску, можу сказати, що газовики чекають від держави прийняття цілого пакета документів, які дали б можливість здійснити необхідне системне реформування галузі, а також чітко розділили б компетенції та зони відповідальності учасників ринку, розв’язали б безліч дрібних, але болючих проблем.