Відлуння газової кризи: російська пастка для поляків

Січнева газова криза вже давно закінчилась, однак для Польщі вона ще тривалий час матиме серйозні наслідки. Поляки досі не отримують тієї частини газу, яку повинна була поставляти компанія «РосУкрЕнерго». Тепер ці поставки має взяти на себе «Газпром». Однак той хоче скористатися ситуацією, вбивши двох зайців: прив’язати поляків до себе довгостроковими контрактами та водночас звести нанівець польські плани щодо диверсифікації джерел енергопоставок.

Кремль використовує свою перевагу над Варшавою: йому немає сенсу поспішати з підписанням контракту, проте полякам, котрі беруть газ, якого бракує, зі сховищ, такий контракт потрібен якнайшвидше. До кінця 2009 року РУЕ мала поставити за контрактом 2,3 млрд. кубометрів газу, що становить 18% від загального його споживання у Польщі. Переговори польської нафтогазової компанії PGNiG з російським «Газпромом» були безрезультатними, і тепер їх вестимуть на міжурядовому рівні. І хоча прем’єр Дональд Туск та його заступник міністр економіки Вальдемар Павляк назвали це великим успіхом, насправді ситуація з погляду Польщі не дуже весела.

Угода польського оператора з РУЕ мала діяти до 2010 року з можливим продовженням до 2012-го. І саме на цей короткий термін поляки хотіли підписати контракт із «Газпромом». Однак російський партнер наполягає на іншому: замість короткострокового контракту — зміна міжурядової угоди від 1993 року. Ця угода передбачала будівництво польської частини газопроводу Ямал—Європа та регулювала поставки більшої частини газу до Польщі до 2022 року. Росіяни хочуть, щоб оплата за транзит газу була вилучена з польського законодавства, на чому «Газпром» міг би заробляти кількасот мільйонів доларів щороку. Друга пропозиція росіян, на яку вже попередньо погодилася польська делегація, стосується такого: зазначити ті 2,3 млрд. кубометрів, яких бракує, в ямальському контракті.

Підписання контракту на російських умовах означало б, що поляки можуть забути про диверсифікаційні проекти, такі як газопорт та газопровід «Сканлед» до Данії. Адже в такому разі Польща до 2022 року мусила б купувати в Росії 10 млрд. кубометрів щороку. А така кількість російського газу полякам потрібна тільки до 2014 року, бо саме тоді мали б ввести в експлуатацію альтернативні (неросійські) маршрути. Якщо поляки таки погодяться з російськими пропозиціями (а польська делегація готова це зробити), газ нікуди буде дівати, а диверсифікаційні проекти виявляться нерентабельними чи принаймні незатребуваними.

Тим часом будівництво газового термінала в морському порту Свіноуйсьце поблизу Щеціна — це вже не уявний, а цілком реальний проект. Попри сумніви на початку, уряд Дональда Туска таки вирішив реалізувати цю інвестицію, ініційовану ще кабінетом Казімєжа Марцінкєвіча в 2006 році. Також остаточно закрили питання з місцем вкладення інвестиції, за яку наполегливо й не завжди чесно боролися три міста: Свіноуйсьце, Гданськ і Гдиня. Це й зрозуміло, оскільки такий термінал — це для місцевих самоврядних громад непогане джерело надходження коштів у вигляді податків на нерухомість.

Уряд не тільки не змінив рішення на користь Гданська, а й розробив і прийняв спеціальний закон, який знімає більшість бюрократичних обмежень та запроваджує спеціальну прискорену схему при будівництві цього термінала саме у Свіноуйсьце.

За будівництво газового термінала відповідає компанія «Польське LNG» — дочірнє підприємство дер­жавного товариства «Газ-Система», пов’язаного з компанією PGNiG. За словами віце-міністра казначейства Польщі Кшиштофа Жука, термінал мають ввести в експлуатацію у 2014 році, а проектування об’єкта завершать уже в травні 2009-го. Його пропускна здатність становитиме 2,5 млрд. кубометрів на рік.

Поляки знайшли навіть постачальників газу для нового термінала. Згідно з укладеними нещодавно рамковими угодами, половину сировини поставлятиме Катар. Національна газова компанія цієї країни Qatargas поставлятиме полякам мільйон тонн зрідженого газу (це приблизно відповідає 1,4 млрд. кубометрів газу) щороку протягом 20 років, починаючи з 2014 року. Не виключено, що Катар забезпечить також енергетичну незалежність сусідньої з Польщею та Україною Білорусі, яка останніми роками дедалі активніше реалізовує політику зниження залежності від Росії. Емір Катару мав їхати з офіційним візитом до Варшави та Щеціна, однак натомість відвідав Мінськ, де висловив зацікавленість в інвестуванні у білоруський нафтогазовий сектор.

Другий диверсифікаційний проект, який реалізовує компанія «Газ-Система», — це газопровід «Балтік Пайп» (інша назва — «Сканлед») по дну Балтійського моря. Він має з’єднати Датські острови з польським населеним пунктом Реваль-Нєхоже на Західному Помор’ї, неподалік Щеціна. Однак для того, щоб норвезький газ потрапив цим шляхом до Польщі, ще потрібно побудувати трубу, яка з’єднає Норвегію з Данією. Оскільки цей проект з різних причин стає дедалі більш примарним, його реалізація найближчими роками є менш вірогідною, ніж газового термінала. До речі, багато експертів критикують одночасну реалізацію двох названих проектів, оскільки вони становитимуть у певному сенсі конкуренцію один одному.

Крім цього, поляки хочуть також побудувати ряд місцевих газопроводів між польською та німецькою газовими мережами. Вони уможливили б реверсні поставки газу у разі припинення поставок російського газу. Доповненням до всіх цих проектів має бути будівництво нових підземних сховищ газу, оскільки нинішня інфраструктура забезпечує зберігання лише 10% від обсягу річного споживання у країні. Згідно з урядовими планами, до 2015 року обсяг газу, що зберігатиметься в ПСГ, має зрости з нинішніх 1,6 млрд. кубометрів до 3,8 млрд. Це обійдеться полякам у 3,7 млрд. злотих, тобто в понад мільярд доларів. Для повного забезпечення енергетичної безпеки поляки повинні будуть іще розширити інфраструктуру сховищ газу та докорінно модернізувати існуючу систему газопроводів, адже близько 30% з них не відповідає сучасним стандартам.

Та якщо поляки погодяться з російськими пропозиціями щодо нового довгострокового контракту, то про два найбільші проекти з диверсифікації поставок енергоресурсів можна буде забути. Газ із танкерів та з Норвегії і так буде значно дорожчим, ніж «традиційний» російський. Однак коли зі Сходу надходитиме така кількість газу, яку Польща використовує для власних потреб, знайти покупців для надлишкового, дорожчого газу з Півночі буде просто неможливо. На що, мабуть, і розраховують росіяни, котрим польські диверсифікаційні проекти, як кістка в горлі.

Польський уряд і газовики розуміють, що за будь-якого варіанта диверсифікація поставок газу означатиме збільшення кількості газу, який надходитиме до Польщі і з яким треба буде щось робити. Тому поляки вже заздалегідь готуються до цього, розмірковуючи над можливими шляхами розвитку газової галузі. А можливостей для збільшення споживання газу є чимало, оскільки Польща сьогодні — найменш газифікована країна Центральної Європи, а багато населених пунктів узагалі не знають, що таке трубопровідне газопостачання. За оцінками фахівців, споживання газу могло б зрости навіть на 4 млрд. кубометрів на рік, якби цей газ міг успішно конкурувати з пропаном-бутаном та мазутом. Для цього потрібно розвинути систему газопроводів. Саме це сьогодні і відбувається, однак з огляду на величезний масштаб такого проекту цей процес займе кільканадцять років.

Перспектива збільшення пропозиції газу привернула увагу світових підприємств газоенергетичної галузі, котрі заявили про готовність будівництва нових електростанцій. Електростанцій, які працюють на газі, наразі в Польщі дуже мало, оскільки польська енергетика на більш як 90% залежить від вугілля — єдиної енергетичної сировини, якої в Польщі не бракує. Існуючі великі електростанції на вугіллі завдають величезної шкоди навколишньому природному середовищу, особливо на Сілезії та навколо електростанції «Белхатув» у Центральній Польщі, де можна «милуватися» місячними краєвидами. Однак досі усі спроби замінити вугільну енергетику більш безпечними для довкілля джерелами виявилися безрезультатними. Адже це спричиняло масові протести шахтарів і їхніх профспілок з Сілезії, які завершувалися блокуванням столиці та палінням шин перед будівлями парламенту й уряду.

Навчені цим досвідом політики вирішили рухатися радше в напрямку розвитку так званих чистих вугільних технологій, у тому числі газифікації вугілля, домагаючись створення в Катовіце одного з єесівських технологічних вузлів. Ці питання активно лобіює колишній польський прем’єр, а нині — євродепутат, професор Єжи Бузек. Відтак, донедавна здавалося, що польська енергетика розвиватиметься швидше в напрямку впровадження технологій «чистого вугілля», які доповнюватимуть відновлювана енергетика (передусім використання біомаси, енергії вітру і геотермальної енергії), а в перспективі — атомна електро­енергетика. В цьому контексті повернення моди на газ є чимось неочікуваним, оскільки ще кілька років тому такі пропозиції одразу викликали хвилю звинувачень у лобіюванні інтересів «Газпрому» та зраді національних інтересів на користь Москви.

У світлі нових вимог Брюсселя, хоч як рахуй, але використовувати газ для виробництва електроенергії буде необхідно. Поступ у впровадженні технологій «чистого вугілля» не буде таким швидким, як запровадження щоразу жорсткіших екологічних вимог ЄС, зокрема стосовно збереження клімату. Відновлювана енергетика з великими складнощами, може, й досягне кільканадцяти відсотків у загальному енергетичному балансі країни, а атомна електростанція (яку планують побудувати поблизу Гдині) запрацює не раніше 2030 року. Словом, залишається відносно екологічно чистий газ, який і так надходитиме до Польщі з Півночі.

Будівництву газових електростанцій на Помор’ї сприяє несиметрична структура газифікації Польщі. Газ надходить до Польщі з південного сходу — на кордоні з Україною поблизу Перемишля (Дроздовичі) та з Ямальського газопроводу поблизу Біловезької пущі. До того ж досить велику кількість газу (4 млрд. кубометрів, тобто 30% споживання) видобувають на півдні країни (в Карпатах, Нижній Сілезії та в Великопольщі). На півдні локалізовані вугільні шахти та найбільші електростанції. Тут також найбільш розвинена мережа газопроводів. Тим часом північна частина країни (Помор’я, Куяви, Вармія-Мазури, Підляшшя) — це енергетична пустеля: близько половини електроенергії до мільйонної агломерації Троймяста (Гданськ—Сопот—Гдиня) «тягнуть» з віддалених на кількасот кілометрів електростанцій на півдні.

Ця ситуація має змінитися через кілька років. Приватні інвестори хочуть побудувати газові електростанції в Щеціні та Гданську, де використовуватимуть «диверсифікаційну» сировину. Не виключено, що, крім державного газопорту, другий такий об’єкт буде побудовано на Гданській затоці. Проте наскільки всі ці плани реальні, невідомо. Тож учасники польської делегації, яка веде переговори з росіянами щодо нового контракту, наразі мають проблеми: з одного боку, існує ризик, що Польща потоне в надлишку газу та занадто залежатиме від Росії, а з іншого — все ж таки газу нині бракує. А прогнози говорять про подальше зростання попиту на газ. Та нікому достеменно невідомо, як розвиватиметься економічна ситуація в контексті глобальної кризи і як усе це вплине на споживання та ціни на газ, а також на рентабельність газового термінала і газопроводу «Сканлед».