«Ви на нас ракети націлюєте — то ми вам газ перекриємо!»

Росія погрожує Польщі направити на Варшаву ядерні ракети і перекрити поставки газу. Це російська відповідь на підтримку, яку президент Лех Качинський висловив Грузії. Хоч як парадоксально, але ці погрози дали протилежний ефект: Варшава і Вашингтон миттєво повернулися до раніше перерваних переговорів та домовилися про встановлення на польському Помор’ї елементів системи протиракетної оборони (ПРО). Одне можна сказати точно: короткий період потепління польсько-російських відносин, чому велику увагу приділяв польський прем’єр Дональд Туск, остаточно завершився.

Аналітики переконані, що в новій ситуації Росія зробить усе можливе, аби не допустити здійснення спільних польсько-україн­сько-закавказьких енергетичних проектів. Тим часом Варшава однозначно не готова до нової «енергетичної війни», хоча теоретично повинна була б мати серйозні важелі впливу на Росію. Так, ресурси є, однак бракує іншого — координації між різними гілками влади та низовими ланками адміністрації. Натомість спостерігаємо регулярну війну президента з прем’єром.

Ще більші проблеми виникають при спробах налагодити тісніші контакти польських організацій з українськими та білоруськими партнерами, що необхідно для протидії російському шантажу. Тут на заваді стоять... польські консульства, котрі зволікають з видачею віз, ігноруючи чинні міжнародні домовленості з візових питань.

«Польському президентові набагато легше бути солідарним із Грузією та Україною, аніж з міністром власного уряду», — такі коментарі лунають над Віслою у кон­тексті відвертого конфлікту Ле­ха Качинського та міністра закордонних справ Радослава Сікор­ського. Щоправ­да, під час воєнних дій у Грузії президент та уряд начебто оголосили перемир’я, однак цей стан тривав недовго. До­нальд Туск одразу розкритикував прези­дента за його гострі слова на адресу Росії, висловлюючись за продовження політики діалогу з Москвою.

Однак нині всі вже зрозуміли, що це буде радше неможливо. Підтвердженням цього є різка зміна ставлення Дональда Туска до розміщення американської системи ПРО у Польщі. «Я дуже радий, що Дональд Туск змінив свою думку стосовно системи ПРО та дякую уряду за успішне завершення переговорів із США. Однак слід пам’ятати, що це все ж таки успіх попереднього уряду та мій особисто», — зазначає Лех Качинський.

Завершення переговорів із США справді не що інше, як успіх поляків. Адже Вашингтон таки погодився на мало не всі побажання Варшави, про що недавно навіть чути не хотів. Звісно, що сталося це під впливом подій у Грузії. Саме вони переконали американців записати в угоді з Польщею зобов’язання допомогти союзникові не тільки в разі військового конфлікту, а також у випадку енергетичної кризи. Саме остання, а також можлива кібернетична війна — набагато реальніша загроза безпеці Поль­щі, України та інших країн регіону, ніж воєнна агресія з боку Росії чи іншої держави.

Зрештою, дефіцит газу чи нафти — це не гіпотетична загроза, а реальна проблема, яка чекає на поляків уже 2010 року. Наприкін­ці 2009 завершується термін дії контракту польського оператора PGNiG з «РосУкрЕнерго» на поставку 3,5 млрд. кубометрів газу (нині поляки споживають 14 млд., і ця цифра постійно збільшується). Росіяни вже декларували, що легко не буде, а рішення щодо встановлення системи ПРО не залишає стосовно цього жодних сумнівів.

Тим часом Польща наразі не має реальних можливостей отримувати «блакитне паливо» з інших джерел. Такою гарантією газової безпеки мав стати термінал LNG у морському порту Свіноуйсьце. «Газопорт», а саме так назвали цей проект поляки, став одним із ключових інвестиційних проектів команди Качинських та утвореного ними окремого міністерства морського господарства. За попередніми оцінками, термінал мав бути введений в експлуатацію саме 2010 року. До того часу морське міністерство також повинно було вирішити складне питання створення власного флоту газовозів, а міністерство економіки — знайти надійних постачальників зрідженого газу з Північної Африки. Та новий уряд скептично поставився до цього проекту і до того ж ліквідував морське міністерство, замінивши його департаментом у міністерстві інфраструктури.

«Це призвело до занепаду мор­ської галузі і загальмувало роботу над усіма важливими гідротехнічними проектами, в тому числі й над газовим терміналом. Віце-міністр Анна Випих-Намьотко, яка курирує морську галузь, поводиться так, наче вона прибула з Росії для саботування всіх стратегічних рішень її попередників, спрямованих на ліквідацію незалежності від Росії. Її поведінка в справі будівництва газового термінала чи каналу через косу Вісли, а також мовчання, коли Росія ігнорує свої міжнародні зобов’язання на Балтиці, повинні бути для Туска однозначним сигналом до того, щоб позбутися такого працівника», — ділиться своїми думками з кореспондентом «ДТ» Томаш Плащин­ський, експерт морської організації el-Baltic з міста Гдиня.

Та й це ще не все. Морська адміністрація під керівництвом пані Випих-Намьотко гальмує проект балтійського газопроводу, який має з’єднати Данію з польським Західним Помор’ям і поставляти полякам газ з Норвегії. За такої ситуації полякам залишається єдиний вихід — об’єд­натися з газотранспортною системою Німеччини та отримати від Європейського Союзу гарантії того, що в разі енергетичного шантажу Польщі допоможе ЄС. Однак і цей проект, який поляки попередньо узгодили зі своїми західними сусідами, швидко реалізувати навряд чи вдасться. Як стало відомо «ДТ», німці, поп­ри офіційну підтримку об’єд­нан­ня газопроводів, навмисне гальмують усі процедури. Не відомо лише, чи ця поведінка зумовлена якимись секретними домовленостями з Москвою, або ж має на меті домогтися від поляків більших дивідендів в обмін на успішне завершення проекту.

Польща, як і Україна, теоретично володіє цілком надійним ресурсом, завдяки якому можна було б позбутися газової залежності від Росії, та навіть розпочала перші конкретні консультації з Україною щодо його використання. Йдеться про процес газифікації вугілля. 14 серпня польський віце-прем’єр, міністр економіки Валь­демар Павляк та український міністр палива та енергетики Юрій Продан обговорювали співпрацю в цій сфері. За словами пана Павляка, в недалекій перспективі польське місто Катовіце може стати одним із європейських центрів чистих вугільних технологій, а посприяти тому можуть європейські гранти та нова енергетична політика Євросоюзу.

«Завдяки сучасним технологіям добування метану, з шахт ми можемо отримувати мільйон кубометрів газу, а газифікація вугілля теоретично може привести до майже повного забезпечення попиту на газ із власних джерел. І наш уряд тісно співпрацюватиме в цій сфері з Україною», — сказав польський віце-прем’єр. І справді, нинішній уряд намагається бути більш послідовним у реформуванні вугільної галузі в напрямі використання сучасних чистих технологій та співпраці у цій сфері з Києвом, ніж попередники, тобто команда Качинських.

Сучасні вуглепереробні технології — це, безумовно, надійний засіб досягнення енергетичної незалежності Польщі та України, однак про це може йтися лише у перспективі 15—30 років. А тим часом енергетичний шантаж — це проблема сьогодення. Справа ще більше погіршиться, якщо росіянам таки вдасться здійснити свої проекти транспортування нафти та газу в обхід України, Білорусі та Польщі, в тому числі на Балтиці (газ — Північно-Європейським трубо­проводом, нафту — танкерами з Приморська).

Однак тут не все так безнадійно — Польща, Україна, Білорусь і Скандинавські країни мають реальну можливість заблокувати або принаймні загальмувати ці проекти на кілька років з екологічних причин. На жаль, про використання цього козиря говорять лише недержавні організації та представники місцевого самоврядування польських балтійських міст, тоді як уряд у Варшаві зовсім не обізнаний із цією темою, до того ж розуміння морської тематики в центральних ешелонах влади — практично нульове.

Йдеться, зокрема, про спеціальний статус Балтійського моря — особливо чутливої морсь­кої зони (PSSA), що його могла б надати Міжнародна морська організація (ІМО). Якби вдалося втілити в життя всі вимоги щодо екології та морської безпеки на Балтиці, пропоновані скандинавами, то Росія не змогла б реалізувати свої транспортні проекти в обхід України. Тим більше, що російські танкери і порти не відповідають елементарним стандартам, які в інших балтійських країнах стають уже звичними. Тому не дивно, що Росія панічно не хоче погоджуватися на визнання нових стандартів. Наразі балтійська спільнота потурає росіянам, однак...

Однак проти нищення Балтій­ського моря росіянами щоразу активніше протестує дедалі більша кількість експертів і мерів балтійських міст. Тож 15—17 жовтня з ініціативи польської Асоціації морських міст і територіальних громад у приморському місті-курорті Реваль має відбутися польсько-шведсько-білорусько-українська конференція, присвячена Північно-Європейському газопроводу та тим небезпекам, які цей російський проект несе Балтійському морю.

«Ми чи не вперше привітаємо тут делегатів із України та Білорусі як представників країн, які також слід вважати балтійськими. Тим паче, що наші цілі — спільні», — говорить Гжегож Валь­чукєвіч, організатор конференції. «За нагоди можна буде ознайомити скандинавських грантодавців з основними екологічними проблемами української та білоруської частин басейну Балтики, з метою розробки у майбутньому спільних проектів, із залученням шведського фінансування. Ми сподіваємося, що ця конференція стане переломною подією в інтегруванні України та Білорусі з країнами Північної Європи», — додає пан Вальчукєвіч.

Нагадаю: кілька місяців тому українські дипломати розпочали консультації з приводу долучення України до Гельсінкської конвенції про охорону середовища Балтики. Для повного членства в цій організації, яка дасть Україні офіційний статус балтійської держави (хоч би як дивно це звучало), вже сьогодні потрібна політична декларація Кабміну, яку напевно схвалять усі держави — члени HELCOM. Над приєднанням до неї замислюється також Білорусь, яка має схожі проблеми з Росією та протестує проти будівництва трубопроводу дном Балтійського моря.

Такі зустрічі можуть сприяти консолідації всіх країн регіону, які сподіваються разом розробити спільну позицію щодо Росії. Однак і конференцію, про яку йдеться, й інші подібні заходи можуть зірвати... зовсім не росіяни, а польські консули, котрі самостійно вирішують, чи треба їм виконувати міжнародні домовленості про порядок видачі віз. А в усьому цьому винний хаос, що панує в польському МЗС. Для прикладу, Посольство Польщі в Білорусі не зважає на чинну польсько-білоруську угоду про особовий рух, яка передбачає видання віз протягом п’яти-десяти днів після подання заявки. Видача віз триває три тижні або навіть більше місяця.

Для оформлення організатором конференції офіційного запрошення також потрібно багато часу (кілька тижнів) та зусиль. До того ж польське міністерство закордонних справ навіть не інформує про ці проблеми і не хоче їх коментувати — мовляв, ви не Європа, тож вам треба сидіти тихо. Такі, здавалося б, буденні проблеми можуть зашкодити здійсненню проголошеної нещодавно політики зближення режиму Олександра Лукашенка з Заходом (між іншим, у енергетичній сфері), у чому велику роль відіграє Польща.

«Недавно через такі абсурдні й нічим не обґрунтовані проблеми було зірвано візит білоруських консультантів до глави воєводства. І як нам говорити про енергетичну безпеку разом із українцями та білорусами, коли, ймовірно, польські консульські представництва не встигнуть видати візи учасникам конференції та ще й не вважатимуть це проблемою? Це компрометує Поль­щу на міжнародній арені», — коментує цю ситуацію представник Вармінсько-Мазурського воєводства Польщі, котрий знає польсько-українські відносини з іншого боку, ніж це уявляють у прес-секретаріаті МЗС.