«УКРНАФТА» — ЯК ДЖЕК-ПОТ?

Якби «Укрнафта» скотилася в безодню економічної дестабілізації остаточно, нікого вона не цікавила б. І не багато знайшлося б охочих нею «покермувати». Однак запах нафти і, відповідно, реальних грошей розпалює уяву багатьох охочих. Наприклад, охочих взяти участь у парламентських виборах через рік (звісно, з надією якщо не на джек-пот, то щонайменше на заохочувальний приз). Це знаменна подія в історії держави, і до неї слід добре підготуватися.

Питання про гроші і владу в Україні — як і загадка про курку та яйце: що було раніше — фінанси підштовхують у політику чи політика тягнеться до фінансів? Напевно, про це можна сперечатися, але сам процес, як той караван, іде. І наївно гадати, що передвиборна кампанія починається з агітаційних листівок на вулицях, рекламних роликів на ТБ чи концертів співчуваючих «зірок» на стадіонах райцентрів. Виборча кампанія починається навіть не з формування штабів, де розроблятимуть відповідні плани маршу у владу. Вона, як Батьківщина, починається з витоків, а точніше — із пошуку джерел фінансування.

Гроші можна шукати серед «своїх» — переконуючи бізнесових партнерів «вкласти» кошти з наступним поверненням у той чи інший спосіб (класичний лобізм). Але в наших нинішніх умовах із напівкримінальною філософією бізнесу набагато цікавіше... просто відібрати гроші. Тоді не доведеться брати на себе жодних зобов’язань, не доведеться з приводу них відповідати. Головне — побудувати правильну схему і для початку визначити, де гроші є, а також вибрати інструмент тиску на «товстосума». І ще не зле було б підстрахуватися, забезпечивши собі, любимому, підтримку мас-медіа.

На початок 2000 року одне з найбільших нафтовидобувних підприємств України ВАТ «Укрнафта» опинилося на межі краху й банкрутства. Одне слово, було поставлене на коліна. Працівники компанії забули, що таке зарплата, і навіть податкові інспектори «поставили хрест» на «Укрнафті»: її заборгованість перед бюджетом сягала до 500 млн. грн. Устаткування компанії на початок нового століття «зносилося» на 60%. Видобуті і ще навіть не видобуті нафта й газ були заарештовані на півроку наперед. Про «живі» гроші у взаєморозрахунках залишалося тільки мріяти, а кредитори безнадійно ставали в чергу охочих стягнути борги. І цілком імовірно, що загадкові (для більшості) схеми роботи і дуже відносна контрольованість грошових потоків «Укрнафти» були комусь вигідні: у каламутній воді, образно кажучи, не те що рибку — вовка не розгледіти...

Новому менеджменту «Укрнафти» 2000 року випала тяжка спадщина: окрім інших неприємностей — несумірні з можливостями компанії обов’язки й зобов’язання. Що було робити?

Вчинили так: не києм, то палицею, та все ж запровадили прозорі схеми продажу нафто- і газоресурсів «Укрнафти», а також розрахунки з покупцями цих самих енергоресурсів «живими» грошима; було встановлено суворий контроль за всім, що відбувається в компанії. Результат — економічна стабілізація ВАТ «Укрнафта». Про пам’ятні ще рапорти «п’ятирічку — за один день» мова, звісно, не йде, але вже 2000 року ВАТ «Укрнафта» забезпечила виконання завдань з видобутку нафти й газу, визначених постановою Кабміну, видобувши 2 млн. 860 тис. тонн нафти з конденсатом (101,3% до плану) і 3 млрд. 294 млн. кубометрів газу (104,8%).

І це далеко не все. Сьогодні на підприємстві не простоює жодна бригада робітників, жоден спеціаліст не перебуває у вимушеній неоплачуваній відпустці. А слід нагадати, що в «Укрнафті» працює 26 тисяч чоловік. (Уявляєте, який електорат?)

Середньомісячна зарплата одного працівника 2000 року становила 689 грн. (для порівняння: 1999 року зарплата не перевищувала 442,9 грн. на місяць, тобто торік вона зросла на 55,6%). А завдяки реалізації нафти на аукціонах і 100% попередньої її оплати 2000 року «Укрнафта» поповнила бюджет України на 1 млрд. 520 млн. грн.

Крім того, вперше за п’ятилітнє існування «Укрнафти» як відкритого акціонерного товариства його акціонери, основний із яких — держава, реально отримали дивіденди з акцій — 42,5 млн. грн.

Для довідки: на сьогодні за державою в особі Фонду держмайна залишилося 0,03% акцій ВАТ «Укрнафта»; решту, також державних 50% плюс 1 акція, передано в статутний фонд НАК «Нафтогаз України».

Здавалося б, краще й не придумаєш, але… Мабуть, мало того, що ВАТ «Укрнафта» — найбільша в Україні нафтогазовидобувна компанія, яка багато в чому визначає економічний стан країни: на її частку припадає 93,5% видобутку нафти, 40,4% газового конденсату і 18,5% газу природного й супутного нафтового від загального видобутку вуглеводнів в Україні. Цілком імовірно, що «живі» гроші притягують майже весь політичний спектр, аж до комуністів. Крім того, з’явилося багато невдоволених: адже до запровадження аукціонного продажу нафти навколо «Укрнафти» годувалося дуже багато посередників. Що не кажіть, а хіба це не поживне середовище для вирощування невдоволених, які знають, що станеться з тими, хто не вписується в схему підготовчої стадії виборів?

Тому не випадково, напевно, рік 2001-й приніс «Укрнафті» безліч судових процесів і купу малоприємного і малоправдоподібного розтиражованого бруду.

Епізод 1.
Як з «Укрнафтою»
на 84 млн. грн. позивалися

Страхування як таке для найбільшої нафтової компанії України стало актуальним після того, як у березні 1995 року, на виконання указу Президента України «Про обов’язкове страхування державних підприємств і організацій», було прийнято відповідну постанову Кабміну «Про введення в дію обов’язкового страхування майна держпідприємств і організацій». Тоді керівництво «Укрнафти» і вирішило застрахувати стратегічно важливі і найбільш ризиковані об’єкти (в основному свердловини).

У жовтні 1995-го «Укрнафта» купує контрольний пакет акцій (82,4%) компанії «ЗСК Омета-Інстер» і перейменовує її в ЗАТ «Омета-Укрнафта». У грудні 1996-го правонаступником компанії «Омета-Укрнафта» стала ЗАТ «Українська нафтогазова страхова компанія» (СК «Укрнафтогаз»), частка «Укрнафти» у статутному фонді якої зросла до 97%. В результаті цих операцій було створено «власну» страхову компанію, сподіваючись на керованість і безперешкодне отримання дивідендів від її прибуткової діяльності.

У червні 1998 року ВАТ «Укрнафта» і СК «Укрнафтогаз» уклали рамкову угоду про співпрацю в страхуванні ризиків у господарській діяльності терміном на п’ять років. Відповідно до цього документа, страхування конкретних об’єктів госпдіяльності «Укрнафти» оформляється окремими договорами, в яких, окрім самих об’єктів, визначаються умови страхування, страхові суми та форми розрахунків. Ці договори також чомусь укладалися на п’ять років.

Формально жодних порушень у цьому немає — підприємства мають право укладати договір на будь-який термін, але практично всі компетентні страховики і правники зазначають, що договори страхування, як і будь-які інші в нестабільних економічних умовах України, як правило, укладаються терміном на один рік.

За оцінками різних фахівців, для такої нафтовидобувної компанії, як «Укрнафта», об’єктів, які було б доцільно страхувати (а це найбільш ризиковані і життєво важливі для підприємства нафтові свердловини), набралося б на суму, страхові платежі за яку не перевищили б 10 млн. грн. Однак сумарні страхові платежі «Укрнафти» компанії «Укрнафтогаз» 1998 року перевищили... 56 млн. грн. Як могла страхова компанія переконати керівництво «Укрнафти» заплатити за страховку в кілька разів більше?

До речі, маловідома 1998 року регіональна страхова компанія «Укрнафтогаз» (Тернопільська обл.) посіла перше місце в рейтингу страхових компаній України за обсягом зібраних страхових платежів (за 9 місяців — 58 млн. грн.), обігнавши таких гігантів, як «Оранта», «Гарант-Авто», «Остра-Київ», «Аска». За словами представника однієї зі страхових компаній, що спеціалізуються на нафтогазовому комплексі, 56 млн. грн. — дуже велика сума для страхової угоди навіть у нафтогазовій галузі. Для порівняння: страхова премія, виплачена «Укртатнафтою» страховій компанії «Укрнафтотранс» за 2000 рік, становила всього 5,2 млн. грн.

Однак караван іде. І «Укрнафта» укладає 13 договорів, за якими страхувалося практично все її майно загальною вартістю понад 930 млн. грн. У договорах перераховувалися (і, відповідно, оплачувалися) майже всі страхові випадки, що могли статися. Було застраховано навіть... продуктивну худобу, що випала «Укрнафті» разом із колгоспом ще з радянських часів. Звісно, економічної доцільності страхувати багато чого (а тим більше корів) не було.

Не було не тільки необхідності, а й коштів на таке глобальне страхування, ВАТ просто не мало в себе необхідних коштів для сплати страхових внесків протягом місяця. За даними «Укрнафти», тоді компанія перебувала на картотеці: борг перед бюджетом становив 120 млн. грн. Та, мабуть, тодішньому керівництву «Укрнафти» хотілося якнайшвидше оплатити страховку, тому зі страховиком розплатилися векселями.

Наприкінці 1998 року в «Укрнафті» відбувається зміна керівництва. І логічно, що новий топ-менеджер компанії поцікавився: а чи коштувала страховка 56 млн. грн.? Вирішивши, що ні, 1999 року «Укрнафта» значно зменшила суму страховки і, відповідно, страхові платежі. Адже компанія, як і раніше, сиділа на картотеці: за даними «Укрнафти», на 1 липня 1998 року її борг перед бюджетом зріс до 29 млн. грн., а на початок 1999-го — до 165 млн. грн.

А якщо «Укрнафта» скоротила страхові витрати, то чи не позбувся хтось такої ж самої суми доходів? Наслідки такого перерозподілу фінансових ресурсів компанії не забарилися. Створена і вирощена нею страхова компанія 2001 року надіслала своїй «праматері» претензію, підписану президентом СК «Укрнафтогаз» Володимиром Чубою, про відшкодування збитків (у вигляді недоотриманих доходів), які виникли в результаті невиконання договірних зобов’язань. Адже «Укрнафта», на думку пана Чуби, зобов’язалася страхуватися в СК «Укрнафтогаз» аж до червня 2003 року. Страхова компанія оцінила збитки від відмови «Укрнафти» страхуватися 84,5 млн. грн.

Основний акціонер «Укрнафтогазу» — «Укрнафта» — спробував розв’язати цю проблему, призначивши нового президента страхової компанії. Але тут «Укрнафту» очікував новий сюрприз: за статутом страхової компанії, рішення про усунення її керівника може бути прийняте лише 100% голосів акціонерів. Однак до серпня 1998 року власником 0,5% пакета акцій був сам президент, що, звісно, виключало можливість його усунення без його ж згоди. Пан Чуба був акціонером страхової компанії доти, доки до складу акціонерів не увійшло таке собі приватне підприємство «Ліант», яке одразу отримало не просто великий, а блокуючий пакет акцій — 41,2% статутного фонду

Цікаво: навіщо керівництво «Укрнафти» пішло на різке зменшення частки цієї компанії в статутному фонді страхової компанії (з 97% у грудні 1996 року до 58% у серпні 1998-го), в результаті чого «Укрнафта» фактично втратила контроль над заснованою нею страховою компанією? І що не дозволило їй залишити за собою не 58% акцій, а лише на 2—3% більше (що коштувало б усього на 31—46,5 тис. грн. дорожче) для збереження контролю? Дивно, але таке явно невигідне для «Укрнафти» рішення було прийняте на загальних зборах акціонерів 28 серпня 1998 року одностайно. При цьому головував тодішній голова правління «Укрнафти» пан Козак, а секретарем був... президент страхової компанії В.Чуба...

9 квітня 2001 року арбітражний суд Києва розглянув позовну заяву «Укрнафтогазу» до «Укрнафти» про стягнення недоотриманої страховою компанією вигоди на 84,5 млн. грн. і прийняв рішення: позов відхилити, генугоду визнати неукладеною, а два інших договори, підписані в рамках цієї угоди (на підставі яких і було пред’явлено позов) — недійсними.

На засіданні суду були присутні співробітник Генпрокуратури і представник УБОЗ МВС як представники держави, яка, нагадаю, володіє контрольним (50% + 1 акція) пакетом акцій «Укрнафти». Не знаю чому, але представники страхової компанії на засідання суду так і не з’явилися, хоча, за словами представника «Укрнафти», того дня і в той самий час їх бачили у приміщенні суду…

Арбітраж визнав генугоду неукладеною, оскільки, за статутом «Укрнафти», всі угоди на суму понад 25 млн. грн. має затверджувати її наглядова рада. А рада злощасної генугоди не затверджувала. Що ж стосується двох договорів, то вони визнані недійсними, оскільки були підписані не першою особою компанії. За відсутності першої особи компанії договори від її імені (за дорученням) можуть підписувати заступники. Та річ у тім, що всі документи — і договори, й угоду — було підписано в один день. Однак угоду підписав голова, а договори — його заступник. Цю обставину арбітраж вважав достатньою підставою, щоб визнати недійсним підпис заступника.

А якби «Укрнафта» програла в суді, держбюджет України позбувся б серйозних надходжень?

Епізод 2.
Позов: дубль два

1998 року «Укрнафта» випустила векселі різної вартості на загальну суму 56 млн. грн. (див. епізод 1). Усі вони були передані «Українській нафтогазовій страховій компанії» — як оплата страхових послуг. Векселі «пішли» в оборот, змінивши протягом короткого часу кількох власників. Нарешті шість векселів потрапили в ЗАТ «Ост-Інвест». Оскільки «Укрнафта» сиділа на картотеці і перерахувати гроші не змогла, векселетримач звернувся в нотаріальну контору з проханням зробити виконавчий напис. Нотаріус прохання задовольнив.

Ось тут і почалося найцікавіше. Вже опротестовані векселі, за якими через виконавчу службу можна було одержати «живі» гроші, «Ост-Інвест» передав фірмі «Полтавакомплектсервіс». Було складено договір, акт прийому-передачі. «Ост-Інвест» натомість одержав 17 векселів іншої компанії, що працює на нафтогазовому ринку.

Фірма «Полтавакомплектсервіс» та «Укрнафта» провели операцію — полтавські бізнесмени одержали «чорного золота» на шукані шість мільйонів, а в «Укрнафті» на векселях «витатуювали» заповітне — «Погашено».

Здавалося б — ось і казочці кінець. Але не так сталося, як гадалося. В «Укрнафту» прийшли компетентні співробітники відповідних органів і... вилучили погашені векселі. Склали протокол. Та ось халепа: чому цінні папери повернули не тому, у кого їх вилучили, а чомусь «Ост-Інвесту»?

У березні 2001-го ці цінні папери потрапили до відділу виконавчої служби Шевченківського райуправління столиці. Держвиконавець, побачивши підпис нотаріуса, ухвалив: стягнути мільйони, на майно «Укрнафти» накласти арешт! Запитаєте: на якій підставі, адже векселі погашені? Ось і мені цікаво було б дізнатися... Про цю історію 28 березня писала одна з київських газет. І в день публікації тієї статті виконавча служба «прозріла» й призупинила свої постанови, але... веліла заарештувати активи «Укрнафти», у межах суми опротестованих векселів.

В «Укрнафті» запевняють, що компанія чесно розрахувалася по векселях: отримала й відразу оплатила їх (поставивши пред’явнику нафту й газ). Однак ЗАТ «Ост-Інвест», якимось чином отримавши все ті ж самі шість векселів, вважає, що... платити мусить «Укрнафта». Її ж докази того, що векселі вже оплачені, не приймаються.

Між іншим, нещодавно ці векселі перебували у держвиконавця, на підставі чого було заарештовано майно «Укрнафти». Та потім арбітражний суд Києва визнав зобов’язання «Укрнафти» по векселях такими, що не підлягають виконанню. Простіше кажучи, суд визнав, що по цих векселях «Укрнафта» розрахувалася. Однак арешт майна ВАТ «Укрнафта» досі в силі.

А тим часом на «Укрнафту» обрушилася просто-таки лавина позовів. І дуже можливо, що на «підході» ще якісь претензії. І кожен позов — на мільйони... Кому це вигідно? Явно не державі, яка володіє контрольним пакетом акцій «Укрнафти».

P. S. Близькість парламентських виборів, нові призначення і нові посади в Кабміні, прагнення деяких наших співвітчизників перерозподілити адмінресурс і зони економічного впливу — чи немає тут взаємозв’язку? Гроші пахнуть владою, влада — грішми. Хтось може заперечити цю «формулу»? І як Божий день ясно: все це не сприяє збільшенню видобутку нафти й газу, поліпшенню роботи найбільшої української нафтовидобувної компанії.

Та, попри все, саме в ці дні нафтовики Охтирки — найбільшого нафтовидобувного регіону України — відзначають 40-річчя промислів. Своєю працею вони доводять, що навіть у нинішній непростій обстановці видобуток нафти й газу в Україні не припиниться.