Український ринок газу: від Союзу Радянського до Союзу Європейського

У 2009-2010 роках в Україні склалася ситуація, за якої існуюча модель газового ринку перестала влаштовувати як державу, так і провідних гравців. До того ж під тиском прихильників Євросоюзу уряд прийняв рішення щодо лібералізації внутрішнього ринку, прийнявши відповідний закон і приступивши до роздержавлення регіональних газорозподільних компаній. У результаті стартував процес реформування ринку за європейським зразком, який передбачає реалізацію принципів Другого енергопакета ЄС.

Інфраструктурно Україна була підготовлена до реформи газового ринку. До слова, наприклад, у Німеччині, що розпочала цей процес близько 15 років тому, функціонувало 17 компаній, які займалися транспортом газу магістральними трубопроводами, і 736 газорозподільних (дистриб’юторських) компаній.

В Україні магістральні газопроводи перебувають в управлінні «Укртрансгазу», а місцевими (регіональними газорозподільними) мережами управляють 54 облгази - ВАТ з газифікації та газопостачання.

Тобто фактично функції транспортування й розподілу газу в Україні розділено. Проте основи реформування ринку заклав Закон «Про засади функціонування ринку природного газу», який ухвалили 2010 року. Цей документ законодавчо визначив розподіл діяльності з видобутку, розподілу, поставки та продажу газу, який відповідає вимогам Другого енергопакета ЄС.

Вагомим кроком у реалізації реформи стало прийняття урядом 2012 року постанови, яка закріпила за НАК «Нафтогаз України» статус гарантованого постачальника для промисловості і підприємств теплокомунальної енергетики (ТКЕ). Таким чином, держава з допомогою «Нафтогазу» взяла на себе функцію розв’язання проблем із найбільш проблемними та чутливими категоріями споживачів, які продовжують збільшувати борги за газ.

Облгази одержали статус гарантованих постачальників для населення й дрібних промислових споживачів. Їх же уповноважено формувати баланси газу на регіональному, територіальному рівнях.

Коли до 2015 року закінчиться дія останніх ліцензій на поставку газу за регульованим тарифом, виданих Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) іншим господарюючим суб’єктам, виключно облгази забезпечуватимуть газопостачання побутових і дрібних промислових споживачів на територіях своєї діяльності. Промисловим споживачам газ поставлятимуть трейдери, що реалізують паливо за нерегульованим тарифом.

Таким чином, до 2016 року український ринок газу буде готовий до переходу на європейські рейки.

У рамках реформування газового ринку на початку 2012 року також прийняли постанову НКРЕ про поетапне надання статусу кваліфікованих споживачів. Згідно з цим документом нацкомісія надала можливість споживачам самостійно вибирати постачальника газу. Зокрема, промислові підприємства одержали таке право з 1 березня 2012 року. Саме останні повною мірою можуть відчути переваги реформування газового ринку: конкуренція між незалежними постачальниками зростає, і промисловці одержують можливість контрактувати ресурс у трейдерів зі значними знижками від граничної ціни.

За останні роки промислові холдинги значно скоротили свою залежність від державного «Нафтогазу» в ресурсному забезпеченні. Неповоротка держкомпанія пропонує на ринку дорогий імпортний газ. До того ж, як кажуть у приватних розмовах трейдери, окремі чиновники НАК, яка до останнього часу фактично формувала газовий баланс країни, часто порушують питання про виділення лімітів газу залежно від лояльності покупця.

Тим часом найбільші промислові споживачі природного газу - хімічні підприємства (річний обсяг споживання близько 8 млрд. кубометрів) - одержують газ від структур Ostchem Group Дмитра Фірташа. Остання імпортує газ у дочірніх компаній «Газпрому», найчастіше отримуючи ресурс дешевше від державного «Нафтогазу України».

Практично всі великі гравці металургійного ринку вже мають ліцензії НКРЕ на поставку газу за нерегульованим тарифом для власних потреб. Металургія є другою за обсягами споживання газу галуззю - 5,2 млрд. кубометрів за підсумками 2011 року.

«Метінвест Холдинг» до 2013 року може поставляти для «Азовсталі», Єнакіївського й Макіївського метзаводів 3 млрд. кубометрів газу на рік. ММК ім. Ілліча до 2015 року має у своєму розпорядженні ліцензію на щорічну поставку 1,2 млрд. кубометрів газу. Корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) до 2016-го має намір забезпечувати потреби Алчевського меткомбінату й Дніпровського меткомбінату ім. Дзержинського в обсязі до 1 млрд. кубометрів газу.

Ключовим чинником, який стримує розвиток внутрішнього ринку газу, є концентрація переважного обсягу пропозиції газу від «Нафтогазу України». Нині право імпортувати газ мають «Нафтогаз» і Ostchem Group. Це право закріплене постановою уряду №1729 від 27 грудня 2001 року.

Промисловці, слідом за Ostchem Group, готові самостійно вирішувати питання забезпечення власного виробництва природним газом. Потрібно лише скасувати забороняючі його імпорт нормативні документи.

Приміром, ще 2009 року керівництво ІСД заявило про домовленість на поставку газу з Середньої Азії, де пов’язані з корпорацією підприємства брали участь у будівельних проектах на початку століття. Має можливість одержувати газ із цього регіону й група «Метінвест». Харцизький трубний завод, що входить до її складу, виконує низку контрактів на поставку труб великого діаметра для середньоазіатських нафто- і газопроводів. Після вступу Росії до СОТ і ратифікації Верховною Радою Угоди про зону вільної торгівлі СНД в українських промисловців з’явилися перспективи домовлятися з «Газпромом» про прямі поставки газу та можливий транзит середньоазіатського ресурсу через територію РФ.

Облгази на новому ринку

Важливим елементом реформування газового ринку стала приватизація регіональних газорозподільних компаній із подальшим поділом їхніх функцій. Нинішній етап приватизації облгазів офіційно стартував з конкурсу з продажу 25% акцій «Миколаївгазу», що відбувся 1 серпня. Вартість проданого пакета становила 18,97 млн. грн., що на 570 тис. грн. перевищило базову ціну.

Напередодні приватизації держпакетів акцій облгазів про свої наміри заявив Д.Фірташ. Саме його компанії стали основними покупцями всіх акцій, які на сьогодні продано Фондом держмайна.

Працюючі на регульованому державою ринку облгази поки що не заведено вважати прибутковими активами. Нині вони декларують дохідність роботи не вище 1% від вартості природного газу. І постійно скаржаться, що діючі тарифи на їхні послуги на тлі триваючого зростання ціни на газ і продукцію, потрібну для забезпечення газопоставок, не компенсують витрат на операційну діяльність.

Несподіване зростання дохідності облгазів, яке було зафіксовано в 2011 році, окремі експерти пояснюють виключно ухваленим парламентом законом, який дозволив списати мільярдні борги облгазів перед «Нафтогазом України», а також включенням у валові доходи кредиторської заборгованості, відповідно до рішень судів, що вступили в силу.

Для порівняння: реальний прибуток «Миколаївгазу» в 2011 році становив лише 3,3 млн. грн., тоді як у звітності фігурує цифра 85,5 млн. грн. Різниця між двома показниками - прибуток «на папері», отримана в результаті списання кредиторської заборгованості.

Цей вид діяльності не є надприбутковим і за кордоном. У Європі рентабельність компаній, які здійснюють розподіл енергоресурсів, коливається в межах 7-9%, їхню поставку - до 10%. Це разюче відрізняється від показників рентабельності видобувних компаній - понад 50%.

Нові власники вітчизняних облгазів декларують як одну зі своїх цілей підвищення дохідності роботи компаній до рівня «облікова ставка НБУ, помножена на два». У цьому разі, на їхню думку, з’являться стимули інвестувати в галузь. За нинішньої ситуації потенційному претенденту на газорозподільні активи вигідніше покласти гроші на депозит у банк і не мати проблем з державою, антимонопольними органами, не нести відповідальності за безпеку газопостачання.

Питання про тарифи взагалі є болючим для українського уряду. За оцінками експертів, у 2011 році «Нафтогаз України» зазнав збитків від поставок газу населенню на суму більш як 170 млн. грн. Державні видобувні компанії просять Кабмін підвищити середньозважений тариф для населення з нинішніх близько 900 грн. за 1000 кубометрів до 1200-1300 грн. Однак нинішній та попередні уряди зафіксували ціну на газ для населення на найнижчому рівні в Європі.

Вихід з «тарифного тупика» може забезпечити прийняття закону про стимулююче тарифоутворення. Згідно з проектом цього закону, НКРЕ терміном на п’ять років установлює монополісту довгостроковий тариф, який включає реальні інвестиційні потреби та знижує залежність між тарифом і реальними витратами постачальника. У такий спосіб монополіста стимулюють до скорочення витрат, а не до їхнього роздування, як це відбувається за діючої схеми формування тарифу «витрати плюс». На сьогодні у НКРЕ розглядається проект методики формування тарифів, що передбачає збереження в розпорядженні облгазів коштів, отриманих від зменшення виробничо-технологічних втрат газу.

Прийняття постанови Кабміну про передачу мереж у господарське відання облгазів оголило ще одну проблему галузі. Фактично облгази впродовж низки років нелегітимно володіли газорозподільними мережами. Причина криється в самій процедурі передачі мереж на баланс облгазів.

У 1998 році Фонд держмайна відповідно до спільного наказу з Мінекономіки підписав з «Нафтогазом України» договір, згідно з яким передбачалася «передача зобов’язань із оперативного управління газорозподільними мережами, які перебувають на балансах газорозподільних підприємств». Однак уже наступного року на підставі протесту Генпрокуратури цей наказ було скасовано як такий, що не відповідає законодавству України. Таким чином, усі договори, підписані НАК із червня 1999 року про режими та умови використання мереж, з юридичної точки зору є недійсними.

Можна заперечити, що з погляду забезпечення надходжень до бюджету більш раціональною виглядала б не передача мереж у господарське відання, що, по суті, еквівалентно «оперативному управлінню», а їх оренда чи концесія. Однак інтерес до газових мереж у потенційних орендарів чи концесіонерів міг з’явитися виключно у разі лібералізації ринку та підвищення тарифів для основного споживача послуг і товарів облгазів - населення. У результаті виплати орендаря за користування мережами було б перекладено на кінцевого споживача.

Загалом діючі договірні та майнові відносини зі споживачами, власниками газу, транспортними компаніями залишаються багато в чому непрозорими. Наприклад, платежі за газ від споживачів, що надходять на розподільчі рахунки облгазів, автоматично (згідно з алгоритмом) розподіляються між «Нафтогазом», «Укртрансгазом» і самими облгазами. Таким чином, облгаз може використовувати лише частину коштів, які відображені в його балансі.

Не повною мірою вирішено проблему обліку газу. На сьогодні прилади обліку стоять на виході з магістральної системи «Укртрансгазу». Облгази поки що фінансово не можуть дозволити собі встановити їх на вході у власні мережі. Повсюдне встановлення сучасних лічильників побутовими споживачами дозволить їм повною мірою скористатися перевагами статусу кваліфікованих і вільно вибирати постачальника за умов вільної конкуренції. Така система сьогодні працює в країнах Західної Європи.

Майбутнє сегмента газорозподілу - у поділі функцій розподілу та поставки газу. Уже сьогодні в ряді облгазів, контрольованих приватним капіталом, підрозділ, який займається збутом (дистрибуцією), структурно відокремлений від транспортного. Це створює передумови для майбутнього розділення цих видів діяльності, як того вимагає українське законодавство та норми Другого енергопакета ЄС. Такий поділ значною мірою вирішить проблеми неплатежів за газ і сприятиме прозорості ринку. Повсюдне впровадження сучасних приладів обліку дасть змогу постачальнику без проблем відключати боржників. При цьому необхідно пам’ятати, що поділ функцій розподілу та поставки газу призведе до зростання тарифів для кінцевого споживача.

В Європі - ринок. У нас - «Нафтогаз»

До нинішнього часу держава створила велику частину необхідних передумов для організації повноцінного ринку природного газу. Влітку 2012 року НКРЕ після тривалих дебатів затвердила Порядок доступу до об’єктів єдиної газотранспортної системи (ГТС). Зокрема, документ передбачає створення системного оператора, на якого буде покладено функції управління ГТС.

Відповідно до світової практики, функції системного оператора виконує компанія, яка управляє національними магістральними газопроводами. В Україні логічним було б надати такі функції «Укртрансгазу». Ця компанія вже втратила тотальну опіку з боку «Нафтогазу»; вона оснащена відповідним диспетчерським обладнанням, з допомогою якого задаються й контролюються параметри роботи ГТС.

Наступним кроком із реформування внутрішнього ринку має стати лібералізація імпорту газу, яка неможлива без реформування «Нафтогазу». Державна компанія, чиновники якої передусім не зацікавлені втратити «хлібні посади», сьогодні стала основним гальмом реформи внутрішнього газового ринку. Намагаючись зберегти власний статус і колись необмежені можливості з ручного управління газовим господарством країни, вони не бояться тихо саботувати доручення Кабінету міністрів і Міністерства енергетики та вугільної промисловості. При цьому вони забувають, що позбавлення «Нафтогазу України» функцій із «кермування» газовим ринком - не примха вищих чиновників, а ключовий елемент європейської моделі газового ринку, про яку так багато йшлося в останні роки. Моделі, яка дозволяє владі Євросоюзу успішно протистояти амбіціям російського «Газпрому».