У МІНПАЛИВЕНЕРГО З’ЯВИВСЯ ТУЛУБ

Порожнє з 5 березня крісло міністра палива й енергетики України з 13 квітня зайняв президент Національної атомної енергогенеруючої компанії (НАЕК) «Енергоатом» Сергій Тулуб. Причому він має всидіти водночас на двох стільцях, бо поєднуватиме дві посади — глави Мінпаливенерго та президента НАЕК «Енергоатом». На цю посаду в коаліційний уряд Сергія Тулуба призначено за квотою депутатської групи «Демініціативи».

Епопея з призначенням глави Мінпаливенерго після звільнення Сергія Єрмілова однозначно проілюструвала, що на лаві запасних гравців не так уже багато претендентів. Адже і С.Єрмілов, і С.Тулуб свого часу вже очолювали це міністерство. Отож Президент, як і раніше, тасує стару колоду. Напередодні президентських виборів воно й зрозуміло — ризикувати не варто. Є сенс використовувати перевірені кадри. Але, з іншого боку, свіжа кров тому самому Мінпаливенерго зовсім би не зашкодила. Хіба що людини з підхожим резусом не знайшлося...

51-річний С.Тулуб був призначений президентом НАЕК «Енергоатом» у червні 2002 року. Від серпня 2000-го до листопада 2002-го він обіймав посаду заступника секретаря РНБО. А міністром палива й енергетики він працював із грудня 1999-го до червня 2000-го. До цього, із червня 1998 року був міністром вугільної промисловості (тоді ще Мінпаливенерго в його нинішньому вигляді не існувало, і С.Тулуб по суті був першим міністром Мінпалива).

Ще раніше, у 1997—1998 рр. — начальник управління палива й енергетики, заступник голови Донецької обласної держадміністрації з питань промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку.

Трудову біографію С.Тулуб розпочинав у Донецькому регіоні підземним такелажником шахти «Кіровська» комбінату «Донецьквугілля». Після закінчення Донецького політехнічного інституту (1976 р.) працював на шахтах Донецька й Харцизька, пройшовши шлях від гірничого майстра до директора шахтоуправління. У 1986—1990 рр. — на партійній роботі. У 1990 р. закінчив московську Академію суспільних наук. Від 1990-го до 1997-го працював на керівних посадах у шахтарських колективах Донецької області, зокрема, генеральним директором виробничого об’єднання «Шахтарськвугілля», генеральним директором, головою правління державної холдингової компанії «Шахтарськантрацит».

У період призначанської епопеї на посаду глави Мінпалива серед претендентів і «засватаних» були не менш відомі в ПЕК особистості. Ігор Бакай, приміром, перший глава НАК «Нафтогаз України». Можливо, він і погодився б, та чого варта посада «енергетичного» міністра, коли всі найласіші сегменти ПЕК вже контролюють інші особи й НАКи. Для Ігоря Михайловича явно потрібен більший розмах. Та й потім, не приведи Господи, після зміни Президента і главу Мінпаливенерго можуть попросити звільнити займану посаду...

Нинішній керівник НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко за іншого розкладу також, напевно, не відмовився б від портфеля міністра. Але будучи першим заступником Сергія Єрмілова, він уже точно знає: змінювати пост глави «Нафтогазу» на міністерське крісло — сумнівна угода. От якби поєднати дві ці посади... Але, очевидно, президентське оточення переконало Л.Кучму, що вистачить Юрію Анатолійовичу турбот і в НАКу.

Сватали на міністерську посаду й Ігоря Франчука. Але той, мабуть, розсудливо вирішив не шукати пригод і обмежився почесним президентством «Чорноморнафтогазу».

А от Сергію Тулубу дозволили сумісництво. Сподіватимемося, він не забув про свою першу професію і не залишить без уваги шахтарські проблеми. І навряд чи почне устромляти палиці в колеса утворюваній НАК «Енергетичній компанії України» Олега Дубини й «Нафтогазу України». Отож, схоже, призначення С.Тулуба мало вплине на сформований у ПЕК розклад. Залишається тільки дізнатися думку тричі міністра С.Тулуба про проект нафтопроводу Одеса—Броди, який наприкінці квітня—початку травня обіцяли завантажити нафтою, а також про газотранспортний консорціум.