Ніхто не має права вказувати Туреччині, з ким і які проекти реалізовувати і яку зовнішню політику здійснювати. Однак замість миру й процвітання, про які говорять ініціатори проекту, "3" стане додатковим дестабілізуючим фактором з тривалими негативними наслідками для всього Чорноморського регіону, Балкан, Центральної і Східної Європи.
23 червня Владімір Путін, перебуваючи на борту величезного судна Pioneering Spirit швейцарської компанії Allseas Group, проголосив початок будівництва підводної частини трубопроводу "Турецький потік". Церемонію "запуску укладання труб" було, звісно, ретельно підготовлено й показано по російському телебаченню в найкращих традиціях постановочних шоу за участі російського президента. Путін у присутності керівника "Газпрому" Міллера натиснув якусь кнопку і сказав: "Поїхали!". Потім прямо з борту судна він зателефонував своєму турецькому візаві 3, з яким говорив хвилин п'ятнадцять. На іншому кінці телефонної лінії все те саме російське телебачення показало Ердогана, який сидить у шкіряному кріслі в аеропорту міста Кайсері. Наприкінці розмови він двічі сказав "спасибо" російською. У Путіна з турецькою виявилося, очевидно, не так добре, і він взаємністю не відповів.
Усе, що відбувається, можна було б вважати черговим проектом інформаційної війни Кремля проти здорового глузду, якби не елементи розшифрування розмови, пізніше розміщеної на офіційній веб-сторінці турецького президента.
"Я сердечно вітаю вас, мій дорогий друже, і всіх тих, хто присутній на церемонії, і тих, хто працював над здійсненням цього історичного проекту, - сказав Ердоган. - Такі проекти посідають особливе місце в наших політичних і економічних відносинах, оскільки створюють взаємозалежність і слугують їхньою страховкою. Енергетичні проекти між нашими країнами, які особливо стосуються поставок природного газу, були важливою і надійною частиною безпеки поставок енергоресурсів протягом майже 30 років. Росія з її величезними ресурсами природного газу й сильною інфраструктурою є головним енергетичним гравцем у регіоні. Російська Федерація також є надійним і стабільним партнером нашої країни в енергетиці. Ми рішуче налаштовані далі розвивати наше партнерство й посилювати нашу дружбу. Наша дружба зміцніє ще більше з реалізацією таких масштабних проектів, як атомна електростанція "Аккую" і "Турецький потік", які, ми сподіваємося, буде завершено в найближчому майбутньому".
"Я хочу наголосити, мій дорогий друже, що ви зробили величезний внесок у цей проект, - продовжив турецький президент. - "Турецький потік" стане гарантією того, що російський природний газ, який надходить у Туреччину на даний момент через Західний маршрут і "Блакитний потік", приходитиме в Туреччину незалежно від транзиту через газопроводи якоїсь іншої країни. "Турецький потік" є чудовим символом нашого взаємовигідного підходу й нашої зовнішньої політики, яка передбачає, що енергетика має стати об'єднуючим інструментом миру, а не джерелом конфлікту в міжнародних відносинах. Мій дорогий друже, у нас з вами є одна спільна риса, особливість. Ми - лідери, які люблять піднімати планку, тому що ми віримо, що наші країни, наші народи й наша спільна географія заслуговують на більше. Ми здійснимо ще більші й всеохоплюючі проекти разом у найближчій перспективі. Я дякую всім, хто вклав свої зусилля у цей процес. Я сподіваюся, що проект "Турецький потік" і наші ініціативи в цій сфері дадуть позитивні результати нашим країнам і регіону".
Західний маршрут, згаданий президентом Ердоганом, - це трубопровід, який проходить через Україну, Румунію і Болгарію та яким щороку транспортується до 16 млрд кубометрів газу до Туреччини, у район Стамбула. Фактично через цей газопровід забезпечуються газом величезний мегаполіс з населенням понад 20 млн чоловік і велика промислова зона довкола нього. Поставки газу цим маршрутом ніколи, за винятком періоду "газової війни" 2008–2009 рр., розв'язаної Росією, не давали приводу засумніватися в його надійності. Більш того, враховуючи, що цей маршрут транспортування газу є частиною української газотранспортної системи (ГТС), холодної зими 2010–2011 рр. Україна на прохання Туреччини поставляла додаткові обсяги газу, коли "Газпром" відмовився це зробити. У разі запуску навіть однієї нитки "Турецького потоку" така можливість буде виключена.
Які ж "позитивні результати", згадані турецьким президентом, очікують регіон у разі запуску "Турецького потоку"?
По-перше, Україна - стратегічний партнер Туреччини - втратить платежі за транзит 16 млрд кубометрів газу, хоча при цьому ціна газу, який надходитиме в Туреччину новим маршрутом, точно не буде нижчою за нинішню, оскільки газпромівські інвестиції в 9 млрд дол. треба якось "відбивати".
По-друге, можуть виникнути проблеми з поставками газу в Болгарію Західним маршрутом через відсутність технологічного газу. Нарешті, по-третє, Туреччина стане як ніколи раніше залежною від примх "Газпрому", а отже, Кремля, який прямо контролюватиме поставки газу що в західну частину країни - через "Турецький потік", що в східну - через "Блакитний потік". Додаткові поставки 6 млрд кубометрів азербайджанського газу через газопровід ТАНАП, які очікуються з 2019 р., лише незначною мірою знімуть напруженість, а інших альтернативних російським джерел газу в найближчій перспективі не передбачається.
Певна річ, що ніхто не має права вказувати Туреччині, з ким і які проекти реалізовувати і яку зовнішню політику здійснювати. Непорушним є суверенне право Турецької Республіки вибирати собі друзів і партнерів. Однак замість миру й процвітання, про які говорив президент Туреччини президентові Росії, "Турецький потік" стане додатковим дестабілізуючим елементом з тривалими негативними наслідками для військово-політичної єдності Європи. Адже вже ні в кого не залишилося сумнівів, що Росія в її нинішній іпостасі - це окупант, що захопив частину суверенної території Грузії 2008-го і України 2014-го. Росія підтримує в Сирії кривавий режим Башара аль-Асада, проти якого бореться Туреччина, і десятиліттями співпрацює з курдськими бойовиками, які є однією з головних проблем для Анкари.
Нарешті, Росія розглядає НАТО як головного ворога, обвинувачуючи альянс у просуванні до її кордонів і здійсненні агресивної політики, від якої Москва нібито захищається. Але ж Туреччина - одна з ключових країн НАТО, і стійкість турецької інфраструктури в умовах можливих агресивних дій умовного противника є вкрай важливим фактором боєздатності південно-східного флангу альянсу. Саме проти Туреччини спрямовані кримські "іскандери" і ескадрильї, і саме проти турецького флоту зміцнюється чорноморський флот РФ. Крім того, Туреччина веде переговори про вступ до ЄС, а Брюссель не підтримав "Турецького потоку", враховуючи й без того надмірну залежність Туреччини від російського газу.
У розмові двох президентів і коментарях фахівців у зв'язку з цим насторожує ще одна деталь. Росія і Туреччина вже досить упевнено говорять про дві гілки "Турецького потоку", хоча раніше повідомлялося про підписання угоди, що передбачала будівництво тільки однієї з них.
Як з'ясувалося, на нещодавньому економічному форумі в Санкт-Петербурзі "Газпром" підписав угоди з грецькою компанією DEPA та італійською Edison про реалізацію проекту "Посейдон", який передбачає поставки російського газу від турецько-грецького кордону в Італію. Цей проект у разі його реалізації ускладнить будівництво трансадріатичного газопроводу ТАП, який підтриманий ЄС і є продовженням проекту ТАНАП. Проект Південного транспортного коридору ТАНАП-ТАП є кошмаром для "Газпрому", оскільки його кінцевою метою є виведення азербайджанського газу на європейський ринок, де дотепер "Газпром" утримував фактичну монополію на поставки газу трубопроводами.
У випадку реалізації планів Кремля щодо будівництва двох гілок "Турецького потоку" буде серйозно ослаблено енергетичну безпеку південного флангу НАТО, що включає Італію, Грецію, Болгарію, Румунію й Туреччину. Припинення поставок газу в потрібний РФ і "Газпрому" момент може створити серйозні проблеми для споживачів у цих країнах, включаючи критичну інфраструктуру безпеки.
Крім того, Російська Федерація одержить додаткові підстави для збільшення своєї військової присутності в північно-східному Середземномор'ї, як це вже відбулося на Балтиці після будівництва "Північного потоку". Туреччина й Греція розглядалися Ізраїлем як імовірні шляхи транспортування в Європу газу з гігантських родовищ біля Кіпру. У разі будівництва в регіоні російських газопроводів імовірність реалізації цих планів різко знижується. Якщо ж буде побудований ще й "Північний потік-2", то разом із "Турецьким потоком" і "Посейдоном" буде завершене "оточення" Центральної і Східної Європи, ринок якої досі ще слабко диверсифікований і сильно залежить від поставок російського газу, обхідними маршрутами. Зрозуміло, що в цьому разі газотранспортну систему України буде фактично зупинено, оскільки практично весь газ піде в Німеччину на півночі та в Італію на півдні в обхід території України. Саме такий вигляд матимуть "позитивні" для Чорноморського регіону, Балкан, Центральної і Східної Європи наслідки будівництва "Турецького потоку", про які говорив Ердоган.
Сьогодні боротьба проти російських "потоків" ще триває. Навіть Путін змушений був визнати, що "Турецький потік" ще має завершити екологічну оцінку проекту в турецьких територіальних водах, і "Посейдон" поки що залишається на папері. Європейська комісія все ж таки віддає перевагу проекту ТАНАП-ТАП, а без позитивного рішення Брюсселя шлях "Газпрому" на ринки Греції й Італії через "Турецький потік" закрито, тим більше, що там немає необхідної інфраструктури, на будівництво якої, за експертними оцінками, ще потрібно знайти від 700 млн до 1 млрд дол.
Також залишається слабка надія, що Туреччина затіяла якусь складну гру, прагнучи домогтися від Росії певних рішень, наприклад щодо Сирії чи курдів, а також демонструючи ЄС і США свої можливості проводити незалежну політику. Адже для будівництва того ж "Турецького потоку" знадобиться не один рік, до 2019-го транзит "газпромівського" газу через Україну гарантований згідно з діючим контрактом, якого українська сторона не порушувала. А там вибори в Росії і Туреччині, санкції роблять свою справу, тож начебто хвилюватися поки що рано. Проблема тільки в тому, що, маючи справу з Путіним, ніколи не можна прорахувати наслідки. Підписані з ним договори нічого не варті. У турецькому політикумі вже з'явилася фраза-виправдання, яка звучить так: "Росія є загрозою, але не ворогом". Що ж, ще чотири роки тому для України Росія була стратегічним партнером, і, як показує нинішній досвід, у геополітичних побудовах дуже важливо не помилитися з оцінкою реальних і уявних загроз, а також з вибором друзів і визначенням ворогів.