ЦЕ ВАМ НЕ «ВІДРАМИ ГАЗ» ПРОДАВАТИ...

У роботі кожної компанії, тим більше такої, що забезпечує життєдіяльність, як мовиться, кожної конкретної людини, існує маса аспектів і нюансів, про які говорити взагалі не заведено. І не тому, що огорнуті вони запоною комерційної таємниці. Просто для працівників таких компаній це звичайна щоденна робота. Як, наприклад, для заступника голови ради директорів ДК «Газ України» Івана Варги. Інші ж і не здогадуються, чому так усе відбувається. Але якщо вам цікаво знати, завдяки і всупереч чому та кому в наших будинках і офісах тепло і світло (або ж навпаки) і чому ми саме стільки платимо за ці блага цивілізації (а також за їх відсутність), — то розповідь Варги дає вичерпну інформацію. А заодно й проілюструє сучасний стан вітчизняного ринку природного газу і тенденції його розвитку.

В останні відносно спокійні роки учасники ринку газу України трохи призабули бурхливі «газові» часи другої половини 90-х років минулого століття. Тоді на газовій ниві країни «сіяли й жали» десятки оптових імпортерів газу (газотрейдери) і сотні дилерів від газу. У свої найкращі часи вони реалізовували більш як 30 млрд. кубометрів газу щороку. При тому що в Україні споживалося понад 75 млрд. кубометрів газу на рік. Діяльність трейдерів відгукується й сьогодні: «завислі» багатомільйонні борги торговців газу, яких уже немає і близько, нескінченні судові позови. Зрозуміло, спроби після вищесказаного повернути контроль над газовою галуззю державі наприкінці 90-х наштовхнулися на опір із боку газотрейдерів.

І все ж 2000 року на ринку з’явилася дочірня компанія НАК «Нафтогаз України» — «Газ України». Це не була новостворена компанія — до неї на цьому терені працювали корпорація «Укргаз» (1991—1998 роки) і «Торговий дім «Газ України». Активи, пасиви і проблеми цих двох організацій успадкувала й дочірня компанія «Газ України».

(Для довідки: 2003 року споживачі отримали від ДК «Газ України» 56,5 млрд. кубометрів газу. Порівняно з 2002 роком, споживання зросло на 27%. 2001-го споживачі розрахувалися за 88% палива, 2002 — уже за 94%, а торік — за 96%. Сумарно у 2000—2003 роках ДК «Газ України» реалізувала 183 млрд. кубометрів газу вартістю понад 37 млрд. грн.)

Коли ж досвід багатьох фахівців газової галузі був об’єднаний у рамках ДК «Газ України» і поступово звузилося коло дилерів від газу, у газоспоживачів практично не залишалося вибору — купувати газ у трейдерів чи в «Газу України». Останній варіант для більшості виявився кращим, оскільки «Газ України» — державна компанія і контракт із нею автоматично «страхував» газоотримувачів від зриву газопоставок (у разі акуратності платежів за газ). Хоча ще 2002 року дилери продовжували реалізовувати 10—15% усього споживаного в Україні газу. Нині дилери продають трохи більше 1 млрд. кубометрів газу на рік. І хоча їх кількість вражає уяву, погоди на вітчизняному ринку газу вони не роблять.

Після того, як «Газ України» став повноправним господарем на вітчизняному ринку газу, НАК «Нафтогаз України» і «Газ України» зайнялися ціновими проблемами. Адже, за великим рахунком, ціна на газ нікого особливо не хвилювала аж до 2003 року, коли вперше прозвучала інформація, що з початку
2004-го промислові споживачі купуватимуть газ у ДК «Газ України» на 19% дорожче. Заодно говорили і про підвищення ціни на газ для населення.

Тим часом «Газ України», аргументуючи необхідність підвищення цін, заявляв, що для населення ціна на природний газ не змінювалася з 1999 року, для промисловості — з 2000-го. Тобто, як 2000 року ціна на газ для промислових споживачів становила 276,25 грн. за тисячу кубометрів, такою вона й залишалася на січень 2004-го. Національна комісія з регулювання енергетики (НКРЕ) погодилася з аргументами «Нафтогазу України» і «Газу України» тільки на початку нинішнього року, в результаті чого у січні—квітні ціна на газ поступово була підвищена до 310 грн. за тисячу кубометрів, або на 12,2%.

(2000 року ціна газу, імпортованого з Туркменістану, становила 38 дол. за тисячу кубометрів, 2004-го — 44 дол.; ціна зросла на 15,7%. НАК «Нафтогаз України» 2000 року оплачувала валютою 40% купленого в Туркменістані газу, 2004-го — 50%. Коли врахувати, що компанія оплачує ще й транспортування цього газу майже на 2 тис. км (тариф — приблизно один долар за транспортування тисячі кубометрів по
100 км газопроводу), то на кордоні України вартість кожної тисячі кубометрів газу зростає на 20 дол. Таким чином, ціна газу на кордоні України не повинна бути нижчою
64 дол. за тисячу кубометрів.)

Заступник голови ради директорів ДК «Газ України» Іван Варга каже, що найбільших збитків компанія зазнає усе ж таки від реалізації природного газу населенню. Та й то тільки тому, що рік у рік змінюється структура ціни газу для цієї категорії споживачів. На це впливає збільшення обсягу поставок порівняно дешевого газу, що реалізується споживачам, житла яких обладнані побутовими лічильниками газу. У результаті загальна вартість газу зменшується. (Ціна газу для населення, за наявності лічильників газу, з урахуванням тарифу на транспортування, становить 145,83 грн. за тисячу кубометрів (далі всі ціни названо без урахування ПДВ), за відсутності лічильників — 158,33 грн.; для бюджетних організацій — 192,5 грн.; для підприємств теплокомуненерго (без урахування тарифу на транспортування) — 157,5 грн. за тисячу кубометрів. З 1999 року названі ціни не змінювалися.) Однак, зазначає Іван Варга, збитки від реалізації газу населенню — це корпоративні втрати НАК «Нафтогаз України», які компанія покриває за рахунок консолідованого прибутку від інших видів діяльності. І це — частина соціальної стратегії компанії.

Але якщо питання ціни поступово зрушило з мертвої точки, то інша проблемна сфера залишається. Йдеться про регіональні підприємства з газифікації та газопостачання (так звані облгази, перетворені на відкриті акціонерні товариства, держпакети акцій яких передано НАКу). Сьогодні реалізація газу через облгази приносить «Газу України» збитки. Кожен 1 млрд. реалізованого палива для промисловості — це 12 млн. грн. чистих збитків для компанії. Дивно, чи не так? Який же сенс у такій політиці вбачають «газовики»? «Разом із НАКом ми свідомо пішли на цей крок, щоб активізувати роботу облгазів. Адже наприкінці 2002 року склалася дивна ситуація, коли облгази взагалі перестали працювати з промисловістю. Постачали газ цій категорії споживачів в основному дилери», — каже заступник голови ради директорів ДК «Газ України» Іван Варга.

Хоча навіть у такій ситуації ДК «Газ України» задоволена результатами роботи облгазів, які торік на порядок збільшили реалізацію газу. Якщо 2002 року компанія реалізувала через облгази лише півмільярда кубометрів, то вже 2003-го цей обсяг збільшився вп’ятеро і становив 2,5 млрд. кубометрів. Подальший бізнес-план «Газу України»: після «розкачки» облгазів у частині реалізації промислового газу співробітництво між облгазами і компанією «Газ України» може перерости у стадію, коли облгази забезпечуватимуть газом усіх споживачів на території свого регіону. «Ми обов’язково повинні прийти до цього. Поки що не скрізь це відбувається. «Закарпатгаз», приміром, уникає роботи з промисловими підприємствами. Як наслідок там активність виявляють трейдери», — каже І.Варга.

До речі, в Україні близько 100 млн. кубометрів газу на місяць видобуває десяток незалежних виробників газу (близько 1,2 млрд. кубометрів на рік). Відповідно, цей газ вони самостійно або через дилерів продають промисловим споживачам. Сьогодні на ринку газу працюють близько 170 дилерів. І це на 1,2 млрд. кубометрів газу на рік! Отож практично дві сотні дилерів продають «по двоє відер газу» на рік... Примітно, що рішення НКРЕ щодо обмеження ціни газу для промисловості стосується лише НАКу, «Газу України» та облгазів. Дилерів таке обмеження не стосується.

Взагалі, якщо подивитися на схему реалізації газу в нашій країні, то стане зрозуміло, що трейдерам залишили невеликий сегмент газового ринку. Вони постачають тільки вітчизняний газ і тільки промисловості. Цікаво, що імпортований газ задовольняє потреби практично всіх категорій. Так, ДК «Газ України» постачає російський газ на підприємства теплокомуненерго й АЕК «Київенерго». Недешевий туркменський газ потрапляє виключно промисловості (частково через облгази). Відносно дешевий газ вітчизняного виробництва через облгази спрямовується на забезпечення потреб населення, компобуту і бюджетних організацій.

Але, мабуть, основна проблема, яку нині вирішують у ДК «Газ України», — це боротьба за 100-відсоткову оплату спожитого природного газу підприємствами теплокомуненерго (ТКЕ). Боргами «грішать» енергогенеруючі підприємства Мінпаливенерго і частково «Київенерго». Болючою точкою ця проблема стає під час опалювального сезону. Щоправда, генеруючі компанії під кінець опалювального сезону 2003—2004 рр. практично вийшли на 100-відсотковий рівень оплати поточного споживання газу (у березні), але підприємствам ТКЕ прогрес вдається лише в окремо взятих випадках. За даними «Газу України», у березні ц.р., вперше з початку 2000 року енергогенеруючі підприємства Мінпаливенерго повністю оплатили всі поточні газопоставки і частину колишнього боргу. У компанії стверджують, що з якогось часу генерації перестали використовувати стільки газу, скільки вони хотіли, а беруть стільки, скільки грошей перерахували на рахунок ДК «Газ України». Сьогодні генеруючі компанії купують замість 6—8 млн. кубометрів газу на добу лише 5.

«Коли конфлікт систем обліку платежів за газ генераціями Мінпаливенерго і «Газу України» у середині минулого року набув розголосу і тривалий час резонував у ЗМІ, Кабмін доручив Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції виступити в ролі третейського судді. Було проаналізовано всі платежі за два останніх роки, у результаті чого Мінекономіки визнав, що Мінпаливенерго в цьому спорі не має рації. Коли враховувати валові платежі енергетиків, то справді вийде більше 100%. А коли зазирнути глибше, то з’ясується, що з них лише 80% стосується оплати поточних газопоставок, а решта — це погашення колись нагромаджених багатомільйонних боргів», — каже Іван Варга. На початок квітня нинішнього року борг генеруючих компаній за 2003 рік становив 92 млн. грн., а загальний борг за період 1998—2003 роки — 1,4 млрд. грн.

Хоч би що говорили в компанії «Газ України», але підприємствам ТКЕ в минулому опалювальному сезоні вдалося домогтися позитивних результатів у розрахунках за газ. Звісно, спірне питання — що змусило ТКЕ поліпшити ситуацію. «Газ України» запевняє, що цьому сприяли жорсткіші стосунки з ТКЕ і понад 2 тис. відключень газопоставок у минулому опалювальному сезоні. Але факт залишається фактом — розрахунки «тепловиків» у минулому опалювальному сезоні, порівняно з опалювальним сезоном 2002—2003 рр., зросли на 15%. У деяких регіонах збільшення платежів становило 30—40% (Чернівецька, Черкаська, Тернопільська, Одеська, Миколаївська області). Плюс до всього «накопичили» 390 млн. грн. боргів, тоді як 2002—2003 рр. — 750 млн. грн.

Іван Варга так оцінює цей прогрес: «Прецедентом, що сколихнув усе теплокомуненерго, стало створення ДП «Газ-тепло». НАК «Нафтогаз України» запропонувала деяким ТКЕ через «Газ-тепло» використовувати газ без обмежень, але при цьому спільно аналізувати наявні проблеми і фінансові потоки. Адже споживачі оплачують енергоносії на 90%. Але газопостачальникам перераховують суми досить часто не те що на кілька відсотків — у кілька разів менші. Якщо замислитися над проблемами ТКЕ, то аналіз ситуації в теплоенергетиці — логічний крок НАК «Нафтогаз України» після відносної стабілізації ринку газу. Вже сьогодні тепловики міркують над тим, що тариф на їхню продукцію і послуги має відповідати витратам. Крім того, почали думати й над можливістю посезонної оплати, що в деяких регіонах і для певних споживачів (наприклад, цукрові заводи) буде вигідно й економічно доцільно».

Проблем, які має розв’язати компанія «Газ України», предосить. У принципі, компанія кровно зацікавлена в тому, щоб підвищити рівень платежів за газ до 100% і повернути борги. Наскільки це вдасться — стане відомо вже до кінця поточного року. Залишається сподіватися, що і споживачі з розумінням поставляться до політики компанії на вітчизняному ринку газу.