Термомодернізація як неминучість

У найближчі роки мільйони споживачів комунальних послуг будуть залучені у процес реформування, який передбачає фінансову участь кожної сім’ї в загальнодержавних проектах зі зниження енергоспоживання.

Так само, як ми звикли до світових цін на бензин, у досить близькій перспективі нам доведеться адаптуватися до підвищення тарифів на решту енергоресурсів. Процес цей украй болісний, але іншого шляху просто немає: дешеві енергоресурси скінчилися. Хоча нинішній рівень енергоспоживання в Україні перевищує всі європейські норми.

Існує гостра необхідність у модернізації системи опалення і гарячого водопостачання на всіх рівнях — від теплогенеруючих пристроїв до кожної квартири.

Здійснення такої масштабної реформи неможливе виключно за «казенний рахунок», доведеться шукати механізми залучення недержавного сектору, у тому числі населення. При цьому велосипед винаходити не варто, можна вивчити й адаптувати досвід найближчих сусідів. Приміром, Польща за останні роки домоглася серйозного прогресу в питаннях економії в енергоспоживанні. Каталізатором процесу стало різке підвищення тарифів на теплову енергію для населення до середньоєвропейського рівня.

Виникла проблема, як ефективно і найменш болісно залучити населення у процес ефективного використання енергії. Модернізація в Польщі активно відбувається от уже понад десять років. Разом з тим закон про термомодернізацію в масштабах країни було прийнято близько 15 років тому. Тобто на активізацію споживачів пішло близько п’яти років. Це пояснюється у тому числі й інертністю населення, яке очікувало від держави стовідсоткового фінансування проектів.

Реформатори розуміли, що у більшої частини споживачів бракує коштів на підготовку своїх квартир до нових вимог, а ті, у кого вони були, хотіли уникнути додаткових витрат на «свій» будинок.

У цій ситуації польський уряд виявив принциповість і різко підняв тарифи на теплову енергію до європейських розцінок. Цей захід був украй непопулярним, але неминучим — досягти значного скорочення споживання енергоресурсів можна тільки після встановлення вартості енергії на конкурентному рівні. Дешеву енергію ніхто не заощаджуватиме.

Було вжито і заходи для забезпечення обов’язковості своєчасної оплати. Тепер при несплаті протягом півроку споживачів за рішенням суду переселяють у соціальне житло, яке оплачує держава. Причому достатньо було показово виселити кілька сімей, щоб ставлення до процесу кардинально змінилося. Прийшло і розуміння того, що до старого рівня тарифи вже не повернуться. І для того, щоб витрати на комунальні послуги були менш відчутними для сімейного бюджету, довелося переходити на ощадний режим споживання. Люди перестали чекати стовідсоткової допомоги від держави і почали активно підтримувати проекти з термомодернізації.

Зі свого боку, уряд запропонував населенню законодавчо закріплену фінансову підтримку заходів щодо зниження енергоспоживання. Іншими словами, частину фінансових коштів надала держава, а частину — населення. З коштів держбюджету можна було одержати кредити на енергоефективні заходи: утеплення житла, модернізацію теплового пункту, модернізацію системи опалення і гарячого водопостачання. Крім того, держава повертала населенню до 25% витрат на зазначені заходи.

Виграш держави полягав у майже дворазовому зниженні енергоспоживання, що, у свою чергу, значно зменшило залежність від імпорту енергоресурсів.

У результаті при підвищенні цін на енергоносії більш як на 60% і одночасному зменшенні споживання енергії за рахунок термомодернізації будинків рівень плати для населення за опалення знизився на 13—17%, а на гаряче водопостачання залишився приблизно на попередньому рівні.

Досвід Польщі показує, що кожен злотий, вкладений державою, залучив 4—5 злотих від населення. До того ж у ряді польських міст здійсненню енергозберігаючих заходів сприяли і муніципальні програми фінансової підтримки населення — населенню повертали 50% вартості заміни вікон.

Якщо говорити про зовнішню теплоізоляцію стін і дахів житлових будинків при термомодернізації, то в Польщі ще кілька років тому її товщина становила 12 см, а сьогодні вже доходить до 20 см. До слова, навіть перший етап — утеплення вікон — дає значний ефект в економії енергії (близько 10—15%); ще 15—25% забезпечують утеплення стін і дахів. При цьому термін окупності повної термомодернізації будинків у Польщі становить чотири-п’ять років.

В Україні, безумовно, цей період буде тривалішим, тому що теплоенергія обходиться населенню дуже дешево. Проте вже зараз проекти з утеплення стають економічно вигідними. Щоправда, відбувається усе переважно стихійно і хаотично. Всюди можна бачити кустарно виконану зовнішню теплоізоляцію окремих квартир шаром матеріалу близько 5 см, що не відповідає ні будівельним нормам, ні Цивільному кодексу. Відповідно до кодексу власник квартири має право здійснювати ремонт тільки усередині своєї квартири, а не зовні, що порушує права власності сусідів і заборонено будівельними нормами. Більш того, ніхто не має права навіть у приватизованій квартирі змінювати систему опалення і її елементи (труби, радіатори тощо), оскільки вони належать усім власникам квартир житлового будинку на правах спільної власності. Дотримання цих статей на практиці — питання, на жаль, риторичне. Українська держава поки що не надто активно контролює цей процес, а сусіди не навчилися відстоювати свої права. Тим часом, попри занедбаність цієї проблеми, має сенс почати з першочергового проведення маловитратних заходів, які відразу дозволять одержати відчутну економію.

Приміром, у великих містах необхідно модернізувати індивідуальні теплові пункти будинків. Там треба встановити сучасні насоси, а також клапани, що дають змогу регулювати подачу тепла в кожний багатоквартирний будинок відповідно до реальних потреб, з урахуванням погодних умов. Це дає можливість одержати економічний ефект на рівні 5—15%. При цьому облаштування індивідуального теплопункту обійдеться в 7—15 тис. євро, проте його окупність для великого будинку становить, як правило, один-два опалювальні періоди.

Можливість одержання настільки швидкого ефекту полягає в тому, що при використанні сучасного теплового пункту обов’язково встановлюється прилад обліку теплової енергії. При цьому відбувається перехід від оплати за опалення квадратного метра на оплату за реально спожиту теплову енергію за теплолічильником. На наступних етапах під час встановлення регуляторів на радіатори та автоматичних балансувальних клапанів на стояки системи опалення досягається ще до 25% економії теплової енергії. Що швидше вдасться зробити систему опалення чутливою до температурної динаміки середовища (тепло від сонця, побутових приладів тощо), то більший економічний ефект досягається і швидше окупаються енергозберігаючі заходи.

Очевидним є економічний ефект і для держави — термомодернізація вигідна навіть з тих міркувань, що кожна вкладена гривня багаторазово окупається. Не кажучи вже про те, що реалізація термомодернізації в Україні — це ще й виконання узятих на себе державою зобов’язань з проведення першого після приватизації житла капітального ремонту будинків.

Крім технічних і фінансових заходів, для системного залучення мільйонів громадян необхідна й організаційна перебудова — зміна відносин між споживачем і державою. У Польщі та інших європейських країнах мешканці вже об’єднані у співтовариства власників квартир. У нас це завдання поставлено, але вирішується дуже повільно. Поки що в тих чи інших формах у співтовариства об’єднано трохи більше однієї восьмої жителів країни. Зараз ці об’єднання необхідно «зв’язати» між собою у більші структури. Без таких об’єднань ми не зможемо здійснити реформу в Україні.

Міністерство ЖКГ і недержавні організації вирішують завдання з активізації процесу об’єднання мешканців. Для цього коригується і законодавча база. Передбачається державна фінансова підтримка енергоефективних заходів тільки об’єднань співвласників житла.

Поки що поставлено завдання до 2015 року вийти хоча б на 70-відсотковий рівень охоплення енергозберігаючими заходами. І на допомогу цим об’єднанням необхідно вже найближчим часом прийняти закон про енергоефективність будинків, що активізує процес дбайливого споживання енергоресурсів.