Скільки коштує УЗД для труби?

Наприкінці травня у Києві має відбутися Міжнародний енергетичний саміт. Ще тільки оголошуючи про його можливе проведення, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що результатом саміту стане створення Міжнародного пулу з реконструкції української газотранспортної системи. Увагу привернув один цікавий факт: за півроку, які минули відтоді, жоден фахівець не прокоментував цієї заяви. Ніяк! Ні позитивно, ні негативно.

Певним чином пояснив такий інтригуючий факт п’ятий міжнародний семінар «Технічна діагностика-2008», що відбувся наприкінці квітня в місті Яремче. Українські і зарубіжні газотранспортники сьогодні розмовляють різними мовами та розв’язують різні технічні проблеми на своїх транспортних магістралях. Газопроводи на Заході переважно низького тиску, це так звані розподільчі газопроводи, там менше великих об’єктів в обслуговуючій інфраструктурі. І підхід простий — щойно система відпрацювала свій ресурс, її демонтують і заміняють на нову. А українська трубопровідна система — друга у світі після російської. Її протяжність — понад 22 тис. км магістральних труб. Вона оснащена перекачувальними агрегатами, розрахованими на транспортування сотень мільярдів кубометрів газу. Будували її свого часу всім Союзом, і так просто, як європейці, викопати й закопати нову ми вже не можемо.

На найбільш інтригуюче запитання: «В якому стані перебуває вітчизняна газотранспортна система (ГТС)?» — однозначної відповіді немає і бути, на жаль, не може. За такої постановки питання у відповідь може прозвучати «середня температура по лікарні», адже ГТС складається не лише зі звичних нам труб під землею, а й із газокомпресорних і газорозподільних станцій, підземних сховищ газу (ПСГ), наземних і водних переходів. Кожна група окремо може викликати глибокий смуток у технарів, та й то дивлячись із чим порівнювати. А все разом — от парадокс! — дає результат «нормальний стан», навіть попри аварії.

Українській ГТС коректніше дати визначення «зношена». За словами заступника головного інженера ДК «Укртрансгаз» Юрія Герасименка, 70% об’єктів більш як 20 років, і зупинити фізичний знос неможливо, його можна тільки уповільнити. Які ж підходи до розв’язання своїх проблем може запропонувати Україна на розгляд іноземних донорів?

Причиною двох торішніх аварій на наших газопроводах працівники комісії однозначно назвали руйнацію лінійної частини трубопроводу в результаті стрес-корозії. На відміну від звичайної корозії, якій піддаються всі метали і час виникнення якої вченими розрахований більш-менш точно, стрес-корозія з’являється швидко, у несподіваних місцях, діагностувати її вкрай складно і нашими приладами, і іноземними. Стрес-корозія проявилася у вітчизняних трубах лише 2003 року, чим поставила українських газотранспортників у складне становище.

Вперше таку проблему виявили на території Канади у 1960-х роках на газопроводі з Аляски до США. В СРСР фіксували випадки на трубопроводах у Середній Азії, але вони не були масовими, тому проблемою особливо ніхто й не переймався.

Масовою стрес-корозія стала в останні півтора десятка років. За цей час на території СНД виникли цілі школи й напрями, які з’ясовують, чому відбувається стрес-корозія і як із цим боротися.

Один український науковий інститут підрахував, що найбільше стрес-корозія впливає на труби діаметром 1420 мм, із плівковою і бітумною ізоляцією, які відпрацювали по 12—15 років і розміщені поблизу компресорних станцій на болотистих грунтах. Інший шанований вітчизняний інститут вирішив сформувати базу даних усіх марок сталі, з яких виготовлено вітчизняні труби. Воістину сізіфова праця! Беручи до уваги, що в Радянському Союзі до 1980 року взагалі не було маркування металу для труб. І на сьогодні трубопроводів в Україні — 37 тис. км.

Найпрактичніший підхід проявили у «Білтрансгазі». Білоруський представник Іван Герасимчик прямо заявив: «У нас немає такого поняття, як стрес-корозія. У 75% випадків — це брак труби, який вноситься на стадії виробництва, і неякісне прокладання траси». Відповідно до такої позиції білоруси й діють під час аварій чи виявлених дефектах — або замінюють трубу, або поліпшують умови пролягання трубо­проводу.

Слова пана Герасимчика частково підтвердилися під час виступу директора з питань науки ДК «Укртрансгаз» Богдана Клюка, газовика з майже 40-річним стажем. «Те, що ми зараз маємо, було закладено ще на стадії проектування, будівництва та подальшої експлуатації. Навіть відхилення в межах Держстандарту накладаються одне на одне. Будь-яка помилка — і ми пожинаємо плоди», — констатував Б.Клюк. Крім того, за словами професора Інституту Патона Сергія Полякова, стрес-корозія зафіксована на всіх трубах без винятку, у тому числі виробництва Німеччини та Японії. На всіх цих трубах була стрічкова або бітумна ізоляція, зроблена безпосередньо під час прокладання траси. На трубах із заводською ізоляцією такі неполадки практично не зустрічаються.

А тепер запитання на засипку: «Що дешевше — відразу почати заміну всіх труб із стрічковою та бітумною ізоляцією (благо, всі вони відомі) чи розробляти високоточні діагностичні прилади, проводити діагностику і замінювати труби в міру ступеня небезпеки виявленого дефекту?»

Ціна питання одного й іншого підходу, грубо кажучи, на сьогодні приблизно однакова, хоча її ніхто й не підраховував. Росіяни пішли іншим шляхом — удосконалення методик і апаратури для діагностики. Сьогодні вони намагаються дати визначення поняттю «залишковий ресурс» (труб або устаткування) і зрозуміти, як його розрахувати. Цим же шляхом поки що рухається й Україна. Причому паралельно удосконалює і методи ремонту трубопроводів. Цього року на Держпремію в галузі науки та техніки претендує спільна розробка спеціалістів ДК «Укртрансгаз» і Інституту Патона, котрі винайшли метод ліквідації дефектів без зупинення роботи газопроводу. Варити труби, коли по них іде газ, дотепер не наважився ніхто у світі.

Втім, вартість розробки нових діагностичних приладів, проведення паспортизації всіх об’єктів, упровадження системи управління цілісністю газопроводів та їх моніторинг, систематизація несправностей і класифікатор причин — процес не менш трудомісткий і дорогий. Вартість паспортизації однієї компресорної станції в Україні становить 300 тис. дол. Вона включає проведення повної інвентаризації устаткування, труб, будівельних об’єктів, їхню діагностику і визначення ресурсу довговічності. В Україні налічується 71 компресорна станція (КС). І це тільки частина роботи. Подібна систематизація і методика комплексного управління ГТС мають створюватися силами вітчизняних фахівців. Тому що насамперед це пов’язано з технічною й економічною безпекою країни. У світі вже є готові системи управління. Однак чи підійдуть вони для нашої газотранспортної системи і чи захочуть власники таких систем управління продати просто пакет програм без свого супроводу й аналізу зібраних даних?..

Наявність діагностичного приладу не розв’язує проблем. «Інтелектуальний» поршень, який здійснює внутрішньотрубну діагностику та на який спочатку всі покладали великі надії, на жаль, їх не виправдав. Занадто великий відсоток «непобачених» дефектів. Як, наприклад, це сталося торік, у результаті чого ми й отримали дві аварії. Бо навіть за такої сучасної діагностики вирішальним залишається людський чинник. Поршень записує дані в цифровому вигляді, а вже від майстерності оператора залежить їх розшифровування. У Росії оператора таких установок навчають два-три роки, а отримані дані аналізують у кілька етапів. Фахівці зазначають, що внутрішньотрубна діагностика — це всього лише одна з баз даних. Тому аби даремно не розкопувати абсолютно неушкоджених труб, необхідний загальний аналіз. Із використанням різних діагностичних приладів, різних підходів, розширенням баз даних і методів аналізу. Україні потрібно впроваджувати такі підходи.

Цікаво, погодяться учасники вищезгаданого міжнародного пулу фінансувати українські розробки чи наполягатимуть, щоб ми купували вже готові зарубіжні аналоги?

Обов’язково на порядок денний буде винесено питання про технічну модернізацію устаткування на газокомпресорних, газорозподільчих станціях і підземних сховищах газу. З одного боку, технічна думка на Заході пішла вперед порівняно з нашим машинобудуванням, з іншого — але ж ставити устаткування доведеться на українські проммайданчики, в наші умови експлуатації, врізати в наші труби. Що доцільніше — підганяти імпортні аналоги під наші умови чи дати грошей нашим НДІ, КБ і заводам, щоб вони доопрацювали й удосконалили свою продукцію? Кого зроблять відповідальним за вирішення цього завдання? Хто отримає важелі лобіювання? Бо йдеться про сотні мільйонів доларів!

Як висловився в кулуарах один із учасників семінару, ми сьогодні перебуваємо на виставці, де безліч продавців пропонують нам своє устаткування та послуги. І ми маємо дуже грамотно й виважено підійти до вирішення цього питання. Причому це мусить бути рішення на державному рівні — якої конкретно допомоги ми хочемо від майбутнього міжнародного пулу. Державний структурований обгрунтований підхід на сьогодні відсутній. Хоча в надрах НАК «Нафтогаз України», ДК «Укртрансгаз» і профільних інститутів є програма інвестицій і модернізації на всі випадки життя. Хоч би яке було прийняте рішення щодо взаємодії з пулом, українські газотранспортники готові працювати.

Щоправда, в будь-якому разі потрібно визначитися з повноваженнями газотранспортників та інших відомств. Наприклад, за крадіжки кабелів зв’язку, ділянок труб недіючих (а в Луганській області і діючих!) газопроводів чомусь ніхто відповідальності на себе брати не хоче. Хоча трубопроводи у нас охороняють внутрішні війська. За земельні роботи в «закритій зоні» навколо газопроводів порушника карають скромним адміністративним стягненням. 2007 року було зафіксовано 152 порушення. Тому у нас на цій території не просто городи, а ледь не будинки люди споруджують. Хто мусить їм популярно пояснювати, що вони перебувають у зоні потенційної небезпеки, і хто відповідатиме в тому разі, якщо вони таки стануть пос­траждалими? МНС такі функції на себе брати не хоче. Зате вимагає, щоб «Укртрансгаз» підключив їх до своєї системи аварійного оповіщення і підписав договори на обслуговування.

Сьогодні реалії такі, що ліквідувати аварії на газопроводі можуть лише відповідні спеціалісти з компанії «Укртрансгаз». Система працює в режимі он-лайн, і вже за внутрішніми правилами рятувальники сповіщаються одними з перших. Навіщо платити чималі гроші за дублювання функцій, не зовсім зрозуміло, коли й у самій компанії вистачає технічних статей їх використання.