ЩО ТАКЕ ДОБРЕ, АБО ТРОХИ ПРО ЗАСІКИ

Кінець літа — час перших підсумків підготовки до зими. Вже цілком зрозуміло, де саме буде настільки тонко, що може порватися.

Поки що ситуація оптимізму не вселяє. Про запаси вугілля на складах Мінпаливенерго України мовчить настільки героїчно, що мимоволі змагають сумніви: чи є вони взагалі? Поки що ясно одне — запасу вугілля приблизно вдвічі менше торішнього на аналогічний період.

З огляду на те, що якогось ривка в поставках вугілля не передбачається (навпаки, за сім місяців шахти знизили видобуток, порівняно з минулим роком, на три мільйони тонн), нагромадити додаткове вугілля можна хіба що за рахунок імпорту з Польщі й Росії.

У вересні вуглярі гучно вимагатимуть грошей на додаткові лави. Уряд «поламається» і щось дасть. Загалом, цілком рутинний процес. Так було до вугільної реформи, і, як виявилося, на першому році її проведення мало що змінилося. Підготовка до зими на шахтах буде так само авральною, як і в попередні роки.

Настільки ж традиційним у пошуках крайнього є перекидання м’яча на поле газівників — їх звинувачують у зниженні рівня запасів у «підземках». З огляду на те, що нині там зберігається, зокрема, НАКівського газу на чотири мільярди кубометрів менше, така точка зору досить популярна. Хоча в цілому запаси газу менші торішніх лише на 1 млрд. кубометрів, тобто на 9%.

Утім, звинувачення теж не нові: на газівниках завжди «їздили», закидаючи їм при цьому всі гріхи. Принциповий недолік полягає в тому, що газ безплатно вони віддавати вже не хочуть, а з іншого боку, їх набагато менше, ніж шахтарів, і стукати касками вони не можуть навіть теоретично.

Тим часом серед претензій з’явилися й свіжіші, не заяложені. Газівників почали активно звинувачувати в тому, що тоді як у країні бракує газу, вони нахабно продають його за кордон. А взимку ж його не вистачатиме енергогенерувальним компаніям, теплокомуненерго тощо.

Ясна річ, цілком новими такі звинувачення назвати важко — експорт українського газу ніколи не викликав у тієї ж таки Росії хоча б натяку на позитивні емоції. Там абсолютно справедливо вважали, що кожен проданий кубометр українського газу — це не проданий російський. Тож зрозуміти росіян можна.

Цього року до хору скривджених додалася «Ітера», яку потіснили з її традиційного (і дуже смачного) сегмента ринку — транзиту середньоазійського газу в Україну. З огляду на те, що там ішлося не про кусень хліба, хай навіть намазаний дуже товстим шаром масла з ікрою, а про сотні мільйонів доларів практично «на дурняк», роздратування ітерівців цілком логічне. Тож криків про те, що заслужену компанію, яка так чудово працювала при Ремі Вяхірєві, замінили на невідому угорську офшорку-транзитора, спроможну лише перекладати папірці, багато. Той факт, що раніше папірці перекладала сама «Ітера», зі скромності не згадувався, та й стосовно офшору «Ітері» краще було б промовчати.

Втім, усе це був гвалт навздогін поїзду, що вже відійшов. Ні до яких зривів у поставках зміна оператора не призвела, та й не могла призвести, — технічно газ як транспортували тими самими трубами газотранспортні підприємства Узбекистану, Казахстану й Росії, так собі й качають. Просто тепер це стало для нас трохи дешевше.

Що справді загрожувало зривами газозабезпечення, то це ситуація з оплатою. Україна забезпечує себе газом лише на чверть, левова частка споживаного в країні газу імпортується. І якщо російський газ надходить як оплата за транзит, то за туркменський та узбецький треба платити. Оскільки в першому півріччі країна одержала 16,5 млрд. кубометрів середньоазійського газу, тільки валютою (це половина вартості), треба щомісяця платити Туркменістанові 30 млн. дол. А для цього їх треба одержати від споживачів газу. Враховуючи реалії сучасної України, це дуже нелегка справа. Минула зима була холодною, і це відбилося на споживанні газу. Сумарно в першому півріччі його спалили на шість із гаком мільярдів кубометрів більше, ніж у попередньому. У тих-таки підземках, де до середини жовтня минулого року було 25 млрд. кубометрів газу, через півроку залишалося тільки сім.

Загалом-то, якби за газ платили, це було б нічого, проте шоу з вибиванням боргів із Мінпаливенерго й житлокомунгоспів було яскравим, таким, що карбується в пам’яті, але не дуже результативним. Борги так і зависнули. Мінпаливенерго, одержавши газ, на придбання якого в Ашгабата пішло 109 млн. дол., навіть зараз, після кількох місяців енергійного витрушування, винне за нього 26 млн. доларів.

Та й те, що сплатили, прийшло здебільшого заліками, «живих» грошей було менше 20 млн. доларів. Інакше кажучи, для розрахунків із Туркменістаном треба було доплатити з власної кишені мінімум 35 млн. дол. «живих» грошей. І це не враховуючи товарної частини контракту.

Відносини з теплокомуненерго взагалі давно вийшли за межі здорового глузду: отримавши з Росії газ по 50 доларів, НАК віддає його тепловикам по 30. При цьому вони не розплачуються навіть наполовину. Зате за кожної зручної нагоди обзивають газівників кровожерними кровопивцями, які мріють заморозити Україну. Збитки НАКу від такої благодійності вже перевищили чверть мільярда доларів, і це його явно не може не турбувати.

Нині він хоче сам покерувати найбільшими котельнями, щоб особисто переконатися, куди ж усе-таки йдуть гроші населення. Між іншим, якраз громадяни повністю розраховуються за газ.

А поки що, оскільки власного верстата для друкування грошей чи хоча б скатертини-самобранки в «Нафтогазу» немає, для забезпечення розрахунків за імпорт доводилося шукати варіанти. І саме експорт газу став паличкою-стукалочкою нинішнього року. Ідея досить проста: якщо в Україні середня ціна реалізації газу виходить 36 доларів, то в Європі він коштує мінімум утричі дорожче. Тож, продавши в Німеччину й держави Східної Європи в першому півріччі близько чотирьох мільярдів кубометрів газу, НАК «закрив» дірку з оплатою вдвічі більшої кількості газу всередині країни.

Це дозволило не тільки своєчасно розраховуватися з Ашгабатом, а й погасити понад 100 млн. дол. боргу за контрактами 1999—2002 років. Плюс нинішнього року вперше вдалося своєчасно сплатити поточні податки. При цьому якщо в платежах НАКу заліки по бюджету сягають 55%, то податки «Нафтогаз України» оплатив на 63% (близько двох мільярдів гривень) грішми.

Як відзначалося, зміцнення позицій України на ринку газу не викликало захоплення в тієї ж таки Росії. Формально звинуватити НАК ні в чому, але серія публікацій у російській пресі про реекспорт газу загалом досить добре віддзеркалює те, що там про нас думають. Утім, оскільки газ ми продаємо все-таки не російський, а туркменський, — це їхня особиста справа. До того ж Росія сама займається тим самим. Купуючи газ у Середній Азії та поставляючи його на Урал, вона вивільняє еквівалентні обсяги для свого експорту на Захід. До речі, успішне виконання туркменського контракту далеко не всіх тішить у тому ж таки «Газпромі». Купуючи й оплачуючи газ по 44 дол. за 1000 кубометрів, НАК зміцнила позиції Сапармурата Ніязова на переговорах із росіянами. Ще торік вони розповідали йому, що красна ціна його газу — 22—25 дол., «а хохлам не вірте, вони однак не заплатять». Проте, всупереч очікуванням численних «доброзичливців», Україна цілком успішно розраховується. І не тільки валютою, а й товарами, що забезпечує завантаження вітчизняних підприємств. Тільки за 2002—2003 роки сума товарів і послуг, наданих Туркменістану, становить 872,3 млн. дол.

А головне — останніми роками Україні почали вірити, і це знадобиться в майбутньому. Нині починається тривала боротьба за середньоазійський газ, і, щоб не програти її, нам потрібні міцні позиції.

Утім, це в майбутньому — а попереду ще одна зима. І картинку, яка вимальовується, важко назвати ідилічною. Зима в нас неграмотна, і їй, відверто кажучи, глибоко начхати, хто, скільки й куди заплатив. Значення матиме реальна наявність газу в підземних сховищах. За розрахунками фахівців, якщо зима буде такою, як і торік, то для її нормального (не гіршого, ніж у 2002/2003 рр.) перебігу знадобиться 23—25 млрд. кубометрів газу. А для цього доведеться додатково закачати туди приблизно 3—4 млрд. кубометрів. Залишається розв’язати маленьке рівняння: хто за це заплатить? Якщо брати газ по 50 доларів, то це 150—200 млн. далеко не умовних американських рублів. У «Нафтогазу України» таких грошей немає — ті 400—450 млн. дол., одержані за експорт, уже пішли в Туркменістан, на податки тощо.

Нині «Нафтогаз» кредитується в західних банків за схемою передекспортного фінансування.

У серпні укладено черговий річний кредит із німецьким West LB на 45 млн. дол. Вдалося домогтися дуже низької ставки — приблизно 4,8% річних. На підході ще один — за деякими даними, 260 млн. дол. Кредитні кошти буде пущено на розширення експортної програми. Хоча, схоже, частина фактично піде на латання дірок, утворених неплатежами. І додавати нові якось не хочеться. Перспектива того, що енергетики знову спалять за зиму 5 млрд. кубометрів газу й борг знову «зависне», НАК мало надихає. Він уже пропонував енергетикам купити й закачати необхідний їм на зиму газ. Доки пропозиція «ходила» по київських коридорах, вона добряче всохла, перетворившись, зрештою, на протокольне доручення міністра палива й енергетики Сергія Єрмілова про те, що генкомпанії повинні створити 20-відсотковий страховий запас у ПСГ (тобто до мільярда кубометрів). Але й цей усічений варіант теж не виконується. Мотивування в енергетиків прості: немає грошей. Це, втім, зовсім не означає, що взимку вони не почнуть безплатно споживати газ. З досвіду попередніх років, схему відпрацьовано — відчайдушне волання: «немає вугілля, зупиняємося, дайте газу, потім розрахуємося чимось». Так уже не раз було й досі спрацьовувало. Та й щодо браку грошей не все однозначно. Приміром, серед боржників значаться не тільки серйозно «роздовбані» генерувальні компанії, а й цілком процвітаюче «Київенерго». Логічно: навіщо, власне, купувати газ для себе, якщо можна «виїхати» за чужий кошт? Загальний рівень розрахунків за газ уже традиційно поступається збору платежів на «Енергоринку». Вічно таким становище залишатися не може. Просто існує кілька варіантів, чим воно закінчиться: або заздалегідь буде ухвалено (і виконано) рішення про платежі й розрахунки, або, як уже було у Вірменії, таке саме рішення буде ухвалено, але пізніше, — уже за підсумками «веселої» зими. Що буде в Україні — покаже час. До опалювального сезону залишилося рівно два місяці.