ЩЕ РАЗ ПРО ЦЕ

Літо — традиційна пора різних заходів: тепло, місто красиве й усяке таке. Ось й організували в середині червня міжнародну конференцію «Досвід реформування енергетичних ринків». Відверто кажучи, захід на цю тему не перший і не останній, і три чверті його учасників один одного вже добре знають. Однак ця міжнародна конференція, організована Мінпаливенерго України, НКРЕ, Світовим банком, ПЕКівським комітетом ВР і ще п’ятьма шановними «співучасниками», не виявилася рутинною. Вражав уже тільки склад її учасників.

Доповіді були цікаві й часто навіть не затягнуті. Тим більше, що цей захід певною мірою був ювілейним: цього року стукнуло п’ять років, як в Україну «ввели» нині існуючу модель енергоринку. Втім, до своєї річниці ювіляр, тобто український енергоринок, виглядав настільки кепсько, що говорили в основному про те, як його лікувати. Справа ця нелегка і проблем попереду — вище горла. На шостому році свого існування український енергоринок не може похвалитися навіть наявністю елементарної правової бази. Є лише один закон «Про електроенергетику» і ще договір учасників енергоринку, юридичну цінність котрого постійно ставлять під сумнів. Відверто кажучи, незрозуміло, на що розраховували творці енергоринку п’ять років тому: на те, що крива вивезе? Чи вони окрім обіцяного кредиту в 300 млн. дол. на його створення нічого не бачили? А вийшло, як завжди: повний обвал платежів, тотальна бартеризація, із чим потім боролися, не особливо вибираючи методи.

Досить іронічним підсумком його розвитку став виступ на конференції посла США Карлоса Паскуаля. Пан посол наполегливо рекомендував Україні реформувати енергоринок взагалі і впровадити ринкові механізми відносин на оптовому ринку електроенергії зокрема. Між іншим, нам років п’ять розповідали про нинішню, ледь не найліберальнішу в світі, модель енергоринку, про конкуренцію, цінові заявки тощо.

Вочевидь, аналітики американського посольства подібну белетристику своєму начальству не доповідають, а просто пишуть так, як воно є насправді. У результаті про енергоринок К.Паскуаль майже не говорив, зате сказав про необхідність поліпшити «правову контрактну структуру енергоринку» із метою зниження частки державного регулювання. А ось про впровадження ринкових принципів взаємовідносин між енергокомпаніями та конкуренцію говорилося як про дуже бажану перспективу (вочевидь, припускалося, що про це зараз і гадки немає).

Заодно Україні рекомендували продовжити приватизацію енергосектору на конкурсах. Тут ми, в принципі, могли й похвалитися. На відміну від попередніх зустрічей, тепер у залі знаходилися і представники цілком реальної американської компанії AES, що купила два обленерго. Тож коли Карлос Паскуаль говорив про необхідність виконання українським урядом обіцянок, даних інвесторам при купівлі перших шести обленерго, його було кому слухати.

А ось ще один із способів приватизації — тіньові схеми (вочевидь, на кшталт «Донбасенерго») — пан посол не схвалив. А в справі реструктуризації боргів енергокомпаній від імені уряду США пообіцяв Україні технічну допомогу в розробці механізму (не уточнивши, щоправда, у чому вона буде виражатися).

Крім того, було рекомендовано затвердити на законодавчому рівні незалежний статус Національної комісії регулювання електроенергетики і реструктуризації. Ну і, звісно, був заклик про необхідність повної оплати електроенергії, що є умовою для забезпечення існування системи та залучення інвестицій в енергетику. Згадали також про необхідність створення міжнародного консорціуму для управління практично добудованим нафтопроводом Одеса—Броди. Хоча тут точки зору різних сторін достатньо відомі.

Та найбільший інтерес викликали, природно, виступи українських учасників, особливо глави НКРЕ Юрія Продана. Тим більше, що після кадрових перестановок цього року він залишився чи не єдиною людиною в керівництві енергетикою, котра має тривалий досвід роботи в цій галузі.

Новий міністр палива й енергетики пан Сташевський поки не без інтересу дізнається, що енергетика не обмежується одними кабельними муфтами. Недавно він з’їздив в Аргентину і за підсумками цієї поїздки запропонував упроваджувати тамтешні досягнення на українському ринку, зокрема, перетворити держпідприємство «Енергоринок» на асоціацію. Ідея загалом не нова, але потрібно пам’ятати, що спочатку доведеться повністю адаптувати (до аргентинського?) законодавство під таку схему і домогтися його безумовного виконання (а не тільки в тій частині, що подобається). В Аргентині перед упровадженням енергоновацій три роки розробляли законодавство і тільки потім приступили до реформ. В Україні ж спершу розпочали реформи, а із законодавством так і не склалося. Результат (і в них, і в нас) відомий: там вийшло краще.

А про українські проблеми в нормативно-правовому аспекті енергоринку розповідав перший заступник глави Комітету ВР із питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки Олексій Кучеренко. Цілком справедливо він вважає основним завданням розвитку енергогалузі необхідність переходу до нормальних товарно-грошових відносин, а також до розв’язання боргових проблем через реструктуризацію заборгованості, упровадження сучасних систем обліку. О.Кучеренко вважає, що тільки після цього можна приступити до ринкових перетворень в енергогалузі. Це зовсім не означає, на думку пана Кучеренка, що на енергореформах треба поставити хрест — саме час, може, всьоме відміряти. І вищезгаданий приклад Аргентини, який так вразив нинішнього главу Мінпаливенерго України, тому чергове підтвердження.

Пан Кучеренко вкотре нагадав, що досі ми не маємо єдиної, прорахованої й узгодженої концепції реформування електроенергетики.

На його думку, така концепція має бути економічно обгрунтованою, враховувати існуючі реалії та специфіку проблем, властивих Україні, обумовити механізми її втілення. Базовою умовою енергореформ в Україні О.Кучеренко називає досягнення політичного консенсусу. Навіть при тому, що стосовно напрямів та шляхів реформування існують різні думки, що цілком природно, створення повноцінного ринку базувалося суворо на економічних принципах. Нехтування ними призводить до дуже тяжких проблем навіть у розвинених ринкових країнах. Однак розпочинати реформи, сполучені з можливими проблемами для споживачів і виробників енергоресурсів, на думку пана Кучеренка, треба лише при впевненості, що вони призведуть до суттєвого поліпшення ситуації в галузі.

До того ж, вважає О.Кучеренко, у суспільстві досі не сформовано розуміння виняткової важливості розвитку законодавчого компонента реформ.

«Законодавство, яке регулює відносини в ПЕК, створювалося безсистемно, за відсутності концепції. Чимало аспектів узагалі не враховані в законодавстві, що створює умови для зловживання в галузі і проблеми в сфері реформування форм власності». На думку О.Кучеренка, реформування енергетики має проводитися з випереджаючим розвитком законодавства, що у свою чергу вимагає узгоджених дій усіх гілок влади. Розпочавши реформування енергогалузі 1994 року, цей процес так і не закінчили. А ситуація в енергетиці за цей час лише погіршилася. Сьогодні, вважає О.Кучеренко, цей процес набуває нового змісту у зв’язку з появою на енергоринку приватних власників. Тобто сьогодні в Україні є зацікавлені сторони в розробці і впровадженні реформ енергогалузі і головне тепер — правильно й ефективно організувати цей процес.

А тим часом Ю.Продан назвав асоціацію (без вказання імен) модною ідеєю, упровадження якої... є передчасним. Зате багато говорив про необхідність упровадження подекадної оплати за відпущену електроенергію (зараз сплачують за підсумками місяця). Захвату у самих обленерго, у тому числі й у тих, кого купили стратегічні інвестори, це не викликає. Проте НКРЕ має намір наполягати на цьому. Відповідаючи на заперечення, що це зажадає перегляду договорів із споживачами, глава НКРЕ сказав, що це вірно. Але просто «сидіти на мережі» й отримувати гроші від споживачів не виходить. На його думку, рентабельність (17% після оподаткування, за умови повної оплати купленої електроенергії), гарантована новим власникам, цілком достатня для того, щоб і потрудитися. Більше того, НКРЕ має намір поступово перевести на такий графік розрахунків й інші обленерго. А тим, хто сумнівається, нагадали, що в Цивільному кодексі України передбачено і примусове укладання договорів.

Досить цікавим у виступі Ю.Продана виявилося його трактування практики укладання прямих контрактів на купівлю електроенергії. Він вважає, що Україна для цього ще не дозріла; спочатку необхідно домогтися 100% оплати електроенергії, відпрацювати механізми її ф’ючерсного продажу тощо. Прямі договори, на його думку, доцільно впроваджувати після 2005 року. Та й це вже явне просування — раніше їх взагалі заперечували. Звісно, обіцяного три роки чекають, але, схоже, із думкою про те, що прямі договори будуть, потихеньку звикаються всі.

Позаяк конференція міжнародна, було багато виступів іноземних учасників і представників міжнародних організацій. Цікаву статистику навів представник Світового банку пан Джон Джонс. За даними банку, у минулому десятилітті йшов активний процес придбання енергетики. Щороку в це вкладалися десятки мільярдів доларів. На піку, 1998 року, ця цифра майже сягнула 30 млрд.; після азіатської кризи відбувся відкіт назад, але навіть 1999 року на купівлю енергокомпаній було витрачено близько півтора десятка мільярдів доларів. Цікаво, що (на відміну від української практики) продавали в основному енергогенеруючі компанії. На їхнє придбання і пішло близько 70% коштів; а ось на купівлю дистриб’юторських компаній (на кшталт наших обленерго) — лише 16%.

Втім, і з цього «шматка» Україні майже нічого не дісталося. Як видно з даних представленої таблиці, українські обленерго обійшлися їхнім покупцям у шість разів дешевше не лише від бразильських, а й навіть панамських, утричі дешевше від перуанських, удвічі — від угорських. І це з урахуванням досить успішних продажів останніх шести обленерго. Без них сума продажів узагалі виглядала б кумедною — 81 млн. дол. Загалом можна констатувати, що інвестиційний дощ 90-х років пролився повз Україну.

Цікавих виступів на цій конференції було багато, і згодом «Дзеркало тижня» представить читачам деякі з них. Про проблеми реформування розповідали представники Єврокомісії, німецької консультативної групи. Виявилося, що скрізь багато спільного. Звісно, такого дива, як оплата електроенергії нічого не вартими фантиками, світова практика не знає. А ось комерційні втрати, продаж електроенергії нижче від собівартості — цього скільки завгодно. У тій же Аргентині ще недавно втрати доходили до 35%. А виступ представника Індії то й узагалі наштовхував на повні аналогії: тамтешнє село й досі отримує майже безкоштовну електроенергію, та ще й добряче її розкрадає.

Окрема проблема — неприпустимість надання пільг одним споживачам за рахунок інших (тобто перехресного субсидування). Проблема ця в Україні особливо гостра. Населення в нас сплачує помітно менше від промисловості (у світі, як правило, навпаки). Приміром, у Німеччині тариф для населення — близько 8 центів, а для великої промисловості — менше 2 центів.

Цікавою була і доповідь представника РАТ «ЄЕС Росії». Наші найближчі сусіди збираються теж реформувати енергетику, відділяючи генерацію від дистрибуції. Цікаво, що зовні це дуже нагадує український варіант, навіть деякі радники ті ж. Будемо сподіватися, що росіяни врахують наші помилки, адже будь-які труднощі в російській енергосистемі неминуче зачеплять і Україну.

Словом, конференція в інформаційному сенсі виявилася корисною. А ось чи втіляться в життя її рекомендації чи, як і раніше, підуть у пісок, це ми побачимо. Чи почуємо на іншій конференції.