RUSAL-ревю

Зараз у Гонконзі і Парижі відбувається цікава подія. Олегу Дерипасці та його партнерам вкрай потрібні гроші. Тому алюмінієва компанія UC RUSAL, яка їм належить, вийшла на Гонконзьку і Паризьку біржі з пропозицією інвесторам купити 10,8% її акцій.

Зважаючи на все, первинне розміщення цінних паперів відбулося досить непогано, принісши компанії два з лишком мільярди доларів.

Щоправда, багатшими від цього вони не стануть — отримана сума піде переважно на погашення боргів, у яких «РУСАЛ» загруз по вуха… Їх у нього близько 16 млрд. дол. І весь минулий рік проблема розглядалася в контексті «випливуть або потонуть».

У результаті таки виплили. Щоправда, пану Дерипасці довелося особисто очолити менеджмент компанії, а уряд Росії завалили листами: «Врятуйте, рідненькі»…

Ціна государевої милості виявилася цілком терпимою. Хоча й довелося витримати принизливу прочуханку прем’єра Путіна з публічним забиранням назад прем’єрської ручки, щоб її випадково не поцупили.

Утім, трохи пізніше державний «Внешэкономбанк» (наглядову раду очолює особисто Володимир Володимирович) реструктуризував 4,5 млрд. дол. боргів групи і погодився викупити частину гонконзької емісії.

Це, безсумнівно, допомогло як у переговорах з іншими кредиторами (їх виявилося сім десятків), так і в з’ясуванні стосунків з іншим співвласником групи — паном Михайлом Прохоровим.

Дану обіцянку було виконано: із 635 млн. акцій, викуплених чотирма ключовими організаторами торгів, на частку держбанку припало 75%, або майже 30% від загального обсягу розміщення.

Власне, значною мірою завдяки цьому група змогла продати акції за ціною розміщення. Щоправда, їхня ціна відразу впала на 10,6%, але це вже деталі і показники банківського ризику… Заради справедливості зазначу, що інший найбільший російський банк — «Внешторгбанк» — від почесного обов’язку купувати акції при первинному розміщенні усе ж таки відбився.

Тож усе скінчилося майже оптимістично.

Олег Володимирович навіть зазначив: «Що голосніше ховали, то легше нам було домовлятися з кредиторами». Хоча самому пану Дерипасці довелося змиритися з тим, що його частка акцій знизиться і буде, можливо, трохи меншою від контрольного пакета.

Втім, мати 47,6% компанії вартістю понад 20 млрд. дол. — теж не найгірше, що може статися в житті.

Преса, щоправда, єхидно зазначила, що він усе ж таки підстрахувався, призначивши собі у власній компанії не символічну зарплату, як часто буває, а цілком пристойні 10 млн. дол. на рік.

Трапилися і неприємності. Із старих — це довгограючий позов з екс-партнером, напівлегендарним алюмінієвим трейдером 90-х Михайлом Чорним, котрий намагається відсудити 13,2% акцій компанії в суді Великобританії. Власне, це одна з причин, через яку розміщення «алюмінієвих» цінних паперів довелося проводити не в Лондоні. Більш того, у проспекті емісії довелося згадати про конфлікт і визнати саме існування ризику програшу.

У переддень продажу виплив також інший позов. За інформацією Financial Times, на початку січня гвінейська влада надіслала листа на Гонконзьку біржу, в якому зазначила наявність «матеріально значущих» претензій стосовно «РУСАЛу».

Їхня суть полягає в тому, що 2006 року компанія «РУСАЛ» купила глиноземний комплекс Friguia у гвінейському місті Фрія. Його ринкова оцінка становила 257 млн. дол., а покупець
виплатив тільки близько 19 млн. До того ж розпочалися схеми з оптимізації сплати податків. У результаті в Конакрі дійшли висновку, що сумарний збиток становив 860 млн. дол. Хоча, у принципі, згодні і на половину. Саме на цю суму вони просять відкрити депозит до врегулювання ситуації.

«РУСАЛ» тактовно прокоментував: «Активи… придбано в цілковитій відповідності з гвінейським законодавством». І його можна зрозуміти — віддавати гроші не хочеться, тим більше в Гвінеї була військова хунта і напевно погано з демократією.

Тим часом у цієї «алюмінієвої» групи є чудовий досвід роботи з демократичною державою, де і підприємства можна купити недорого, і інвестиційні зобов’язання, взяті під час купівлі, благополучно тануть, а податки… Ну, податки платять приблизно так само, як у Гвінеї.

Це вже про Україну, яка, до слова, і переробляє гвінейські боксити…

Саме групі RUSAL належить практично вся українська алюмінієва промисловість. Через пару місяців виповниться якраз десять років початку переходу групі Миколаївського глиноземного заводу (МГЗ). А трохи пізніше туди ж занесло і Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАЛК)… І минуле десятиліття мало нагадує свято життя… Рідні чиновники з оглушливим тріском програли там, де можна, і навіть там, де не можна.

На виході маємо алюмінієвий комбінат, який так і не отримав практично ніяких інвестицій, і глиноземний завод, якому від вихідних інвестзобов’язань залишилися ріжки та ніжки. На підприємствах скоротилася левова частка «соціалки» і відбулося масове скорочення співробітників. Від обіцяного в 2000 році на Слобожанщині нового алюмінієвого заводу для частини продукції МГЗ не залишилося навіть згнилих кілочків.

Зобов’язання з розвитку ЗАЛКу спочатку довго розглядалися в суді на Троєщині, а потім благополучно були списані. Ну і, лише для порядку, на тому самому МГЗ зі свистом про… проігнорували 26 тисяч дрібних акціонерів. Чудові результати…

Найкумедніше, що майже п’ять років група критично залежала від ритмічності роботи МГЗ.

У 2005 році на МГЗ випустили 1,365 млн. тонн глинозему, тобто 34,5% загального випуску групи. А от за минулий рік ця частка вже не підніметься і до 15%. Іншими словами, в України були сильніші козирі. Проте скористатися ними охочих не знайшлося.

Що цікаво: перед презентацією в Гонконзі у пресі знову спливли схеми оптимізації податків у нашого шановного інвестора. Одну навіть частково розкрито в проспекті до розміщення її акцій на біржі. Справа в тім, що китайці до таких схем ставляться погано і жорстко вимагають інформації. От і опублікували, що основним трейдером групи є мила офшорка RTI Limited із британського острова Джерсі. Там, до речі, розміщується і материнська компанія.

Уже потім швейцарська компанія, що належить UC RUSAL, за згодою з RTI поставляє глинозем на заводи і забирає назад алюміній. Після цього метал повертається до славнозвісного RTI, що продає його іншому швейцарському трейдеру — за агентською угодою з джерсійською компанією.

Правда, мило? А яка економія на податках!..

Пам’ятається, років «надцять» тому товариш Дерипаска палко боровся з толінгом, викриваючи його як злочинну схему. Минуло десять років. Як-то кажуть, знайдіть різницю.

Однак у нас — усе добре. От і Фонд держмайна вкотре відсунув термін виконання інвестзобов’язань за договором купівлі-продажу Миколаївського глиноземного заводу. Він це неодноразово робив до кризи, ну а в кризу і поготів пожалів компанію-напівбанкрута. Наші чиновники… традиційно дуже жалісливі.

До речі, після цього влада навіть не може гарантувати, що МГЗ працюватиме. Губернатор області не дуже впевнено спростовував чутки про можливу тимчасову зупинку МГЗ. Причому говорив так, наче був співробітником відділу трейдингу RUSAL: «Поставлено завдання підвищити якість глинозему, тому що якість продукції впала… Крім цього, собівартість миколаївського глинозему вища від середньосвітової на більш як 10%, і над цим моментом необхідно працювати».

Губернатору так тривожитися не варто: чутки про те, що ціна виробленого в Україні глинозему вища за середньосвітову, дуже перебільшені.

Відповідно до даних статистики за десять місяців минулого року, глинозем з України експортували за ціною 226 дол. за тонну, що приблизно на чверть нижче від світової ціни. У жовтні ціни у світі підвищилися, що викликало і збільшення цін на український глинозем, але до світового рівня ще далеко.

Пам’ятається, керівництво RUSAL довго і часто говорило про сотні мільйонів доларів вкладень у МГЗ і про перехід на випуск продукції найвищої якості… А що вийшло? Може, допомогти треба?

Загалом, на тлі пана Дерипаски наші урядовці всіх кольорів веселки виглядають зовсім блідо. Так «злити» держінтереси — це ще треба зуміти. Схоже, саме це уміння — єдине, що не змінилося в Україні за минулі десять років.