Ринок нафтопродуктів: несподіваний позитив

28 грудня 2011 року закінчився процес, під знаком якого пройшов для вітчизняного ринку нафтопродуктів і його учасників увесь минулий рік. Цього дня Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) офіційно заявила про завершення спеціального розслідування щодо імпорту нафтопродуктів без застосування спеціальних заходів - мит або квот.

Збереження статус-кво, втім, не означає, що спеціальне розслідування було даремним. Воно оголило чимало проблем, які загалом були очевидними, але виявилися набагато глибшими, ніж здавалося. Вердикт урядових експертів, який поставив заслін на простому шляху розв’язання проблем нафтопереробних заводів (НПЗ) за чужий рахунок, має підштовхнути власників підприємств і чиновників до пошуку більш цивілізованих інструментів розвитку цієї колись потужної індустрії.

До останнього моменту не було впевненості в характері рішення МКМТ. Мабуть, тому публікація рішення 28 грудня стала дуже приємним передноворічним сюрпризом для переважної більшості учасників паливного ринку. Швидше за все, не до кінця зрозуміла своє щастя найбільш масова зацікавлена сторона - автовласники. Рішення комісії зняло загрозу зростання цін на бензин і дизпаливо, у результаті якого споживачам довелося б витратити на паливо додатково близько 13 млрд. грн. на рік.

На думку комісії, в період розслідування (2007-2010 роки) імпорт в Україну нафтопродуктів не здійснювався в таких обсягах і на таких умовах, які зав­давали б або загрожували б зав­данням неабияких збитків націо­нальному товаровиробникові. «Національні інтереси не вимагають застосувати до такого імпорту спеціальних заходів», - резюмували урядові фахівці.

Сам собі винуватий

Коротенько про історію розслідування. Його ініціаторами були власники українських наф­топереробних заводів - група «Приват» (Кременчуцький, На­двірнянський і Дрогобицький заводи), «Лукойл» (Одеський НПЗ) і ТНК-ВР (Лисичанський НПЗ). Вони стверджували, що в Україні спостерігається лавиноподібне зростання імпорту нафтопродуктів, яке вже завдало збитків вітчизняному виробникові та загрожує в подальшому погіршити ситуацію.

Причиною такого становища нафтопереробники вважають податкові переваги, що їх мають зарубіжні виробники, зокрема з країн Митного союзу. Це, як кажуть, офіційна версія.

Фактично ж це було оголошенням війни білорусам, які нарощують поставки в Україну завдяки успішній логістиці та безперервній модернізації своїх виробництв протягом останніх мінімум десяти років. Попри це, переробники і Міністерство енергетики та вугільної промисловості, яке їх підтримало, ініціювали розслідування проти всіх країн - експортерів палива, до яких потрапили як Росія, так і країни Євросоюзу - Литва, Польща, Румунія.

Навіщо вітчизняне галузеве міністерство та виробники нафтопродуктів прирекли себе на протистояння з європейцями, до яких нібито не мали претензій, залишається загадкою. «На мою думку, таку стратегію вибрали, щоб, по-перше, спробувати «закрити» ринок у найкоротший термін запровадженням попередніх мит після 45 днів від дня початку розслідування, по-друге, щоб не виділяти конкретних країн (наприклад, щоб не називати Росії) і, по-третє, попросити по максимуму, а наприкінці вийти на обмеження тим чи іншим способом «хоча б» відносно Біло­русі», - говорить юрист міжнародної юридичної компанії Mayer Brown (Бельгія) Микола Мізулін, наголошуючи, що насправді вибраний механізм розслідування не передбачає запровадження імпортних мит проти окремих країн-експортерів.

Можна припустити, що саме ця «помилка» багато в чому визначила поразку ініціаторів спеціального розслідування. Деталь­ні результати роботи МКМТ, на жаль, недоступні, але з різних джерел удалося відтворити список основних аргументів, на яких базується рішення цієї комісії.

На загальну думку, основним доказом стала неідентичність переважного обсягу імпортних і вироблюваних в Україні нафтопродуктів. А точніше, імпорт був вищої якості, ніж українські нафтопродукти. Так, якщо з-за кордону до нас надходили бензин і ДП стандарту Євро-4 і Євро-5, то, наприклад, бензин по Євро-4 Лисичанський і Кременчуцький НПЗ почали випускати лише цього року.

Слід зазначити, що на «якісній» стороні питання акцентували увагу учасники розслідування, які представляють інтереси європейських виробників. Як підкреслюють джерела, обізнані з перебігом розслідування, норми СОТ, у суворій відповідності з якими проводилося розслідування, приділяють цьому аспекту доволі пильну увагу. «Це різні нафтопродукти за своїми властивостями (європейські й українські. - С.К.), вони не мають аналогів в Україні», - заявила під час однієї з дискусій керівник відділу торгівлі та економіки представництва Європей­ської комісії в Україні Ульріке Хауер. «Запроваджувати мита на нафтопродукти Євро-5 для захисту вітчизняного виробника - це все одно, що запровадити мита на банани, які в нас не ростуть», - намагається підкреслити абсурдність ситуації комерційний директор столичної мережі «КЛО» В’ячеслав Стешенко.

Другим ключовим моментом, який багато в чому випливає з першого, стали ціни на імпортні нафтопродукти стандартів Євро-4 і Євро-5. «Ціни на якісний імпорт були вищими за ціни на паливо українських НПЗ, тож не могли бути проблемою для українських виробників», - зазначає один із наших співрозмовників.

Ще одним важливим моментом у розслідуванні стала також загроза одержати відповідні торговельні санкції з боку країн - експортерів нафтопродуктів (йдеться про суму близько 2 млрд. дол. на рік) у разі застосування Україною спеціальних заходів проти цих країн.

Крапку ж у процесі поставила очевидна неминучість зростання цін і можливий дефіцит нафтопродуктів у разі ліквідації імпорту. «Українські НПЗ конт­ролювали 95% ринку, і це не вберегло нас від кризи в розпал весняної посівної 2005 року», - говорить співрозмовник, обізнаний з нюансами обговорення питання мит у рамках МКМТ.

Цілком очевидно, що українські НПЗ стали жертвою своєї інвестиційної політики, яка зумовила багаторічне відставання від зарубіжних конкурентів не тільки з країн Європи, а і з тієї ж Білорусі. «До 2008 року діяльність заводів була прибутковою, проте до цього терміну вони не перейшли на поліпшені стандарти якості, як це пропонувалося державною програмою», - говорить джерело, обізнане з перебігом спецрозслідування, стверджуючи, що інакше не було б потреби в таких обсягах якісного імпорту.

Після бою

Дуже символічною та такою, що цілком відповідає духу описаних подій, стала реакція основ­них учасників спецрозслідування на рішення комісії. Так, 28 грудня на Мозирському НПЗ у Білорусі ввели в експлуатацію установку гідроочищення дизельного палива потужністю

3 млн. тонн на рік. Віднині весь мозирський дизель відповідає нині діючому в Європі стандарту Євро-5, а у разі потреби завод готовий забезпечити випуск і Євро-6. Інвестиції в проект становили 250 млн. дол. Одно­часно менеджмент підприємства показав майданчики будівництва установок вакуумної перегонки мазуту та установки ізомеризації, які стартують 2012 року та сумарно обійдуться заводу в кругленьку суму - 196 млн. дол.

Своєю чергою компанія «ТНК-ВР Коммерс», оператор одного із найбільших українських НПЗ - Лисичанського, зробила… заяву. У ній рішення МКМТ названо таким, що «суперечить інтересам країни та українських споживачів». Основним винуватцем своєї «поразки» компанія чомусь бачить Міністерство економічного розвитку і торгівлі, якому «абсолютно байдужа стратегічна галузь країни». Характерно, що саме глава Мін­економрозвитку Анд­рій Клюєв не далі як минулого листопада дав доручення Мін­енерговугіль­прому розробити програму розвитку нафтопереробної галузі. І вже зовсім не зрозуміло, навіщо своєю заявою, якою однаково нічого вже не зміниш, псувати відносини з віце-прем’єр-мі­ніст­ром, якому до того ж багато хто пророкує пре­м’єр­ство…

Тим часом своє невдоволення нафтопереробники мають адресувати нікому іншому, як галузевому міністерству, про яке у своїй заяві «ТНК-ВР Коммерс» не згадує. Хоча «рідне» міністерство відверто зрадило своїх підопічних під час розслідування міжвідомчої комісії. Наприклад, «ТНК-ВР Ком­мерс» цілком резонно вважає, що «одним із варіантів рішення міжвідомчої комісії могло стати запровадження квот на імпорт нафтопродуктів, які не обмежували б увезення продукції Євро-5, трохи обмежу­вали імпорт палива Євро-4 (це паливо виробляють вітчизняні НПЗ) і забороняли ввезення пального, яке відповідає нижчим стандартам».

Справді, це було б компромісне рішення, яке влаштовує всі сторони процесу та, по суті, є елементом нетарифного регулювання. Проблема лише в тому, що ні самі переробники, ні Міненерговугільпром про такий варіант під час розслідування й не згадували. Так звідки візьметься потрібне рішення? Чи все-таки було завдання перекрити весь імпорт?

«Зазначимо, що дію старих стандартів якості палива держава знову планує подовжити, а закону про стимулювання модернізації НПЗ так і не ухвалили», - підказує «ТНК-ВР Коммерс» шляхи поліпшення ситуації в галузі.

Угадайте, хто відповідальний за ці проекти? Правильно, Міненерговугільпром. Адже що стосується скасування старих стандартів, то цьому відомству взагалі ніхто не заважає це зробити.

«Скажіть, що для нафтопереробників зробило «рідне» міністерство за ті два роки, протягом яких займають свої крісла його нинішні чиновники? За моїми спостереженнями, тема мит цікавила окремих чиновників профільного відомства лише в періоди відповідної лобістської активності (читайте - складання бюджетів) з боку нафтопереробників», - говорить президент Асоціації операторів ринку нафтопродуктів України Леонід Косянчук.

Як перемогти жадібність

Позитивне рішення МКМТ, яке зберігає диверсифіковану й конкурентну структуру українського ринку нафтопродуктів і тому йде в розріз із загальною тенденцією монополізації ринків і галузей, залишає на порядку денному таке запитання: «Що робити з українською нафтопереробкою?» Ситуація нині виглядає так, що ставка на російські нафтові компанії, яким Україна віддала за копійки свої НПЗ під час приватизації наприкінці 90-х, себе не виправдала. У будь-якому разі, за темпами модернізації ми відстаємо від усіх сусідніх країн, а точніше, стоїмо на місці. «Лукойл» запустив останню нову установку (вісбрекінг) на Одеському НПЗ після завершення капремонту у 2008 році; в Лисичанську останнє таке свято було 2005 року (ізомеризація), та й то установку побудували на базі наявного устаткування. У Кременчуку останню технологічну установку з виробництва МТБЕ запущено 2001 року, ще під час перебування Юрія Бойка директором цього заводу.

На одне лише гідроочищення білоруси витратили більше, ніж усі українські НПЗ за останні три роки! Мало того, по суті відсутня не тільки поточна робота за новими проектами, а й навіть чіткі плани розвитку. Все, як кажуть, «узагалі» та «по верхах». Нині заводи нарікають на імпорт, а що заважало інвестувати тоді, коли ринок безроздільно належав їм? Ця «динаміка» уже змушує вважати не такою вже дурною версію про те, що інвестиційний саботаж російських компаній у нафтопереробці України є спланованим і чітко координується з єдиного центру.

Що ж робити в такій ситуації? Насамперед слід змінити тональність розмови з власниками НПЗ, тому що вони стають, як кажуть, дуже прошеними. Треба отримати від них чітке розуміння перспектив кожного підприємства й підписати чіткий графік виконання інвестиційних програм, як це нещодавно зробили в Росії, передбачивши санкції за зрив робіт.

Далі. Слід «вирішувати питання» з «Укртатнафтою»: у ній «Нафтогазу України» належить 43%, але управління перебуває в руках групи «Приват», яка вичавлює останні соки з найпотужнішого заводу, здатного самостійно забезпечити 80% ринку нафтопродуктів України. Тут державі треба брати ситуацію у свої руки (є різні варіанти) та терміново відновлювати найбільший НПЗ. Іншим доведеться приймати рішення - йти або теж модернізуватися. Перевага «кременчуцького» проекту в тому, що, крім сучасної індустрії, держава стане великим гравцем на ринку.

Найбільш елементарне та складне одночасно - це створити цивілізований внутрішній ринок, тобто це коли без контрабанди, фальсифікату й таких явищ, як «Лівела». Поки що в цьому напрямку зрушення слабкі, на зміну одному лиху приходить інше. Вже є дані про те, що цього року нас очікують нові «цікаві» проекти.