РЕНТА ПРОТИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ...

Улюблене заняття українського уряду — це поділ чогось. Справа ця відповідальна й нелегка, адже завдяки невтомній турботі кількість доступних ресурсів рік у рік невпинно зменшується. Усі, хто встиг, поховалися в тінь, де й сидять. А податок із прибутку вже в самій ДПАУ почали називати податком для ледачих.

Проте є галузі, в яких прибуток ховати дуже важко. Як наслідок, саме на них безперервно зростає навантаження. Одним із традиційних донорів є НАК «Нафтогаз України». Його доїли, доять і планують доїти далі. Тим більше що для цього є й ідеологічне обгрунтування: податківці не без зловтіхи згадують численні схеми, що процвітали в НАКу років зо два тому. Тож вичавити з «Нафтогазу України» грошик — це мало не святе...

Якщо 2000 року від НАКу одержали 3,55 млрд. грн., то на нинішній рік уже планується 5,81 млрд., а в планах на майбутній і всі 7,37 млрд. Зараз податкова скаржиться, що за перше півріччя поточного року недоотримано від НАКу аж 1,5% від рівня минулого року.

Взагалі-то газівники могли б сказати, що рівень реалізації в них знизився майже на 6%, тож реально навантаження зросло, але кого це хвилює. Адже план із податків є, і його треба виконувати...

Проблема в тому, що вже нинішній рівень оподаткування становить 56% доходів від реалізації (а плани на наступний рік передбачають довести цю частку до 65%). Природно, що при такому рівні оподаткування ніякий бізнес неможливий — підприємство просто починає проїдати ресурси.

Вже цього року компанія зіштовхнеться з тим, що видобуток газу може стати нерентабельним. При прибутках від продажу газу 2,225 млрд. грн. податки становитимуть 1,027 млрд., виробничі й інші витрати — 0,615 млрд. грн. Якщо врахувати ще й амортизацію (0,648 млрд. грн.), то НАК в акурат одержує приблизно 65 млн. грн. збитків. Звісно, реально до цього навряд чи дійде, щось звично недофінансують і вийдуть «у плюс». Однак це шлях у нікуди.

Галузь систематично знекровлюють. 1998 року ціна газу для населення становила 147 грн. за 1000 кубометрів (60 дол.), чотири роки по тому вона становила вже 122,5 грн. (23 дол.). Це більш як удвічі нижче від ціни газу, отримуваного в оплату за його транзит.

Коли тарифи для населення вводили, це покривало приблизно 80% витрат «Нафтогазу України», зараз — уже менше 60%. Тобто фактично майже половина цього газу йде за графою «благодійність». Зараз НАК тихенько мріє підвищити ціну хоча б до 30 дол., аби мінімізувати збитки. Хотіти, звісно, не шкодить, ось тільки чи дадуть. Якщо це питання не вирішать наступного року, то 2004-й і взагалі, як пригадуємо, передвиборний. Цілком можливо, що доведеться вдовольнятися тим, що є...

Тут знову починається сага про податки. Із теперішньої ціни газу податкова складова реалізації газу — 57,5%. При цьому 23,6% припадає на податок, який юридично ніби й не існує. Коли його запроваджували указом Президента України наприкінці 1994 року, то за мету ставили «поступове вирівнювання цін на природний газ і нафту, що видобуваються в Україні, і цін, за якими вони надходять з інших держав, створення умов для розвитку нафтової та газової промисловості і поповнення Державного бюджету України». Власне останній пункт — поповнення — став єдиним, що виконується.

Досі немає спеціального закону, який визначав би, хто платить ренту, базу оподаткування, ставки і порядок внесення рентної плати в бюджет, напрям її подальшого використання. Тим часом фактично рентна плата є обов’язковим платежем податкового характеру, і, з урахуванням Закону України «Про систему оподаткування», її стягнення має регламентуватися прийнятим Верховної Радою спеціальним законом. А поки що чудово обходяться без закону. Точніше, цей збір щороку вводять явочним порядком у Закон «Про Державний бюджет», чим украй «тішать» нафтогазовиків. Розмір цього «подаруночка» наступного року очікується в 429,8 млн. грн.

НАК, природно, мляво протестує, і тоді з ним проводять роз’яснювальні бесіди. Сенс їх зводиться до того, що часи нині тяжкі, бюджет тріщить по швах. Та й узагалі, пам’ятаєте, як позаторік ви за схемою гроші «відігнали»? То краще вам помовчати в ганчірку...

Раніше НАК узагалі-то цим і займався. Однак його вже просто притиснули до стінки — жирку майже не залишилося. Вже пущено в хід останній великий резерв — НАК фактично розганяє трейдерів. Далі зробити щось глобальне буде вже просто неможливо. І якщо отримані гроші в результаті просто відкачають із галузі, то навіщо взагалі смикатися?

Попереду неминуче банкрутство. Потім прийдуть нові власники (або санатори) — той-таки міжнародний консорціум, і розпочнуть санацію. Уже вони й ціни піднімуть (для населення — мінімум, утричі), і доб’ються в судах скасування надуманих податків. Для більшості працівників галузі від цього реально нічого не зміниться: як були найманими працівниками, так і залишаться.

Тим паче що при збереженні нинішньої податкової і тарифної політики більшість звільнень, схоже, відбудеться ще до приходу нових власників. Приміром, із дев’яти тисяч робітників бурильних організацій при теперішньому рівні фінансування доведеться звільняти 3,6 тисячі. Це, до речі, дасть ефект втрати місць у суміжних галузях до 19 тисяч. Ну, а що стосується держави, то якраз вона в курсі майбутніх перспектив, просто зараз вони її не чіпають. За останні десять років навколо газової галузі склався стійкий стереотип — у галузі «грошей валом» і їх просто «тирять». Те, що ті золоті деньки давно минули і вже близько двох років газовики працюють майже на самих грошових розрахунках, до уваги не береться.

А брати доведеться. Труби потихеньку старіють. Лише 13% їх молодші 10 років, 23% — старші 33 років. Це не так уже й критично, але тільки за умови своєчасного ремонту. Тим часом програма реконструкції газопроводів рік у рік провалюється. У середньому вона виконується на третину. Так, 1999—2001 рр. потрібно було відремонтувати 602 км. трубопроводів, а реально відремонтували 211, із запланованих до заміни 33 газоперекачувальних агрегатів (ГПА) замінили 12 (табл.1). Причина проста — немає грошей.

При цьому той-таки зрив програми переустановки ГПА (планувалося близько двох сотень) б’є відразу в обидва боки. По-перше, НАК продовжує марно спалювати при транспортуванні близько мільярда кубометрів (50 млн. дол. на рік), і через відсутність замовлень лягає вітчизняне виробництво ГПА. Найсумніше, що ці витрати все одно неминучі, тобто міняти ГПА і труби ми все одно будемо. Тільки якщо на той час наше машинобудування через відсутність замовлень загнеться, то заміна імпортними турбінами обійдеться, мінімум, удвічі дорожче. Ну й, звісно, доти спалимо зайвого газу на сотні мільйонів доларів.

Втім, це буде потім, а тепер ми якусь копієчку з НАКу здеремо і пустимо на щось корисне. Ось, приміром, зараз вирішили реалізувати гостро необхідний проект — відремонтувати клуб Кабміну. Як у цей, скромний за розмірами, будиночок збираються вбухати 5 млн. дол. (по 2000 дол./кв. метр), незрозуміло, але можна бути твердо впевненим — їх освоять. Еквівалент рентної плати з «Нафтогазу України» саме й становить півтора десятка таких будиночків.

Та бог із ними. Зараз у НАКу є справи важливіші. Наступного року треба буде погасити лише перед РАТ «Газпром» боргових зобов’язань на 1201 млн. грн (217 млн. дол.), плюс ще 181,5 млн. доведеться віддати Міноборони в погашення боргів за бомбардувальники. Тож зобов’язань хоч відбавляй.

А тут ще «подарунок» — із 2003 року очікується ПДВ на транзит газу. Для чого потрібно додатково заплатити в бюджет 1,95 млрд. грн. За розрахунками, загальна сума платежів до бюджету у галузі транспортування зросте до 5,25 млрд. грн., або всього лише до 93,7% від загальної вартості товарної продукції і послуг. Тобто ситуація, з податкової точки зору, стане ідеальною — усе, що заробив, віддай у бюджет. На жаль, цьому найвищою мірою похвальному завданню трохи заважатиме необхідність забезпечувати виробничі витрати на рівні 1,97 млрд. грн. Із чого їх брати — абсолютно незрозуміло. Адже збитковим стануть і видобуток, і транспортування. Якщо ж просто ставиться завдання збанкрутити НАК саме перед виборами, тоді все гаразд. Але тоді про це так і треба записати в проекті бюджету...

Про розвиток чи підтримку рівня видобутку родовищ у цій ситуації можна буде взагалі помовчати. Вже зараз дефіцит коштів загрожує призвести до згортання робіт із облаштування родовищ. Крім того, не будуть своєчасно введені в експлуатацію установки комплексної підготовки нафти й газу і не будуть залучені свердловини на діючих родовищах. Передусім це стосується базових родовищ Шебелинсько-Хрестищенської групи. Вони вже три десятиліття визначали обсяги видобутку газу в Україні. Але на сьогодні їх майже повністю викачали — від 70% до 99,5%. Проте трохи газу там ще залишилося. Однак видобути його важко. Зокрема газ, що виходить зі свердловин, уже має такий слабкий тиск, що його не можна подати в магістральний газопровід. Там робочий тиск утричі вищий, ніж на бурових. Для доведення його до робочого тиску потрібні дотисково-компресорні станції (ДКС). Не без їхньої допомоги ці родовища і зараз дають близько 4,1 млрд. кубометрів, тобто 23% загального газовидобутку в Україні. Однак за 20 років роботи все це устаткування добряче зносилося і застаріло. На додачу, за цей час пластовий тиск настільки впав, що існуючі установки працюють на межі. Зараз необхідно терміново завершити реконструкцію ДКС і установок з підготовки газу на Хрестищенському, Червонодонецькому родовищах.

Потрібне нове обладнання, і воно теж коштує грошей — 325 млн. грн. (близько 56 млн. дол.). Якщо цього не зробити, то вже наступного року є ризик втратити до 800 млн. кубометрів газу ринковою вартістю 50 млн. дол. Тобто окупність установок більш ніж висока.

А ось чи буде фінансування, це ще велике питання. Фактично зараз НАК пропонує профінансувати їх будівництво за рахунок зниження рентної плати приблизно на ті ж 300 млн. грн. У крайньому разі, можна вчинити, як 1998 року, коли вся рентна плата на газ (тоді вона становила 10,4 грн. за тисячу кубометрів ) спрямовувалася на розвиток власного видобутку нафти й газу.

Ну й, нарешті, найбезнадійніше питання — відрахування в бюджет грошей за транзит газу. Останніми роками за цією графою з НАКу автоматично знімають понад 2 млрд. грн. З них субсидуються ціни на газ, воду й електроенергію для населення та комунальної сфери. Реально таких грошей у НАКу немає, і ці відрахування йдуть за рахунок руйнації інфраструктури. У «Нафтогазі України» вважають, що більш-менш реальна цифра — близько 500 млн. грн. Проте говорять тихо й безнадійно — усі чудово розуміють, що ніхто нічого не зніме.

А отже, труба потихеньку руйнуватиметься й далі, перекачувальні агрегати ми купимо колись, і не в Миколаєві чи Запоріжжі, а в Штатах...

Однак закінчиться це досить потішно. В один чудовий момент років через п’ять, коли парламент прийме чергову «хотілку», як скачати грошенят «із нафтогазових баронів», його раптом пошлють, може, на Канари, може — ще куди далі. Але зроблено це буде англійською мовою. І нічого не вдієш — санація-с.