Ребрендинг по-українськи-2

Українська практика інформування громадськості — річ досить специфічна. Нещодавно один із великих операторів паливного ринку спеціально вивісив на своєму сайті ціле звернення. З’ясувалося, що проти нього «почалася неоголошена інформаційна війна з участю ЗМІ». У компанії вважають, що «автори статей вибрали шлях, котрий викликає сумніви в їхній професійній підготовці і виражений у публікаціях відвертого наклепу і неперевірених даних. Спочатку були натяки на неплатоспроможність компанії, потім — домисли про її корпоративну структуру і повна нісенітниця про засновників».

Закиди вбивали б наповал, якби в цьому крику душі були хоча б раз згадані правильні, без домислів, структура власності і склад засновників. Та й цифри про реальне фінансове становище компанії теж не завадили б. Світ точно не перевернувся б від розкриття такої комерційної таємниці.

Соромно зізнатися, але 99% населення України проблеми ТОВ «УТН-Восток» просто нецікаві. Цікаві вони хіба що партнерам компанії, ну і людям, які купили у неї паливні карти.

Достовірна інформація про фінансовий стан компанії допомагає не нервувати у разі появи на заправці, скажімо, Дніпродзержинська такого месиджу: «З 14.12.2009 р. тимчасово не буде здійснюватися обслуговування смарт-карт і бланків-дозволів ТОВ «УТН-Восток». Швидше за все, банальна технічна операція. Але чи так це, клієнт може тільки здогадуватися.

Однак ніякої інформації про стан компанії так і не з’явилося. Зате «непрофесійні автори» цілком чітко обмалювали конфлікт: компанія тривалий час використовувала на частині своїх АЗС бренд «Укртатнафти» без узгодження з нею, і тільки після судового рішення замінила його новим, та й то — для виведення своїх заправок із-під арешту. Про що, власне, і писали…

Підтвердилося й те, що під маркою «Укртатнафти» спритні бізнесмени з «УТН-Востока» торгували чим завгодно, але тільки не кременчуцьким бензином і дизпаливом. Зате там зустрічався норвезький і болгарський. Цікаво, чи знали про це в Норвегії та Болгарії?

Що ще більш чудово — виявляється, компанія ще й… самостійно виробляла паливо. Щоб уникнути непрофесіоналізму у висвітленні успіхів автозаправників у тонкій галузі нафтохімії, цитуємо їхнє повідомлення: «У нашій мережі реалізуються палива під власною торговою маркою «FORMULA», що розроблені в співробітництві з німецьким хімічним концерном BASF AG і відповідають європейським стандартам і директивам ЄС (номери наводяться. — Є.Ф.).

Для їхнього приготування використовуються базові палива провідних європейських виробників, що відповідають вимогам Євро-4 і Євро-5, а також пакети миючих присадок Keropur і маркери компанії BASF».

Це, безумовно, великий успіх. Однак, на превеликий жаль, такий виробник бензину, як ТОВ «УТН-Восток», а тим більше його новий бренд «Формула» світу майже невідомий. Навіть попри контроль «власних і залучених» лабораторій над діяльністю «дяді Васі», котрий виготовляє нафтопродукти на нафтобазі.

Автор абсолютно не сумнівається, що отриманий продукт вигідно відрізняється за якістю від палива, виробленого на Кременчуцькому нафтопереробному заводі. Однак не факт, що всі водії, дізнавшись на автозаправці, що «цей бензин виготовлений самостійно», відреагують адекватно. Більше того, небажання «Укртатнафти», щоб про її заправки йшла така слава, досить-таки зрозуміле. Адже реально логотип «Укртатнафти» із «востоківських» АЗС прибрали тільки після судів.

Дуже примітними є і так звані домисли про корпоративну структуру. Річ у тім, що з’явилася інформація: мережа на межу продажу. Особливо після того, як можливий покупець — британсько-російська ТНК-ВР — не підтвердила, але й не спростувала цієї інформації.

Та й зараз у повідомленні «УТН-Восток» це питання тактовно оминули. Але оскільки місячний оборот компанії з більш як сотнею автозаправок доходить, за її даними, до 200 млн. грн., це, природно, викликало інтерес. Отут і почалося з’ясовування — те, що потім назвали «повною нісенітницею про засновників».

Для початку з’ясувалося, що, попри офіційні заяви про продаж два роки тому 27% акцій чеському інвестиційному фонду PPF Group, він чомусь не відобразив цього придбання у звітності за відповідний рік.

Пізніше виявилося, що «УТН-Восток» придбала дещо інша, значно скромніша компанія PPF Investments, яка не належала інвестфонду. Зате з реєстрацією на чудовому острові Джерсі, у милому й респектабельному європейському офшорі. Відтоді «джерсійські інвестори» встигли продатися і перейменуватися, але от із прозорістю якось краще не стало.

Ще цікавіша структура українських власників компанії. За «оболонковою» компанією «Вікойл» виявили цілу купу офшорів. Їх тасують, вони змінюють частки — практично, офшор на офшорі сидить і офшором поганяє. Непогано поінформований сайт «ОРД» розслідував ланцюжок міграції цих офшорів із далеких і теплих Британських Віргінських Островів на більш близький, але не менш сонячний Кіпр. Наводити назви не має особливого сенсу: вони нічого нікому не говорять.

Втім, в Україні багато контрольних служб, котрі день і ніч борються за прозорість ринку. Та й сама компанія могла би поділитися інформацією про те, хто є її власниками.

Що ж стосується продажу активів, то ТОВ «УТН-Восток» його так екстравагантно спростовує, що негайно викликає нову хвилю чуток. Приміром, компанія заявила, що не збирається вносити зміни до своїх статутних документів, що їй, утім, заборонив робити суд. Але відразу додала: наданий суду склад її засновників — «чергова неприкрита брехня».

Цікаво, хоч суд поінформували про реальних власників?

Загалом-то, поширювати заклики «з обережністю та особливою пильністю підходити до відверто провокаційної інформації» — це право «УТН-Восток». От тільки не давати ніякої альтернативної інформації дещо дивно...

Тим часом у пресі вже з’явилися відомості про переоформлення контрольного пакета акцій на одну з офшорок. От його і можуть реалізувати. Тоді вносити зміни до статуту справді не доведеться. Просто на одних із зборів засновників у керівництві з’явиться кілька нових осіб. Ціна питання називається різна. Оптимісти кажуть про сотню мільйонів доларів. Песимісти — про те, що за вирахуванням пасивів мережа коштує не більш як 50 млн. (але й це — 400 млн. грн.).

Однак і судові спори, і втрата роками розкручуваного бренду (до речі, за нього так і не заплатили «Укртатнафті») можуть позначитися на ціні.

Уже відомий і майбутній постраждалий — це наша улюблена держава. До чого тут вона? Дійсно, ні до чого.

Якби одна українська фірма продала іншій мережу АЗС за 400 млн. грн., то майже 67 млн. було б сплачено у вигляді податку на додану вартість. Фізособи-власники теж заплатили б 60 млн. грн. прибуткового податку. Якщо ж один офшор купує інший (номінальною вартістю в кілька тисяч доларів)… Ну, ви зрозуміли.

Україна в таких схемах — місце роботи, а місце отримання доходів розташоване ближче до теплих морів. А держава роками пасивно спостерігає за вибудовуванням подібних схем.

Отак і виглядає зблизька соціальна відповідальність українського бізнесу. А потім держава дивується — чому нема грошей на соцпрограми, а на вулицях стільки «бентлі»? Запитання досить риторичне — який контроль, такі і програми.