Польсько-литовська атомна унія

Польща і Литва шукають шляхів запобігання нестачі електроенергії, що може виникнути у цих країнах уже впродовж найближчих кількох років. Як правило, зростання ВВП супроводжується ще більшим зростанням попиту на електроенергію. А країни Балтії та Польща повин­ні зберегти високу динаміку економічного розвитку впродовж щонайменше найближчих п’яти років. З таким зростанням попиту не впораються діючі електро­станції, бо виробничі резерви в них майже повністю вичерпано.

Однак це ще не найбільша проблема. Вичерпання резервів збігається в часі з моментом, коли потрібно відключати застарілі енергоблоки та остаточно відмовитися від найбільш шкідливих, ще радянських технологій. Це випливає з зобов’язань, які країни Балтії та Польща взяли на себе перед міжнародною спільнотою, насамперед перед Європейським Союзом. Найбільшою мірою це стосується Литви, яка зобов’язалася до 2009 року закрити Ігналінську АЕС, що на північному сході країни (біля латвійського та білоруського кордонів). Відтак ця прибалтійська країна муситиме якийсь час імпортувати електроенергію і водночас споруджуватиме нову АЕС, яка замінить застарілі енергоблоки Ігналіни.

Втім, тут виникає ще одна проблема — Литві наразі ні в кого, крім Росії й Білорусі, купувати потрібні обсяги електро­енергії. Адже її електротранспортну систему і досі не з’єднано з європейською. Та залежати від поставок зі Сходу литовцям чомусь не хочеться. Виходом з цієї ситуації має бути «енергетичний міст» на кордоні з Польщею. Його спорудження дасть змогу литовцям убити двох зайців — остаточно замкнути так званий балтійський обруч і долучитися до Європейської енергосистеми, що гарантуватиме безпеку на випадок аварії, а також отримати можливість імпортувати електроенергію з Польщі.

Однак південно-західна сусідка Литви лише впродовж кількох років матиме можливість виробляти надлишкові потужності електроенергії для експорту, імпортуючи водночас певну кількість дешевого струму з України та Білорусі. І як зазначено вище, справа не лише в динамічному зростанні внутрішнього попиту на електроенергію, що не супроводжується відповідним зростанням виробничої спроможності наявних електростанцій. Польська енергетика базується на неекологічному спалюванні вугілля із сілезьких шахт. І попри те, що Польщі наразі не загрожує вичерпання резервів чорного золота, експерти наголошують на потребі поступово відмовлятися від цього способу отримання електроенергії. «Шкода марнувати цінне вугілля, отак його спалюючи. Краще переробляти його на синтезований газ і бензин», — вважають експерти Інституту атомної енергії в Свєрку, що неподалік Варшави.

Така думка стає дедалі популярнішою не лише з огляду на екологію. До власного виробництва замінників нафти та газу поляків підштовхнув нафто­га-зовий шантаж з боку Росії. Прибічниками такого напрямку використання вугілля є польський уряд, президент і глава Сенату, які активно використовують свої закордонні візити для пошуку інвесторів. Побудовою в Сілезії заводу з переробки вугілля на бензин або газ зацікавилися передусім американські енергетичні компанії. Щоправда, справа поки що не вийшла з фази загальних консультацій. Ця тема була однією з ключових під час минулорічного економічного форуму в Криниці та активно обговорювалася під час візитів до США польських президента і прем’єра.

Наразі поляки лише дозрівають до думки, що відмовлятися від спалювання вугілля не лише корисно, а й вигідно. До того ж якось непомітно наближається термін, коли це стане ще й необхідністю з точки зору закону. Згідно з Кіотським протоколом, держави, які його ратифікували, зобов’язані зменшувати викиди двоокису вуглецю. А в Польщі саме енергетика в основному є джерелом цього газу. Щоправда, на сьогодні Польща ще вкладається в прийняті нормативи і навіть може продавати іншим країнам невикористані ліміти.

Втім, Європейський Союз, членом якого є Польща, прагне ще радикальніше підходити до розв’язання цієї проблеми та встановити набагато жорсткіші ліміти, ніж ті, що випливають з глобальних домовленостей. Брюс­сель хоче впродовж найближчих 15 років зменшити емісію двоокису вуглецю аж на 30%. Якщо Польща забезпечуватиме зростаючий попит на електроенергію збільшенням виробничої потужності вугільних електростанцій та ще й експортуватиме генеровану у такий спосіб електроенергію в Литву, то вона аж ніяк не виконає цих зобов’язань.

Маючи перед очима таку перспективу, Варшава досі без особливого ентузіазму сприймала концепцію енергетичного моста на литовському кордоні. Справа стала набувати дещо іншого вигляду торік, коли виникла ідея спільного будівництва нової АЕС у Литві. Крім Литви, Латвії та Естонії, в новому консорціумі, створеному для спорудження електростанції, мала б узяти участь і Польща. І частину виробленої електроенергії експортували б саме у цю країну через планований «міст». Ця концепція виглядає досить привабливою ще й з огляду на те, що саме північно-східному регіону Польщі, який межує з Литвою, найбільшою мірою загрожує дефіцит електроенергії. Як підрахували фахівці, імпорт з Ігналінської АЕС обійдеться дешевше, ніж будівництво й використання власних електростанцій. Попередню угоду про спорудження енергетичного моста уклали в грудні минулого року.

Передбачається, що об’єднання електроенергетичних систем сусідніх країн коштуватиме 835 млн. євро. Причому з проведених аудитів випливає, що цей проект не матиме економічного сенсу без зовнішнього гранта, який повинен становити аж 617 млн. євро. Ці гроші має виділити Євросоюз, оскільки Брюссель вважає цю інвестицію одним з пріоритетів у рамках Транс’єв­ропейських енергетичних систем.

Найважливіший елемент енергетичного моста — це транс­кордонна лінія, яка з’єднає польський Елк з литовською Олітою. Крім того, потрібно буде серйозно перебудувати систему транспортування електроенергії на північному сході Поль­щі та розширити електричні пункти пропуску на польсько-німецькому кордоні. Адже так званий балтійський обруч виконуватиме свої функції лише в тому разі, якщо ним можна буде транспортувати електроенергію у двох напрямках, а його пропускна здатність буде достатньою для подолання наслідків можливих аварій. У наявної інфраструктури на польсько-німецькому кордоні вже вичерпано всі резерви, тож коли поляки експортують електроенергію в Німеччину, доводиться робити це транзитом через Чехію. Побудова енергетичного моста має розпочатися вже цього року, а завершиться приблизно 2011-го.

Як зазначають експерти, спорудження енергетичного моста та можлива участь Польщі в будівництві нової литовської АЕС — це взаємопов’язані проекти. Втім, до польської участі в цій інвестиції негативно ставляться інші учасники проекту — Латвія та Естонія, тож ще не можна нічого конкретного сказати про деталі можливої співпраці. Попередньо планували, що потужність нової АЕС становитиме 800—1600 МВт. Однак на початку січня литовський прем’єр висловив думку, що в разі приєднання Польщі до консорціуму доцільно буде збільшити плановану потужність до 3200 МВт. Новий реактор мають побудувати до 2014 року й коштуватиме він до 5 млрд. євро.

Польський прем’єр Ярослав Качинський зазначає, що участь Польщі в будівництві нового реактора в Ігналіні не суперечить можливому спорудженню АЕС на польській території. З огляду на зростаючий попит на електроенергію та необхідність зменшувати роль вугільної енергетики, вже до 2025 року Польща знову постане перед проблемою дефіциту електроенергії.

Польське Агентство атомної енергетики нещодавно визначило п’ять місць, які придатні для будівництва АЕС. Найбільш вірогідним місцем є Жарновєць поблизу Гдині (Примор’я). Ця територія добре досліджена, поблизу є необхідні для цього виду енергетики великі резерви води. Загалом на півночі Польщі найкращі умови для реалізації зазначеного проекту, оскільки саме цьо­му регіону найбільше загрожує дефіцит електроенергії. Експерти з Агентства атомної енергетики визначили також місця можливого складування радіоактивних відходів. Серед них — родовища кам’яної солі на Куявах або в Нижній Сілезії та гранітні скелі на Північному Підляшші (Сувальщина).

Варто також додати, що польський прем’єр є великим прихильником атомної енергетики. Він неодноразово висловлював думку про необхідність спорудження польської АЕС, однак наразі це лише концепція. Звісно, участь Польщі у литовському атомному проекті є дуже важливою і в контексті спорудження власної АЕС, бо дасть змогу польським інженерам набути необхідний досвід.

Також можна сказати напевно, що наукові дослідження й розробка гіпотетичних варіантів триватимуть і надалі, незалежно від ситуації. Та остаточне рішення залежатиме не від нинішнього і навіть не від двох наступних урядів. Хто буде при владі в Польщі ближче до 2015 року та які тоді будуть енергетичні реалії і суспільні настрої — цього ніхто не в змозі передбачити.