Польща в газовій пастці

Польська газотранспортна компанія PGNiG і російський «Газпром» сперечаються з приводу контролю над польським відрізком ямальського газопроводу. Російський монополіст домагається також значного зменшення плати за транзит свого газу територією Польщі, наслідком чого можуть бути фінансові проблеми оператора польського відрізка газопроводу Ямал — Західна Європа — компанії EuRoPolGaz. Водночас дії російських партнерів змушують Варшаву ще більше зміцнитися думкою, що потрібно якомога швидше зменшити залежність від поставок газу зі Сходу. Альтернативою має бути морський транспорт LNG. З цього приводу ведуться переговори з Алжиром, хоча поляки беруть також до уваги можливість укладання контрактів з Єгиптом, Лівією, Катаром, Нігерією та Норвегією. Проте зрушень у цьому напрямі можна очікувати лише після 2011 року, коли в країні створять інфраструктуру для морського транспорту й перевантаження зрідженого газу. Поки цього не буде, Польща приречена користуватися здебільшого російською сировиною.

Водночас і Росія великою мірою залежна від Польщі — доки не побудують Північно-Європейський газопровід, «Газпром» муситиме вдаватися до польського посередництва у транзиті блакитного палива на Захід. Нині через польський відрізок ямальського газопроводу проходить п’ята частина природного газу, що його Росія експортує до Європи.

«Російська сторона домагається збільшення своєї ролі в спостережній раді EuRoPolGaz, а також не схвалює транзитної політики, затвердженої Управлінням регулювання енергетики Польщі. Не можемо з цим погодитися», — сказав журналістам речник PGNiG Томаш Філл. На думку аналітиків PGNiG, дії «Газпрому» — це цілеспрямована акція, яка має на меті отримати акції польського оператора газопоставок за борги. Вони зазначають, що це вписується в глобальну стратегію «Газпрому» щодо експансії на ринки сусідів Росії з колишнього соціалістичного табору.

Однак росіяни ці звинувачення відкидають. «Поляки показали, що вони неспроможні вести з нами конструктивний діалог. Вони прагнуть перенести суто економічні справи у політичну площину», — повідомив журналістам представник «Газпрому» після нещодавнього засідання спостережної ради компанії EuRoPolGaz, що відбулося в Москві.

Разом з тим російська газова компанія вже домоглася корисних для себе змін у відносинах з Польщею. Наприкінці минулого року компанія PGNiG погодилася платити за російський газ на 10% більше, і це до 2022 року. Представники польського концерну пояснюють, що мусили погодитися на ці вкрай невигідні умови, оскільки Польща стала жертвою енергетичного шантажу. Мовляв, внесення змін до ямальського контракту було передумовою укладання угоди з компанією «РосУкрЕнерго», яка постачає 15% від загальної потреби країни у газі. «Якби ми на це не пішли, нам просто забракло б газу цієї зими», — переконують керівники польського газового монополіста.

Незалежно від суперечок по лінії Варшава — Москва, польський уряд активно шукає альтернативні джерела блакитного палива. Єдиним реальним виходом у цій ситуації є транспортування газу морським шляхом з країн Північної Африки, а також з Норвегії. В середині січня міністр економіки Польщі та міністр енергетики Алжиру підписали меморандум про співпрацю в енергетичній сфері. Цей документ передбачає спільні дії в сфері користування енергетичними ресурсами, видобутку та нафтохімії, а також поставки алжирського зрідженого газу (LNG) до Польщі, які мають розпочатися у 2010—2011 роках. Поляки також зацікавлені в спільних інвестиціях у газотранспортні мережі Північної Африки, а також у співпраці в цілій низці інших проектів.

Однак не все так чудово, як цього хотіли б поляки. Щоб цю концепцію можна було реалізувати, спочатку треба створити транспортну інфраструктуру для перевантаження зрідженого газу. На початку минулого року тодішній прем’єр Казімєж Марцінкєвіч вирішив, що потрібно цю ситуацію змінити, оскільки нинішній стан занадто узалежнює Польщу від Росії і не захищає країну від її енергетичних шантажів. Відтак, під тиском обставин (українсько-російського газового конфлікту) виникла ідея побудувати газопорт — термінал для перевантаження зрідженого газу, який надходитиме морським шляхом. Одразу ж назвали два можливі пункти — Гданськ та Свіноуйсьцє, що поблизу Щецина й німецького кордону. Попри те, що саме гданський порт вважався фаворитом, наприкінці грудня уряд таки вирішив побудувати термінал у Західному Примор’ї. Змінилася також концепція його побудови. Ще в жовтні минулого року планували створити спеціальну напівдержавну компанію за участю іноземних інвесторів, яка побудує газопорт та експлуатуватиме його. Ця компанія мала б конкурувати з державним монополістом PGNiG, що цілком відповідає енергетичній політиці ЄС. Однак попередні плани змінили й остаточно довірили спорудження газопорту тій самій PGNiG. Таку консолідацію та саме розташування майбутнього газопорту можна вважати радше політичним, ніж економічним рішенням.

Газопорт планують ввести в експлуатацію в 2010—2011 роках. Тому й у контрактах на закупівлю алжирського газу, щодо яких ведуться переговори, береться саме ця дата початку поставок. Планується, що спочатку перевантажувальна здатність термінала становитиме 2,5 млрд. кубометрів газу, згодом її мають збільшити до 5—7,5 млрд. — за умови збереження нинішньої динаміки зростання попиту на блакитне паливо.

У рамках проекту зміцнення економічної безпеки в газовій сфері Польща планує також спорудити на своєму узбережжі газосховище обсягом 200 тис. кубометрів. У разі збільшення пропускної здатності газопорту побудують додаткове сховище на 160 тис. кубометрів газу.

Зріджений газ транспортуватимуть спеціальними танкерами — метановозами (газовозами). У кожен з них можна завантажити близько 140 тис. кубометрів LNG (тобто 85 млн. кубометрів газу в природному стані). Саме газовози — найуразливіша ланка цього проекту. Такі судна будують лише вісім суднобудівних заводів у всьому світі. Адже їх виробництво — дуже складне й дороге, потребує спеціальних знань і технологій, які в більшості морських країн відсутні. Газові танкери також дуже дорогі — один коштує понад 160 млн. дол.

Нині у світі використовують близько 200 суден, пристосованих до транспортування зрідженого газу, також уже зроблено замовлення на наступні 130. Ці цифри свідчать про те, що в світі динамічно зростає попит на газ, який транспортується морським шляхом. Адже це один з найнадійніших способів забезпечення енергетичної незалежності, що в світлі останніх подій є вельми актуальним.

Отже, польська проблема полягає насамперед у відсутності як такого виду суден, так і ресурсів для їх спорудження. Метановози не купують на вільному ринку, їх, як правило, проектують спеціально під конкретний термінал. Будівництво триває в середньому два роки. Однак спочатку треба знайти суднобудівний завод, який зможе виконати замовлення. Сьогодні це не така проста справа і з кожним роком ситуація ускладнюватиметься. Польський уряд дуже активний у справі побудови газопорту, але до цього часу зробив надто мало для того, щоб вирішити питання придбання танкерів для транспортування блакитного палива.

Та навіть якщо всі технічні та транспортні проблеми навколо газопорту та газовозів вдасться розв’язати, не виключено, що після підписання контракту з Алжиром Польщу чекатиме холодний душ. Адже може виявитися, що купований у арабів газ фактично походитиме з... Росії. Все можливо завдяки обмінним трансакціям, які дуже поширені на газовому ринку. Нині Польща майже цілком залежить від російського газу. Блакитне паливо, яке надходить з українського та німецького напрямків, також російського походження (а не середньоазійського та норвезького, як казали раніше).

Ще кілька років тому серйозною альтернативою для газу зі Сходу мали бути поставки з країн Північного моря. За урядування Єжи Бузека поляки підписали з данською компанією DONG контракт на поставки 2—2,5 млрд. кубометрів природного газу. Сировина мала надходити до Польщі по балтійській трубі, що з’єднала б Скандинавію з польським узбережжям поблизу Щецина (тобто в районі, де нині планують побудувати газопорт). Це мав бути лише початок значно ширших контактів з Норвегією у цій сфері. Однак коли в Польщі до влади прийшли соціалісти, однією з перших дій нового уряду Лешека Міллера стало скасування досягнутих домовленостей. На думку політиків Союзу демократичної лівиці (давніх посткомуністів), норвезький і данський газ є занадто дорогим, й навіть економічна безпека має свою розумну ціну.

Як альтернативу команда Міллера пропонувала поліпшити відносини з Москвою. Водночас нинішній уряд, який різко критикував попередників за це рішення, остаточно відмовився від ідеї поєднати Польщу і Скандинавські країни газопроводом. Це не дивно, оскільки важко було б блокувати спорудження німецько-російської труби, прокладаючи водночас власну. І це в зоні, де на морському дні захоронено велику кількість недослідженої хімічної зброї часів Другої світової війни. Отже, виходить, що газовозам і газопорту альтернативи немає.