Пологові травми «Укратомпрому»

Буквально в попередньому номері «ДТ» у статті «Стратегія стратегії — ноу-хау від НАЕК «Енергоатом» докладно розповідалося про порушення при створенні «Укратомпрому». А вже 13 серпня президент України своїм указом №706/2007 призупинив дію постанов Кабміну від 29 грудня 2006 року №1854 «Про вдосконалення управління атомно-промисловим комплексом», котра передбачає створення державного концерну «Укратомпром», і від 14 березня 2007 року №456 «Деякі питання державного концерну «Укратомпром», якою затверджено статут концерну й призначено генерального директора, він же президент НАЕК «Енергоатом», Андрія Деркача. Схоже, що ці постанови суперечать Конституції України і дозволяють відчужувати з державної власності передане концерну його учасниками майно, яке не підлягає приватизації.

Одночасно президент України подав відповідне подання до Конституційного суду про визнання цих постанов Кабінету міністрів України такими, що не відповідають Конституції України, а саме: частині першій ст. 17 (відповідно до якої забезпечення економічної безпеки є найважливішою функцією держави), а також частині другій ст. 8, згідно з якою нормативно-правові акти, ухвалені Кабміном, мають відповідати Конституції, нормам частини другої ст. 6, частини другої ст. 19 і частини третьої ст. 113.

Відповідно до постанов №1854 і №456 держконцерн «Укратомпром» створювався як господарське об’єднання державних підприємств і організацій, зокрема таких, як НАЕК «Енергоатом», Східний гірничо-збагачувальний комбінат, ДП «Смоли», Український науково-дослідний і проектно-розвідувальний інститут промислової технології, ДП «Дирекція підприємст­ва, що будується на базі Новокостян­тинівського родовища уранових руд», ДП «Дніпропетровський завод прецизійних труб» із передачею до статутного фонду держконцерну виробничих і невиробничих фондів, коштів, інших цінностей цих підприємств.

Тобто держконцерн «Укратомпром» може володіти, користуватися і розпоряджатися власністю на принципах повної господарської самостійності учасників концерну. При цьому в постанові Кабміну було визначено, що саме НАЕК «Енергоатом» представляє інтереси концерну в органах державної влади, підприємствах, організаціях із питань виробничого, науково-технічного розвитку, інвестиційної, зовнішньоекономічної та іншої діяльності підприємств — учасників концерну. Вартість основних фондів держконцерну становить 21 млрд. грн., тобто він є найбільшою компанією в Україні.

Держконцерну також доручалося управляти держчасткою активів таких науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів, як київський «Енергопроект», харківський «Енергопроект» і Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування (м. Суми). Ці інститути за роки незалежності стали акціонерними товариствами, у яких держава володіла відповідно 25, 50 і 50% акцій.

Концерн народжувався в муках

Ідея об’єднання підприємств ядерно-паливного циклу витала в Україні давно. Мати на території України запаси уранової руди (за обсягами — найбільші в Європі), урановидобувні підприємства, запаси цирконієвих руд, володіти технологіями виготовлення цирконієвих сплавів і при цьому торгувати просто сировиною в ситуації, коли майже 50% електроенергії в державі виробляється на атомних електростанціях, — не те що не по-хазяйськи, а й не по-державному. Урядові програми зі створення елементів ядерно-паливного циклу приймали ще в 90-х роках минулого століття. Але, на жаль, вони так і залишилися на папері. Причина банальна — відсутність фінансування. Як відправляли концентрат урану (так званий жовтий кек — окис-закис урану), а також концентрат цирконію в РФ, так і відправляємо дотепер. При цьому видобуток урану впав до 800 тонн концентрату на рік, що становить лише третину потреб для виробництва свіжого ядерного палива для українських АЕС.

І сталося це в тому числі через несприятливу цінову кон’юнктуру на урановому світовому ринку, коли за високої собівартості видобутку урану ціна за кілограм становила 16—20 дол. Однак за останні кілька років ситуація на ринку урану докорінно змінилася, і тепер на світовому спотовому ринку його ціна доходить до 300 дол. за кілограм. У зв’язку з цим навіть українські родовища із собівартістю видобутку кілограма сировини в 80—130 дол., які раніше вважали нерентабельними, стали надзвичайно привабливими.

З’єднати всі підприємства в один технологічний ланцюжок — видобуток урану, його переробка, з одного боку; а з іншого — видобуток і переробка цирконієвої руди, виготовлення концентрату, цирконієвих сплавів, прокату з них, комплектуючих виробів для тепловидільних збірок і фабрикація свіжого ядерного палива на території України — от чим мало б займатися об’єднання підприємств у цій галузі. При цьому, з огляду на основні течії в політиці нерозповсюдження ядерної зброї, передбачалося, що послуги зі збагачення урану та переробки відпрацьованого палива (найчутливіші з погляду нерозповсюдження стадії ядерно-паливного циклу) купуватимуть на світовому ринку.

Після появи 27 грудня 2005 року указу президента України «Про рішення Ради національної безпеки та оборони від 9.12.05 р. «Про стан енергетичної безпеки України й основні принципи державної політики в сфері її забезпечення» Мінпаливенерго розробило і затвердило своїм наказом «План заходів щодо забезпечення енергетичної безпеки України», яким передбачалося створення концерну «Укратомпром».

У березні 2006-го було, нарешті, ухвалено «Енергетичну стратегію України до 2030 року», а Кабмін затвердив «План заходів на 2006—2010 роки з реалізації «Енер­гетичної стратегії України», в якому теж говориться про необхідність створення «Укратомпрому».

Вперше про можливе включення НАЕК «Енергоатом» у концерн заявив тодішній голова Мінпаливенерго Іван Плачков. Спочатку 2006 року було підготовлено проект статуту майбутнього концерну, котрий почав проходити процес узгодження, причому НАЕК там не фігурувала.

У травні 2006 року вийшло розпорядження КМУ про об’єднання в держконцерн підприємств енергетичного машинобудування «Укренергомаш». Метою об’єднання було забезпечення скоординованих дій цих підприємств не лише на внутрішньому ринку, а й у зовнішньоекономічній діяльності. До складу концерну включили «Турбоатом», «Електроваж­маш», Харківсь­кий державний приладобудівний завод ім. Т.Шевченка і Харківський електромеханічний завод.

Однак розпорядження уряду так і не було виконано через початі відразу ж судові процеси, що їх ініціював міноритарний акціонер ВАТ «Турбоатом» — Мегабанк, котрий володіє близько 1% акцій, який у результаті оспорив-таки у суді правомірність включення «Турбоатому» в енергомашинобудівний концерн. Зрештою, концерн створений не був.

Таким чином, держава хотіла створити два концерни: один — для об’єднання підприємств ядерно-паливного циклу, а другий — енергомашинобудівних підприємств, що цілком логічно.

З жалем доводиться констатувати, що більшість підприємств ядерно-паливного циклу України ледь-ледь виживали весь цей непростий час, а ДП «Цирконій» стало банкрутом і потрапило під санацію. Можливо, тому й виникла в якійсь «світлій голові» ідея пристебнути до об’єднання підприємств ядерно-паливного циклу НАЕК «Енергоатом», який міг би влити кошти для оживлення їх­ньої господарської діяльності.

Але ця новела мала один дуже істотний недолік — саме НАЕК «Енергоатом» є єдиним у країні споживачем продукції всіх цих підприємств. Цілком очевидний конфлікт інтересів між ним й рештою учасників концерну. Зрозуміло, що у разі лідируючої позиції генеруючої компанії в «Укратомпромі» саме вона диктуватиме зручні для себе ціни й умови, що неприйнятно для інших учасників об’єднання.

Однак наш найнеупередженіший у світі Антимонопольний комітет (пам’ятаєте історію з «УкрГаз-Енерго»?) дав свою згоду на створення держконцерну «Укратомпром», не побачивши в цьому дещо неприродному процесі «обмежень конкуренції на ринку». А ревний керівник НАЕК «Енергоатом» примудрився згодом «пристебнути» до себе ще й «Турбоатом», що вже зовсім не піддається розумінню з погляду логіки і державних інтересів. Якщо вже й «Турбоатом», то чому він один, а не разом із іншими підприємствами енергомашинобудування?

Виявляється, все просто. У ЗМІ повідомлялося, що президент НАЕК «Енергоатом» створив робочу групу з працівників своєї компанії, котра протягом місяця мала відвідати всі великі підприємства енергетичного машинобудування з метою підготувати обгрунтування про необхідність включення їх усіх у держконцерн «Укратомпром». Апетити А.Деркача зростали з кожним днем. У квітні він казав про необхідність приєднати до концерну «Укратомпром» Краматорський машинобудівний завод, «Енергомашспецсталь», «Насосенергомаш» (Суми), «Азовмаш».

Серед жертв, за задумом топ-менеджменту «Енергоатому», мав бути і «Електроважмаш», який виробляв турбогенератори, великі машини постійного і змінного струму. Однак дирекція цього заводу (до речі, єдиного державного підприємства з великих машинобудівних заводів), відчувши недобре, а саме — загрозу тіньової приватизації, а не перспективу розвитку підприємства в межах концерну, доклала максимум зусиль, щоб не ввійти в цю «братську могилу» імені А.Деркача. Адже лише 10% випущеної продукції цього підприємства призначено для атомної енергетики, решта — для гідро- та теплоелектростанцій. Причому, на переконання директора «Електроваж­машу» В.Чередника, нові турбіни знадобляться атомникам не раніше, як через 20 років. Але ж шматочок був ласий, оскільки це підприємство має цього року портфель замовлень на 500 млн. грн.

Активну підтримку енергомашинобудівним підприємствам у русі опору входженню в деркачівський концерн надавало Мініс­терст­во промислової політики Ук­раїни (про що публічно заявляв міністр Головко) і голова облдержадміністрації Харківської області. Цей факт, до речі, дуже наочно ілюструє горезвісну згуртованість правлячої коаліції в уряді.

Що стосується «Турбоатому», то тут відіграла свою роль спільна на той час партійність президента НАЕК «Енергоатом» А.Деркача, голови Фонду держмайна України В.Семенюк і керівника Мегабанку В.Субботіна, акціонера «Турбоато­му», котрий позивався з КМУ щодо концерну «Укренергомаш». Подальший розвиток подій засвідчив, що останньому було обіцяно посаду директора «Турбоатома», яку він і обійняв відповідно до сумнівного наказу ФДМУ. І розпочалися суди, ініційовані іншими акціонерами (докладніше див. «ДТ», №29 від 11 серпня 2007 року, стаття «Соціалізація турбін»). Біда, коли пироги пече швець, а чоботи шиє пекар, це відомо. А коли банкір керує машинобудівним підприємством, а випускник 8-го факультету Вищої школи КДБ ім.Ф.Дзержинського — атомною промисловістю і ядерною енергетикою країни? Напевно, це можна кваліфікувати, як катастрофу.

Статут «Укратомпрому» як «пісня про головне»

Нарешті, 14 березня 2007 року статут держконцерну «Укратомпром», із порушенням майже на три місяці контрольного терміну, визначеного постановою КМУ №1854, було затверджено, а прези­дент НАЕК «Енергоатом» А.Деркач — призначений генеральним директором концерну.

Історія з підготовкою статуту «Укратомпрому» — справжнісінький детектив. Мінпаливенерго на чолі вже з Ю.Бойком восени 2006 року розглядало варіант проекту статуту, підготовленого ще за часів уряду Єханурова. Нарешті, 22 листопада на засіданні профільного урядового комітету текст постанови про створення «Укратомпрому» як об’єднання підприємств ядерно-паливного циклу було схвалено. НАЕК «Енергоатом» не увійшла до цього союзу рівних. Потім після тривалої паузи, у вигляді новорічного подарунка А.Деркачу побачила світло постанова №1854 про створення «Укратомпрому», у котрій раптом НАЕК «Енергоатом» було визначено головною серед всіх учасників цього держконцерну, на яку було покладене управління поточною діяльністю всіх (!) підприємств концерну.

У місячний термін держконцерн мав подати на затвердження статут «Укратомпрому». НАЕК «Енергоатом» розробила проект статуту, розглянувши котрий, профільний департамент Мінпаливенерго вирішив, що простіше підго­тувати свій варіант, хоча зауваження відписали, як належить. Мініс­терський варіант статуту було розіс­лано на узгодження. Час минав, але проект усе не вносили на розгляд уряду. Нарешті, за пропози­цією А.Деркача, створили робочу групу при КМУ для підготовки ком­промісного проекту статуту «Укратомпрому». Робоча група ударно працювала і буквально за три дні написала проект документа.

Проте на засіданні уряду 14 березня в пожежному порядку було внесено з голосу і прийнято проект статуту, якого не бачили ні учасники робочої групи, ні зацікавлені міністерства і відомства. Текст статуту абсолютно відрізнявся від усіх попередніх варіантів і не пройшов необхідних, відповідно до тимчасового регламенту роботи КМУ, процедур. А візи міністрів збирали коли в тексті вже нічого не можна було змінити. Між схваленням статуту на засіданні КМУ й оприлюдненням його в базі законодавства України минув практично місяць. А тепер увага: на веб-сайті юридичної компанії «Лавринович і партнери» 27 березня (зверніть увагу на дати!) було з гордістю розміщено інформацію про те, що саме ця фірма «здійснила повний (!!!) юридичний супровід створення концерну «Укратомпром», що стане «важливим кроком до формування енергетичної безпеки України».

НАЕК «Енергоатом» має достатній штат високооплачуваних юристів. Проте компанія ж небідна — чому не допомогти грошима сину міністра юстиції, бо від цього буде ну тільки синергичний ефект: і потрібний позитивний юридичний висновок, і безперешкодне узгодження без проблем. Адже не стане батько рідний «завертати» роботу свого дитяти. Як такі дії кваліфікуються — корупція пряма чи опосередкована?

А тепер, власне, повернімося до тексту статуту.

Після його аналізу складається враження, що автори намагалися звести до мінімуму роль Міністерства палива й енергетики, відповідального за реалізацію дер­жавної політики у сфері мирного використання ядерної енергії і до сфери управління якого належить держконцерн (п. 1 постанови КМУ №1854).

Генеральний директор концерну призначається й звільняється урядом. Заступник генерального директора призначається за поданням гендиректора. Правління призначає гендиректор. При цьому генерального директора КМУ призначає за поданням правління. Але хто звільняє членів правління, не зазначено. Ситуація абсурдна, Беккет відпочиває! Генеральний директор концерну сам призначає вищий орган управління концерном, котрий, у свою чергу, має виняткові повноваження зі звільнення генерального директора! За нормальною людською логікою, членів правління має призначати КМУ, як це робиться в інших держкомпаніях і концернах, з подачі органу державного управління.

Занепокоєння викликає також питання управління майном концерну. Майно концерну (п. 4.1 статуту) містить у собі «виробничі і невиробничі фонди, кошти, інші цінності, які передаються учасниками концерну в господарювання і вартість яких відображається у його бухгалтерському обліку». Є і такий пункт (п. 4.5): майно концерну є неподільним і не розподіляється між учасниками. Такі ексклюзивні норми значно відрізняються від норм статуту (який, до слова, теж був затверджений КМУ 14 березня 2007 р.) авіабудівного концерну «Авіація України», майно якого створюється з відрахувань учасників і доходів від господарської діяльності. Розмір, порядок формування і використання яких визначаються положеннями про фонди, які затверджуються правлінням цього концерну, за рахунок виключно грошових відрахувань учасників. Знову ж членів правління концерну призначає і звільняє КМУ.

У червні стало відомо, що наказами генерального директора держконцерну «Укратомпром»
А.Деркача були призначені члени правління: А.Деркач (президент НАЕК «Енергоатом»), М.Константінов (перший віце-президент НАЕК «Енергоатом»), Н.Вашетіна (головний бухгалтер НАЕК «Енергоатом»), В.Матов (голова профспілки працівників атомної промисловості). Відбулися і призначення заступників директорів держконцерну «Укратомпром» постановами КМУ: С.Діброва (радник президента НАЕК «Енер­гоатом», історик за освітою),
Б.Білик (радник президента НАЕК «Енергоатом», інженер-енергетик), А.Айсін (віце-президент НАЕК «Енергоатом», економіст нафтогазової галузі), О.Кулініч (віце-президент НАЕК «Енергоатом», виходець із СБУ).

Як бачите, жодного (!) представника інших підприємств — учасників концерну в керівництві «Укратомпрому» немає. Дискримінація, причому абсолютна, у наявності. Але генерального директора, котрий сформував під себе «зручне» керівництво концерну, це не хвилює. Зважаючи на все, не хвилює це і профільного віце-пре­м’єр-міністра А.Клюєва, який схвалив статут концерну.

Не так сталося, як гадалося

В одному з інтерв’ю в травні цього року перший віце-президент НАЕК «Енергоатом» М.Константінов повідомив, що прийнято рішення провести акціонування «Енергоатому» і «Укратомпрому» одночасно, при цьому акціонування всіх держпідприємств, які входять до концерну, не буде. «Та й навіщо?» — зауважив Константінов.

Справді, навіщо? А після акціонування вони планують вийти на IPO вже в 2008 році. При цьому М.Константінов сказав, що статутний фонд підрахований на основі балансової вартості активів, а ринкова вартість концерну, за його оцінкою, становить не менше
50 млрд. грн., з яких 32 млрд. грн. — ринкова вартість НАЕК «Енерго­атом».

Проте на початку червня Кабмін вніс законопроект про внесення змін до Закону України «Про перелік об’єктів державної власності, які не підлягають приватизації», яким було запропоновано перевести підприємства, що входять до концерну «Укратомпром», із списку №1 (перелік підприємств, які не підлягають приватизації) у список №2 (перелік підприємств, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані). Зауважимо, що в жодному з переліків концерну «Укратомпром» немає, і уряд не запропонував внести його в якийсь із списків. Не згадується він, звісно, і в Законі «Про приватизацію дер­жавної власності». Тому, справді, навіщо корпоратизувати підприємства, які входять до концерну, якщо усе їхнє майно є власністю «Укратомпрому».

Народний депутат п’ятого скликання, член громадської колегії НАЕК «Енергоатом» В.Брон­ніков якось заявив, що коли 10% акцій «Укратомпрому» продати, то можна одержати 2 млрд. грн., які можна спрямувати на прискорення розвитку уранового і цирконієвого виробництв, на створення необхідних машинобудівних виробництв. «Коли ми це відпрацюємо, у нас з’явиться можливість викупити ці акції, але, зрозуміло, що ціна їхня зростатиме, тому що ми створимо нову якість. Це інвестиційний бізнес», — сказав він. Зрозуміліше нікуди.

Таким чином, видання президентом України відповідних указів стало реакцією на загрозу економічній безпеці держави.

Реакція Мінпаливенерго, озвучена прес-секретарем відомства К.Бородіним, вражає. Виявляється, укази президента на практиці реалізувати не можна. Аргументи: «Укратомпром» створений і працює (маються на увазі заступники генерального директора? — О.Д.), затверджено і зареєстровано статут, концерну передані повноваження з управління корпоративними правами держави в підприємствах, які входять у нього.

Не вірю, як казав Станіславський, не переконує. На час розгляду в Конституційному суді статут не діятиме, а топ-менеджмент концерну не матиме права управляти корпоративними правами держави, і слава Богу! (Якщо, звичайно, вони не оформлять свої нагальні рішення заднім числом.) Від цього небо на землю не впаде, а підприємства, які входять до складу концерну, як працювали, так і працюватимуть. Їм навіть краще буде, оскільки заборона Східному ГЗК продавати урановий концентрат інакше як дискримінацією не назвеш. Він міг би продавати частину своєї продукції на спотовому ринку по 300 дол. за кілограм, а не по 70 дол. — у свій урановий резерв НАЕК «Енергоатом». Не факт, що ціна на уран стабільно підвищуватиметься, вона багато в чому спекулятивна. Тому слід було б скористатися моментом.

Гадаю, топ-менеджмент «Укратомпрому» і НАЕК «Енергоатом» ніяк не очікував такого розвитку подій. І тепер гарячково шукає вихід із цієї ситуації, про що можна судити і з вищезазначених коментарів прес-секретаря Мінпаливенерго.

Ну не могло вижити утворення, яке було потворою ще в стадії зачаття. Процес його народження, який супроводжувався підкилимовими іграми, обманом учасників процесу, і призвів до того, що пологові травми виявилися несумісними з життям. Сподіваюся на це...