Побічки декарбонізації: мідь стає об’єктом вигідних домашніх інвестицій під матрацом, а кобальт – у сейфі

17 грудня, 2021, 13:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Світова економіка в найближчі тридцять років потребуватиме значно більше міді й інших «батарейних металів»

Побічки декарбонізації: мідь стає об’єктом вигідних домашніх інвестицій під матрацом, а кобальт – у сейфі
Фотоколаж автора

Нова зеро-карбон (#zerocarbon) нормальність породжує цілі пряди трендів, які вже перевертають економіки світу дороги дригом. Інформаційні хештеги — "порятунок клімату" і "декарбонізація" - не просто модна говорильня, а реальні маркери для цілих галузей. Комусь вони світять повним небуттям, а комусь — шаленим ростом. Новий сировинний суперцикл, який ось-ось розпочнеться, відправить в аутсайдери локомотивів глобального трейдингу — нафту, газ, залізну руду. Натомість на перші місця вже виходять так звані "батарейні метали". Треба пояснювати чому? Глобальний перехід на електрорух тягне за собою вибуховий ріст попиту на ключові складники цієї #carbonfree реформи: літій, кобальт, мідь, нікель,  ванадій і марганець.

Особлива роль тут за міддю. Нескладні розрахунки вказують на те, що попит на червоний метал не просто зросте, а викличе справжні батли за кожну його тонну. За даними Міжнародного енергетичного агентства, 2020-го у світі зареєстровано понад 3 млн нових електрокарів. А за прогнозами того ж МЕА, до 2030-го автівок на електротязі буде вже 145 млн. А якщо уряди країн будуть підтримувати галузь, то може бути всі 230 млн. У звичайній автівці з ДВЗ міді близько 20 кг, у гібриді — удвічі більше. А повністю електричний легковик несе в собі 80 кг мідного начиння. Тож до 2030-го світовому автопрому знадобиться 12—19 млн тонн міді. І це без врахування зарядної інфраструктури, яка теж має розбудовуватись стаханівськими темпами і теж надміру мідновмісна.

Халепа з пропозицією

За даними World Bureau of Metals Statistics (WBMS), в січні-серпні 2021 р. виробництво рафінованої міді у світі склало 16,25 млн т. Глобальна дослідницька група Wood Mackenzie зазначає, що наразі за транспортом — лише 12% річного виробництва міді — близько 2 млн тонн. 28% глобального попиту — це будівництво, ще стільки ж — електричні мережі і прилади, 21% — споживчі товари і 11% — промислове обладнання. І всі перераховані галузі навряд чи скорочуватимуть свої мідні апетити. Тож задовольнити попит можна буде лише нарощенням видобутку червоного металу. А цей процес доволі інерційний і за стрибком мідного ажіотажу звісно не встигне.

Вандіта Пант, комерційний директор однієї з найбільших у світі гірничодобувних компаній BHP (Австралія) на конференції FT Commodities Asia Summit прямим текстом заявила, що декарбонізація світової економіки в найближчі тридцять років потребуватиме вдвічі більше міді, ніж було використано з 1990-го по 2020-й і в 4 рази більше нікелю.

BHP

За її словами, мідь застосовуватиметься в електромобілях, зарядних станціях та іншій інфраструктурі, яка знадобиться для створення децентралізованих енергосистем, які базуються на відновлюваних джерелах енергії. Такі ж висновки оголосили експерти відомих консалтингових компаній —  Wood Mackenzie, ING Economics і BloombergNEF, а також і самі автовиробники — ті ж Tesla і Volkswagen. Експерти не просто пророкують надстрімкий ріст попиту на мідь, а й її дефіцит через надто низькі темпи зростання видобутку.

Ціни вже лякають

На сайті Лондонської біржі кольорових металів (LME) постійно оновлюються дані по усьому кольормету. Так, ще 1 січня поточного року тонна міді продавалась за 7877 дол. А вже у грудні ціна склала — 9600 дол. — це плюс 21%. А якщо взяти трохи далі — початок 2020-го, то відтоді метал здорожчав на 85%. В Україні наразі у вторметі вторинну мідь приймають вже по 200—220 грн за кг. Ще рік-півтора тому за мідний брухт давали ледь не вдвічі менше.

Після таких цифр комусь точно закортить покласти під матрац кілька мідних зливків. Утім, новенька мідь у такому форматі не продається. Натомість є лист, тубус, плита різної товщини. Оптові ціни — від 300 грн/кг. Якщо, приміром уявити винахідливого українця, який би, скажімо, 2020-го придбав би тонну міді, яка тоді коштувала на 85% дешевше, то лише за рік цей кмітливець заробив би мінімум 50 грн з кілограма. Навіть, якби не заморочувався б з продажем товару на переробні підприємства, а просто здав би все в брухт.

Якщо ж завдання стоїть не заробити, а просто відкласти на майбутнє про всяк випадок трохи грошви і так, щоб кревні не знецінилися, то "заміднити" частину банкнот — непогана альтернатива тому ж банківському вкладу. Бо, і прибутково, і надійно. Червоний метал їсти не просить, постійно дорожчає та й вкрасти його не просто. Приміром, мідна пластина, яка наразі є у продажу завтовшки мінімум 25 мм і розмірами 600 на 1500 мм, заважить 200 кг. Її звісно доведеться розділити на частини, щоб дотягнути до хати. Утім, навіть так це не надто зваблива річ для крадіїв, які звикли цупити золото, срібло і будь-що компактне і вартісне.

Тож для пересічного українця, який шукає, як зберегти копійчину на "чорний день" — мідь стала лайфхаком, що з’явився саме завдяки декарбонізації. Дяка Греті Турнберг та іншим активним штовхачам зелених трендів.

Звісно серед кольормету є цікавіші варіанти в плані співвідношення - ціна/вага/попит. Приміром нікель, марганець, кобальт, літій чи ванадій. Та з ними складно. Придбати для такого собі побутового квазі-заощадження можна хіба кобальт, який продається у чушках вагою до 25 кг по 1700 грн за кіло. Оптом можна і по 1280 грн/кг, якщо брати хоча б сотню кілограмів. Розмір чушки відносно невеликий. Тож закинути такий запас у сейф чи інший сховок — не проблема.

Утім, сам кобальт, як метал, як і його солі й оксиди, якими він може вкриватись з часом — досить токсичні. Тож тримати таке добро у домі — так собі затія. Та й збувати не просто. Інфраструктура кольорового втормету орієнтована головно на алюміній, мідь, бронзу, латунь, свинець, магній, цинк. Відтак, найкрутішим зі списку "батарейних металів" є мідь, яку і придбати легко і ліквідність її бездоганна.

А якщо розвідають запаси?

У найближчі роки 50 батарейних металів лише дорожчатимуть, переконують експерти. Бо родовищ навіть у світі мало. А ті, що є, потребують величезних інвестицій, щоб почати видавати на гора рентабельну мідь. В Україні, приміром є цілих 150 рудопроявів. Та реально цікавих серед них — три. Та й ті лише на папері. Йдеться про Волино-Подільську плиту, Прип'ятський Дніпровсько-Донецький авлакоген та Український щит. Зокрема біля Рафалівки поклади міді можуть становити близько 600 тис. тонн.

За підрахунками, загальні запаси міді у Волинському рудному районі становлять 25—30 млн тонн, а окремих родовищ від 0,5 млн тонн до 5 млн тонн. Та при усіх цих привабливих цифрах, торік Україна імпортувала міді на 93 млн доларів. Відтак вся вітчизняна мідна індустрія живе за рахунок вторсировини та імпортних заготовок. Говорити про якесь швидке розгортання своїх родовищ не доводиться.

Ще 2007-го президент України Віктор Ющенко обіцяв спільний проект з однією з найбільших галузевих видобувних компаній, який передбачав створення на Волині сучасного високотехнологічного виробничого комплексу за євростандартами. Та все заглохло. Відтоді були спроби окремих інвесторів "взятися" за українську мідь, але всі провалювались на етапі домовленостей. Років чотири тому голова Волинської ОДА Ігор Палиця оголосив про інвесторів з Китаю, які начебто були готові серйозно вкластися в родовище у Ратнівському районі на Волині. Навіть провели дослідження, які виявили цілих 60 метрів насиченого міддю горизонту. Утім, знов таки все накрилось мідним тазом. Відтак, щоб розробка нових родовищ в Україні стартувала і хоча б якось вплинула на пропозицію металу, а відтак і на ціну — треба не один рік і не один грошовитий інвестор. Поки ж цього немає можна з упевненістю говорити, що український ринок цілковито залежатиме від світових трендів. А останні через нову карбон-фрі "релігію" штовхають ціни на всі метали вгору.

Вкладайте гроші в мідь, якщо вони звісно у вас є

Якби Жорж Милославський жив сьогодні, то його знаменита фраза звучала б дещо інакше. Нести гроші в ощадкасу він точно не порадив би. А ось притримати червоний метал і поки не здавати в брухт — точно міг підказати. Якщо є можливість накопичити такий-сякий домашній вклад у кольорових металах — то це наразі цікавий спосіб гарантовано приберегти якусь суму на кілька десят років. Звісно, є незручність. За мідний брусок хліба не купиш. Метал треба десь зберегти і потім ще й здати. Хоча, скільки тих заощаджень може собі дозволити пересічний українець, якщо цьогоріч середня платня в Україні за даними Держстату — це мідний кубик розмірами 15х15 см.

Більше статей Романа Яненко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК