Одеса — Броди: замість каспійської нафти прийдуть скандинавські інвестори

Казахстан готовий долучитися до проекту Одеса — Броди — Гданськ в обмін на акції польських НПЗ, заявив президент країни Нурсултан Назарбаєв під час візиту польського президента Леха Качинського в Астану. Також, на думку казахстанського лідера, до проекту треба обов’язково запросити Росію. На практиці це означає лише одне — казахи дипломатично відмовили полякам, які приїхали в Центральну Азію шукати альтернативні (неросійські) джерела поставки нафти.

Астана була одним з кількох пунктів «енергетичного турне» Леха Качинського по Центральній Азії та Закавказзю, що відбулося в березні та квітні. Крім столиці Казахстану, Лех Качинський відвідав також Баку і Тбілісі. Попри великі сподівання, які над Віслою пов’язували з цими поїздками, більшість експертів вважають, що польська делегація повернулася ні з чим. Щоправда, Саакашвілі та Алієв підтримали енергетичні наміри польського президента, однак справа не пішла далі загальних декларацій. Однак офіційна Варшава не здається. До Тбілісі, Баку та Астани постійно прибувають нові й нові делегації польських політиків (голова Сенату, міністр закордонних справ, представники міністерства економіки) і менеджерів (передусім представники компаній «Орлен» та PGNiG). Ця активність пов’язана передусім з підготовкою до проведення енергетичного саміту глав держав Чорноморсько-Балтійського регіону, який має відбутися 11—12 травня в Польщі.

Аналітики польського нафтового концерну «Орлен», який відіграє ключову роль у проекті продовження нафтопроводу Одеса — Броди до Плоцька, наразі дуже скептично оцінюють шанси здійснення цього проекту. Схоже, й під час енергетичного саміту ця справа ще не набере конкретних обрисів. Утім, енергетична співпраця в Чорноморсько-Балтійському регіоні дає доволі неочікувані ефекти в зовсім інших сферах, ніж енергетична. Консолідація країн ГУАМ та їх партнерів (Румунія, Польща) привернула увагу до цього перспективного регіону потенційних інвесторів з Північної Європи, котрі хочуть вкладати кошти в портові терміналі, логістичні центри та пароплавні перевезення, а також переводити виробництво у припортові промислові парки.

Однак перші конкретні результати цих тенденцій з’являться лише впродовж кількох-кільканадцяти років. Наразі ж справою найвищої важливості є енергетична співпраця. Схоже, Варшава бажає відіграти у цьому питанні провідну роль. Утім, господарі енергетичного саміту повернулися з каспійського регіону зовсім не з тими звістками, яких очікували. «Участь Росії в проекті поставок каспійської нафти через Одесу, що запропонував Назарбаєв, змінює суть цього проекту. Ми його розуміли як шлях до диверсифікації джерел енергії, а з Росією він втратив би цей статус», — прокоментував пропозиції казахстанського лідера міністр економіки Польщі Пьотр Возняк. Характерно, що після відльоту Качинського до Астани прибув голова російського уряду Михайло Фрадков. Як зазначають аналітики, візит російського прем’єра був дуже демонстративним і мав засвідчити, хто для Казахстану є стратегічним партнером. Кремль отримав, що хотів: в розмовах з Качинським і Фрадковим Назарбаєв постійно підкреслював, що Казахстан хоче насамперед збільшувати експорт нафти через Росію, а інші маршрути вважає другорядними.

Однак не все так однозначно, як може здаватися на перший погляд. За словами Назарбаєва, Астана хоче збільшити експорт нафти через Росію лише за умови збільшення пропускної здатності північнокаспійської труби Каспійського трубопровідного консорціуму (CPC). Якщо цього не буде, казахи готові розглядати інші, крім російського, напрямки транзиту. Отже, казахстанський лідер убив двох зайців: з одного боку, продемонстрував свою лояльність Кремлю (що вкрай важливо для країни, яка залежить від гарних відносин зі своїм «старшим братом»), а з іншого — відкрив собі поле для вільного маневрування.

Адже Назарбаєв чудово знає, що Кремль не може отак погодитися на збільшення пропускної здатності CPC. Бо нині єдиний шлях виходу транспортованої ним нафти за межі Чорноморського регіону веде через Босфор і Дарданелли, а ці протоки наразі перевантажені. Іншою альтернативою є скерування танкерів до Одеси та подальше транспортування казахстансько-російської нафти трубою в напрямку Бродів і Польщі. Проте цей варіант лише теоретичний, оскільки на такий формат використання нафтопроводу (з участю Росії) ніколи не погодиться Польща.

Проте з точки зору Астани, це вже внутрішні проблеми тих же Польщі, України, Росії та інших партнерів. «Ми чітко висловили свої вимоги, а що з цим зроблять наші потенційні партнери, це вже їхній вибір», — кажуть казахстанські дипломати. І тут виникає запитання: як до цього поставиться Росія та її суперник — так звана балто-чорноморська коаліція? Хто запропонує Назарбаєву більше?

Схоже, що в цьому суперництві наразі перемагає Кремль. Адже польські експерти лише розмірковують над тим, як здобути прихильність Назарбаєва, тоді як Москва вже має для нього конкретну пропозицію. Йдеться про долучення Казахстану до консорціуму, який побудує балканську трубу в обхід проблемного Босфору. Нафтопровід Бургас—Александрополіс має з’єднати болгарське узбережжя з грецьким. В компанії, яка будуватиме та управлятиме нафтопроводом, 51% участі мають російські державні підприємства, а по 24,5% — уряди Болгарії та Греції. Тим часом в обмін на згоду збільшити експорт нафти через Росію (що означало б проблеми з нафтою для нафтопроводу Одеса—Броди) Назарбаєв хоче участі Казахстану в балканському проекті. Переговори щодо цього вже тривають — Астана мала б відкупити частку підприємства в урядів Греції та Болгарії. Здійснення цього проекту усунуло б головну перешкоду для збільшення пропускної здатності СРС, що задовольнило б і Казахстан, і Росію.

Чи можуть Польща та інші країни евентуальної «балто-чорноморської коаліції» (Україна, Грузія, Литва, Словаччина, Румунія) в такому разі запропонувати Назарбаєву щось краще? Теоретично — так. Назарбаєв навіть висловив свої побажання: «Для початку продайте нам за преференційною ціною акції якогось прибалтійського нафтопереробного заводу». «Це свідчитиме про взаємну довіру, на якій значно краще будувати такі проекти. Зрештою, тоді наші підприємства залежатимуть від транспортування нафти до заводів, на яких її перероблятимуть», — додав президент Казахстану. Хоча казахстанський лідер не назвав жодного конкретного НПЗ, йдеться про гданський «Лотос» або литовський Мажейкас.

Варто також зазначити, що «КазМунайГаз» двічі програвав польському «Орлену» у тендері на купівлю нафтопереробного заводу в Центральній Європі: спочатку чеського «Уніпетролу», згодом литовського «Мажейкас Нафта». Стратегія «КазМунайГазу» та казахстанської влади передбачає власне побудову або придбання НПЗ у країнах, до яких транспортують каспійську нафту. Наприклад, такий завод мають побудувати в грузинському Батумі.

Казахстанська пропозиція «нафта в обмін на «Лотос» не надто приваблива для поляків. Та навіть якби вони на це пішли — цього буде замало для Назарбаєва. Річ у тім, що Польща — для Казахстану не партнер. Натомість коаліція країн, зацікавлених в альтернативних (неросійських) поставках нафти, які досконало координують свою позицію, — це зовсім інша справа. Як цю коаліцію назвати: Спільнота демократичного вибору, «ГУАМ плюс» (плюс Польща, Литва, Румунія), Балто-Чорноморська співдружність (БЧС) — це вже не так важливо. Головне, щоб вона існувала насправді, а не лише в уяві політиків, і щоб її члени нарешті змогли розробити спільну позицію.

Лех Качинський нібито розуміє необхідність такої консолідації. Саме з цією метою Польща організовує енергетичний саміт, і саме тому він відбудеться незалежно від того, приїде Назарбаєв чи ні. Проте в Польщі можна почути й таку думку: Качинські переймаються передусім тим, щоб справити гарне враження на виборців, мовляв, «ми стільки робимо для енергетичної незалежності Польщі, тож голосуйте за нас на наступних виборах». На жаль, аналіз польської східної політики дає змогу припускати, що такий погляд може бути ймовірним. Адже офіційна Польща уявляє «балто-чорноморську коаліцію» лише як дискусійний клуб лідерів держав, які в тиші розкішних залів невпинно обговорюють віртуальні проекти.

Однак такий формат «енергетичної коаліції» не дає великих надій на успіх. Адже достатньо, щоб у цій країні змінилася влада (у результаті звичайних демократичних виборів), й цілий проект може розвалитися. Приміром, якщо до влади в Польщі повернуться ліві сили, про продовження нафтопроводу з Бродів до Плоцька взагалі можна буде забути. Адже вони віддають перевагу радше посиленню енергетичної співпраці з Росією й здобувають популярність завдяки критиці енергетичних проектів Качинських.

За словами багатьох експертів (наприклад Станіслава Гусака), передумовою життєдіяльності такої коаліції є високий рівень інтеграції економік і суспільств її країн-членів. Йдеться про створення сильних зв’язків (економічних, ментальних, транспорт­них, міжособистісних) між Польщею, Україною, Грузією та Азербайджаном, які будуть тривалішими, ніж влада того ж Алієва чи Качинських. Створення зони вільної торгівлі ГУАМ і підписання в рамках цієї організації низки дво- і багатосторонніх угод — це перший крок для такої консолідації.

Водночас у Польщі з цим більші проблеми, ніж в України. Польське суспільство не дуже розуміє необхідність здійснення спільних проектів разом з Азербайджаном і Грузією. Аналіз поведінки польської делегації в Баку та Астані показує також, що її члени абсолютно не орієнтуються в реаліях цього регіону й тому припускаються помилок, яких українська чи молдовська делегація ніколи не зробила б.

І тут нічому дивуватися. Пересічний поляк навіть не знає, де саме розташовані Грузія та Азербайджан. Туристична поїздка до цих країн наразі вважається чимось екстремальним. Не кажучи вже про те, щоб поляки навчалися в Тбілісі та Баку й поверталися на Віслу як експерти з питань Кавказу, котрі досконало орієнтуються в тамтешніх реаліях. Обмін інформацією поміж країнами Каспійського та Балтійського регіонів також є майже нульовим (якщо він узагалі відбувається, то лише за посередництва російських ЗМІ). Внаслідок цього під час офіційних візитів можна було бачити, що польська делегація не готова до переговорів з представниками влади в Баку та Астані і тому провалила їх. Причому не йдеться про знання таких речей, яких можна навчитися за підручниками або аналітичними матеріалами (з цим було непогано), а радше про ментальне сприйняття каспійських партнерів, розуміння тамтешніх звичаїв і характерів. Задля справедливості треба сказати, що поляки зробили конструктивні висновки зі своєї поразки та швидко вчаться на своїх помилках.

Цей приклад показує, наскільки значущими є ліквідація обмежень у пересуванні людей та поширення інформації поміж країнами, які збираються утворити стратегічні союзи. Тим часом офіційна Польща, здається, не звертала уваги на цю проблему.

Утім, те, що не вийшло в політиків, може здійснитися внаслідок дії ринкових механізмів. Консолідуючі процеси в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні не залишилися поза увагою потенційних інвесторів з балтійського узбережжя, насамперед зі Скандинавії. Як стало відомо «ДТ», менеджери провідних скандинавських, німецьких та східнобалтійських компаній, пов’язаних з морським транспортом, невдовзі матимуть змогу детально ознайомитися з інвестиційними можливостями Чорноморського регіону. Провідний англомовний журнал, що присвячений морському транспорту і потрапляє до менеджерів у Швеції, Фінляндії, Німеччині, Польщі, Данії, Литві, Латвії та Естонії, планує невдовзі розпочати великомасштабну інформаційну кампанію цього ринку. Як зазначають видавці журналу, такий захід — це просто відповідь на очікування читачів-менеджерів.

106 мільйонів споживачів, високе економічне зростання, дешева робоча сила та великі перспективи розвитку чорноморського транспорту — це основні переваги, які мають залучити сюди балтійських (насамперед скандинавських) інвесторів. Заслуговує на увагу той факт, що все тут треба створювати практично з нуля — мультимодальні системи, сучасні поромні, контейнерні перевезення, контейнерні терміналі та логістичні центри. На думку журналістів згаданого журналу (які просять поки що не повідомляти його назви), великі можливості пов’язані також з переведенням промислового виробництва з країн Скандинавії та з Німеччини на чорноморські узбережжя України, Грузії, Румунії та Болгарії — країн з дешевою робочою силою. Продукцію можна потім зручно й дешево експортувати морським шляхом на захід і північ Європи та на інші континенти, а також на інші чорноморські ринки, оскільки купівельна спроможність жителів регіону зростає дуже динамічно.

Представники бізнесових кіл Гданської агломерації визнають, що зацікавленість чорноморськими ринками потенційних інвесторів пов’язана з інтеграційними процесами в цьому регіоні. Скандинавські менеджери ще донедавна не звертали уваги на Україну, Румунію чи Грузію окремо, однак ринок зі 106 мільйонами споживачів — це вже інша річ. Створення зони вільної торгівлі ГУАМ, політична підтримка інтеграційних ініціатив цього регіону та об’єднуюча роль спільних енергетичних проектів (хоч і невдалих) — це чіткий і позитивний сигнал для інвесторів. Звісно, все залежатиме від розвитку ситуації, рівня бюрократичних і корупційних бар’єрів тощо, а інвестиції на чорноморському ринку, хоч і потенційно дуже рентабельні, водночас і ризиковані.

Дехто з економістів називає чорноморський ринок «новою Балтикою». Мовляв, нинішня ситуація з морським транспортом та розвитком економічної співпраці на Балтиці — це своєрідна проекція того, як через кільканадцять років виглядатиме ринок Чорноморського регіону. Якщо ці економічні прогнози справдяться, країни ГУАМ разом з Румунією та Болгарією стануть доволі інтегрованим, економічно сильним регіоном, великим гравцем на європейській геополітичній сцені. Тоді вже ніхто не говоритиме, що спільні енергетичні проекти економічно недоцільні.