Облгази.(Анти)монополія

На початку жовтня 2012-го Антимонопольний комітет України видав пачку дозволів на купівлю пакетів акцій облгазів. Компанії «Газтек» дозволили купити акції «Дніпропетровськгазу», «Запоріжгазу», «Тисменицягазу» (Івано-Франківська обл.), «Луганськгазу» і «Сумигазу». Інакше кажучи, структурам, дружнім до Дмитра Фірташа, оформили продані їм державою активи… У перших трьох компаніях-газопостачальниках йдеться про контрольний пакет, у двох останніх - про перевищення рівня блокуючого пакета.

Реально антимонопольники скромничають. Якщо врахувати всі структури пана Фірташа, то його частка в обох компаніях досягає 66-72%. Але в цьому випадку має місце ефект «широко заплющених очей»: регулятор удає, що не знає, кому належить «Газтек». Тож скоро будуть і наступні дозволи, адже з серпня тільки на конкурсах Дмитро Васильович прикупив 14 компаній. Якщо додати до них раніше куплені пакети (включаючи контрольні), то в наявності триваюча монополізація ринку поставок газу населенню, малому й середньому бізнесу однією структурою…

Причому за її створення новий власник не переплачує. За все держава не одержала й 45 млн. дол.

Однак жодної реакції не очікується - Антимонопольний комітет заздалегідь не тільки умив руки, а й привселюдно заявив про це. На його думку, оскільки кожен облгаз сам по собі монополіст у своєму регіоні, то стежити за концентрацією газорозподільних компаній в одних руках не так уже й важливо. Ліпше зосередитися на важливішій проблемі (що й справді стосується багатьох)… видачі постільної білизни в поїздах.

Правда, до такої мудрої позиції антимонопольники прийшли не так давно. Років зо три тому, після публічної заяви Фірташа про контроль над більшістю облгазів, вони ще в’яло ворушилися. При владі тоді були «помаранчеві», і на початку 2009 року уряд доручив Антимонопольному комітету України, Фонду держмайна, Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку перевірити інформацію про належність компанії «РосУкрЕнерго», співвласником якої є Д.Фірташ, контрольних пакетів українських облгазів.

Наш регулятор щось перевірив стосовно конкуренції та якось звітував, причому двічі й дуже по-різному. Спочатку виявилося, що всім, включаючи СБУ й самого Дмитра Фірташа, все просто привиділося. За словами тодішнього першого заступника голови АМКУ, комітет відправив запити «РосУкрЕнерго» і всім 52 обл- і міськгазам щодо структури їхніх активів і в результаті отримав повну інформацію: «За результатами аналізу ситуації та отриманими даними ми не встановили факту здійснення цією структурою контролю над українськими облгазами».

Саме в цей момент у наглядові ради облгазів заходили представники ЗАТ «УкрГаз-Енерго» - тоді ще спільного підприємства газотрейдера «РосУкрЕнерго» і НАК «Нафтогаз України» (нині «Нафтогазу» в цьому СП уже немає).

Відповідь АМКУ була такою безпорадною, що для пристойності позицію підкоригували. Тодішній голова АМКУ заявив: «Дослідження ще не закінчилося. Це пов’язано з дуже складним листуванням з офшорами… Треба зрозуміти, тут один суб’єкт чи їх кілька. Якщо з’ясується, що один власник, умовно, має 70% облгазів, то АМКУ має перевірити, на підставі якого рішення існує таке становище на ринку. Якщо суб’єкти перебувають під одним власником, це посилює їхню монопольну або ринкову владу».

А тим часом пан Фірташ саме збирав свої газопостачальні компанії в офісному центрі «Вітрило», а «неконтрольовані» облгази бадьоро переводили рахунки до його банку «Надра»…

Тепер з’ясувалося, що монопольна влада - це зовсім не те, з чим має боротися АМКУ. Точніше, теоретично «дух конкурентного законодавства свідчить про те, що монополізації ринку треба перешкоджати». Але народ у нас духів не боїться, і коли монополізація «досягається в законний спосіб, роль АМКУ… полягає тільки в контролі за тим, щоб не було зловживань монопольним становищем. Щоб не було картельних угод, щоб не було недобросовісної конкуренції». От воно як. Цікаво, як Антимонопольний комітет збирається виконувати згадані вище функції, не визнаючи факту монополізму? Досі АМКУ примудрився помітити тільки одну групу - «Приват». Решта до списку монополістів не потрапили.

Поки йшли відписки антимонопольників, у офісі Фірташа з’явилася й управляюча структура - «ТОВ «Регіональна газова компанія». Її очолив Олександр Притика, який уже має багатий досвід організації взаємодії груп обленерго та облгазів. Природно, формально вона є тільки консультантом.

Тож АМКУ може спати далі або продовжувати нещадно боротися за ринок простирадл і табуреток… Нагадаємо, що взагалі-то при перевищенні рівня концентрації на ринку 35% Антимонопольний комітет повинен уживати якихось заходів або хоча б публічно обґрунтовувати, чому він цього не робитиме. До слова, політкоректна фраза «пов’язують із паном…» свідчить про цілковиту безпорадність того ж комітету.

Суто юридично те, що відбувається, виглядає так: дочірні підприємства нікому не відомих офшорок через свої українські дочірні структури викуповують газорозподільні та газопостачальні підприємства, від яких залежить життя цілих регіонів. Власне, про це навіть писала СБУ, але жодної реакції на це немає, та й не буде. Дві третини великих українських компаній мають таку само офшорну структуру власності, так що коли говорять про український бізнес, то формально такого майже немає - він у нас скоріше кіпрський.

Самі переможці конкурсів із продажу держпакетів акцій облгазів поки що поводяться скромно. Наприклад, компанія «Газтек» в’яло заперечує зв’язки з газовим олігархом Фірташем. Так само поводиться й інший учасник конкурсів, спаринг-партнер останнього - «Фінлекс». Що загалом-то правильно: навіщо затьмарювати життя людям? Немає в нас монопольних груп і не треба. Та й конкурс за участі двох компаній виглядає значно ліпше, ніж «битва» двох компаній одного власника.

А загалом можна подивитися карту-схему, що красномовно свідчить про те, кому належать і ким контролюються газорозподільні компанії України. Там чомусь забагато одного кольору (одного власника). Причому процес приватизації облгазів ще не закінчився.

Та, може, так і має виглядати «немонопольний» український ринок? Як ви розумієте, наявність спільних офісів, розрахункових рахунків в одному банку та найчастіше тих самих акціонерів - це в жодному разі не монополія.

Новий світ?

До початку конкурсів з приватизації держпакетів облгазів пан Фірташ підійшов у всеозброєнні. Він уже кілька років працював над створенням своїх структур на газовому ринку. Через те, що держава довго нічого не продавала, працювати довелося з приватниками, які раніше вже створили свої газові компанії.

Першим об’єктом «стимульованого» переходу стала в 2006-2007 роках компанія Олега Бахматюка. Він майже одночасно з Фірташем спробував створити свій газовий холдинг. Точніше, на початку 2006-го відкупив акції шести облгазів в Ігоря Єремєєва (група «Континіум»). Це були контрольні пакети «Закарпат-», «Чернівці-», «Волинь-» і «Чернігівгазу» і великі (понад 40%) пакети акцій «Івано-Франківськ-» і «Львівгазу». Кумедно, але АМКУ спочатку не помітив холдингу Єремєєва, як потім і його продажу. Втім, він і подальшого не бачив.

Трохи пізніше, на початку 2007 року, структури Бахматюка викупили 26,4% «Вінницягазу» (в Богдана Губського). Потім 22,6% «Сумигазу» придбали в Анатолія Шкрібляка (великого акціонера Дарницької, Чернігівської й Черкаської ТЕЦ).

Потім прийшли інші люди, і виявилося, що треба ділитися. Спочатку Бахматюка почали ганяти всім «Нафтогазом» за борги. Після «запресовування» йому таки довелося поділитися контролем, хоча, за чутками, він тоді ще зберіг опціон на блокуючий пакет. Що цікаво, тема боргів одразу ж перестала цікавити «Нафтогаз України».

Паралельно відбулося «вичавлювання» Богдана Губського з «Черкасиоблгазу» і того ж таки «Вінницяоблгазу». Загалом, старт у Дмитра Васильовича вийшов яскравий. Тоді ж він придбав нинішнього фаворита купівель - компанію «Газтек», яка від самого початку була пов’язана з заступниками голови «Нафтогазу» Володимиром Якубенком та Вадимом Українським. Вони тоді створювали концерн «Укргаз». За результатами цієї купівлі (зовсім тихої) Фірташ одержав контрольні пакети «Хмельницькоблгазу», «Житомироблгазу» та великі пакети «Миколаїв-», «Рівне-», «Дніпропетровськ-» і «Запоріжгазу».

Пізніше викупили й інші об’єкти. Наприклад, великі (трохи менше блокуючих пакетів акцій «Луганськгазу» і «Сумиоблгазу») та акцій у Кіровограді тощо. Два-три роки тому й власники «Одесагазу» поступилися своїм контрольним пакетом.

Отже, ще до 2011 року група Фірташа стала найбільшим в Україні приватним гравцем газового ринку.

Заради справедливості зауважу, що не всі почали продавати бізнес. Приміром, група «Співдружність» Попова зберегла контроль над «Херсонгазом» і невеликим «Кременчукгазом» (Полтавська область). Із «Полтавагазом», який традиційно контролювало сімейство Лелюків, теж не сторгувалися. Свій бізнес зберіг і Володимир Шелудченко.

Ну а цього року почався довгоочікуваний масовий розпродаж держпакетів. Самі серпнево-вересневі продажі якихось сенсацій не принесли. Передбачали, що в основному акції скуповуватиме Фірташ. Так і сталося. Припускали, що «чужих» не пустять. Їх заздалегідь відсіяли. Інша річ, що юрби охочих купувати неконтрольні пакети й не було.

Та, приміром, «Газпром» прямо відсікли аж двома пунктами умов про недопущення: у конкурсах не мають брати участь не тільки компанії з 25% участі держави, а й такі, що просто мають таких акціонерів (це привіт «дочкам» «Газпрому»).

У більшості випадків торги справді відбувалися за схемою: «Газтек» мляво торгувався з «Фінлекс-Інвест» і швидко вигравав, трохи підвищивши ціну. У результаті з 17 пропонованих пакетів 13 виграв усе той же «Газтек». На початку продажів він заявляв про інтерес до десяти компаній, але купив понад план, та й іще купить.

Хоча загалом конкуренція виявилася сильнішою за очікувану. Явно не домовилися із «Співдружністю» Попова, і схватка за пакет «Херсонгазу» була не на жарт. «Співдружності» він був потрібен для остаточного контролю над облгазом. Мотивація Фірташа менш зрозуміла - швидше, як доробок на майбутнє або для розміну на інші активи.

Неочікувано жорсткою виявилася боротьба за маленький «Лубнигаз» на Полтавщині. За нього найактивніше билися структури Володимира Шелудченка з «Маріупольгазу». У результаті ціна підвищилася в 15 разів, а кроків торгів було… понад півтисячу. Тобто більше, ніж на всіх енергопродажах в історії України, разом узятих.

А от ситуація з «Полтавагазом», навпаки, свідчить про взаємоповагу учасників торгів. Компанію контролює її колишній голова правління Олексій Лелюк. Коли він пішов у нардепи (нині він очолює Держрезерв), акції (40,5% статутного фонду) переоформили на його тітку Віру Четверикову, яка входить у наглядову раду.

Наприкінці серпня відбулися торги. Претендентів спочатку було три. Цікаво, що ФДМ перед початком конкурсу не допустив до торгів ВАТ «Одесагаз» (його відносять до «фірташевської» групи), бо «компанія не надала інформації про кінцевих власників підприємства». Але й претензій ніхто не пред’являв. Конкурс пройшов з підвищенням ціни аж на один крок, і його виграла маловідома харківська компанія «Фінекс-Україна». Причому майже відразу було заявлено, що вона купувала акції не для себе. Невдовзі це підтвердилося. Через місяць вона перепродала свій пакет уже згаданій пані Четвериковій. На неї нині оформлено понад 66% акцій «Полтавагазу».

Та й група «Співдружність», в якої на території області свій «Кременчукгаз», ні з ким не посварилася. Хоча з Фірташем за «Кременчукгаз» Попову довелося «побитися», у результаті ціна порівняно із призначеною Фондом держмайна потроїлася.

Про тих, кого немає…

Ще недавно в конкурсах міг брати участь Віктор Вексельберг. Він 2006 року викупив контрольні пакети низки східних облгазів («Дніпрогазу», «Харківгазу», «Харківміськгазу», «Донецькміськгазу» й «Криворіжгазу»). До речі, купував на вторинному ринку в російської «лужниковської» групи. Було створено й дочірню компанію «Газекс-Україна».

Та бізнес не пішов, і вже два-три роки тому почали говорити, що його можуть продати. Вексельберг заявив, що для нього «облгази не є стратегічними активами» і що він не братиме участі в їхній подальшій приватизації. Була навіть весела історія, коли їх мало не продали, оминувши головних акціонерів. Покупця так і не засвітили…

Нині (вже понад рік) ведуться переговори про продаж його мереж, в основному російських, «Газпрому». Але в угоду входять і українські облгази.

Навесні Антимонопольний комітет дозволив раніше наспіх створеному офшору з Британських Віргінських Островів скупити пакети акцій (понад 50%) чотирьох кіпрських офшорок, яким належать контрольні пакети «вексельбергських» облгазів. Утім, експерти припускали, що екс-вексельбергські компанії можуть докупити залишки НАКівських акцій. Однак реально ніхто навіть не поворухнувся.

Тепер ФДМ продає на біржах дрібні пакети акцій. Купує в основному той же «Газтек». Серед іншого він викупив і пакети акцій «Криворіжгазу» (7,0%), «Харківміськгазу» (9,9%) і «Дніпрогазу» (1,2%). У росіян не було бажання поборотися за них. Самі ці облгази проходять у рамках великої угоди з «Газпромом» (переговори про яку ведуться вже понад рік) і ведуть до однієї з його «дочок». Утім, тепер там уже є й інтереси Фірташа.

Узагалі всеїдність Дмитра Васильовича наштовхує на певні думки. Його бізнес дуже тісно зав’язаний на відносинах із «Газпромом» (як за ресурсом, так і за транзитом), тож чутки про деяку домовленість, що періодично з’являються, зовсім не позбавлені підстав. Ну а поки що він активно скуповує дрібні пакети і на біржах, і на вторинному ринку. Благо, що недорого. Так, п’ять невеликих пакетів дісталися за ціною кількох київських однокімнатних квартир.

Є ще й смачні об’єкти. Приміром, навряд чи Фірташа задовольнить тільки блокуючий пакет в «Київоблгазі», та й сам «Київгаз» - об’єкт досить привабливий (не даремно молода команда «космічного мера» відразу вхопила пакет міста).

Скоріше рано, ніж пізно розпочнеться й процес поділу функцій поставки і транспортування газу. Саме днями облгазам дозволили торгувати й імпортним газом. Загалом, навколо них буде ще багато всілякого різного. Адже йдеться про поставку десятків мільярдів кубометрів газу на рік.

Карта інтересів явно не остаточна. На ній може з’явитися й «Газпром», та й Рінат Ахметов періодично виявляє якийсь (хоча й млявий) інтерес до цього ринку. Втім, це вже не діло держави - свій ринок вона вже здала. Розповіді про 25-відсотковий держпакет, який нібито когось стримуватиме, це навіть не смішно… Чиновники не могли (та й не хотіли) управляти, маючи значно більші пакети.

Важливе швидше інше - хто й за рахунок кого ремонтуватиме мережі? Вони ж поступово старіють, і, за експертною оцінкою, у найближчі десять років в облгази треба вкласти щонайменше 2 млрд. дол. (називають і вдвічі більші цифри). Хто їх вкладатиме? Серйозних інвестзобов’язань нові власники не брали. Як визначатиметься тарифна політика? Адже у світі тому й намагаються боротися з монополістами, що мають багатий досвід роздування ними витрат на рівному місці.

Узагалі питань багато, відповідей поки немає й не передбачається. Поки що не до цього - йде дерибан.