НЕТРАДИЦІЙНА ЕНЕРГЕТИКА ДЛЯ ТРАДИЦІЙНОЇ БІДНОСТІ

Мабуть, українці тому й бідні, що легко закопали доступні скарби і не квапляться їх шукати. А скарби ці — не відкриття Америки. Для деяких джерел енергії навіть дивним є означення нетрадиційні, бо вони якраз мають тривалі традиції застосування. Водяні млини, наприклад, існували ще за часів стародавнього Китаю та Риму.

Ще у 50-х та на початку 60-х років на семи гідропотужних ріках Тернопільщини працювали 17 малих гідроелектростанцій. Вони забезпечували більш як половину потреб області в електроенергії. Але коли у 1970 році було проведено централізовану електрифікацію області, найменш потужні гідроелектростанції (до 5кВт/год) виявилися непотрібними. «Малюків» «поховали живцем», бо ніхто за ними не доглядав. До середини 80-х обладнання більшості начебто потрібних ГЕС відпрацювало свій ресурс і тому почало виходити з ладу. Нині «підтримують форму» шість станцій. І зовсім не дивно, що гідроенергетичний потенціал річок області, що становить 310 млн. кВт/год, використовується лише на два відсотки, тоді як, наприклад, у Канаді, на 94, у Швейцарії — на 96 відсотків.

А сила води сама проситься до життя. Основні гідроспоруди і водосховища збереглися. Заміни потребують здебільшого турбіни. Хоча для реконструкції однієї малої ГЕС потрібно від 100 тисяч гривень до 150 тисяч доларів, ці суми не надто лякають, переконує інженер-енергетик, директор департаменту електрифікації та енергозбереження СП «Волхонтет—Банчі» Борис Богомол. Він детально доводить, що затрати окупляться у короткі терміни — від двох до п’яти років.

У кабінетах місцевої влади минулого року неголосно заговорили про використання енергії вітру. У Бережанському районі, згідно з обласною і районною програмою, профінансовано роботи з визначення доцільності розміщення вітросилових установок у дев’яти селах. Та виникає сумнів: чи не виявиться цей задум не більше, аніж привабливою ілюзією? Адже одна вітрова установка, яку задумали встановити, коштує близько 64 тисяч доларів. До того ж поряд треба розміщувати не менше десяти таких. А монтаж, пусконалагоджувальні роботи?!

І хоча для роботи вітряків на півночі області є сприятливі місця — з відповідним перепадом висот, малонаселені куточки, де вплив вихрового поля не має згубних наслідків (бо інакше гинуть птахи, погано почувають себе люди), вітрова енергетика — задоволення не з дешевих. Собівартість однієї кВт/год електроенергії, виробленої за допомогою вітру, сягає 15—20 копійок і різко контрастує з енергією води, найдешевшою з усіх видів. Її собівартість коливається у межах 3—5 копійок за одну кВт/годину. Виникає логічне запитання: чи не з відновлення малої гідроенергетики варто починати розвиток так званих нетрадиційних або альтернативних джерел електроенергії?

До сформування нормативної бази, яка регулює діяльність у галузі енергозбереження, у деяких регіонах України, як, приміром, на Львівщині, було створено грошові фонди для впровадження енергозберігаючих технологій і розвитку тих самих джерел... Але коли у липні 1995 року Верховна Рада в останній редакції прийняла Закон «Про енергозбереження», то вимога цільового фінансування з нього чомусь «випала». Законодавчий документ пішов у світ не підкріплений коштами. Однак на Львівщині такий фонд зберігся і дозволяє нині відновлювати малу енергетику. А Тернопільщина, схоже, заснула. І тому регіональна комплексна програма енергозбереження виконується лише частково.

Урядовою постановою від 31 грудня 1997 року затверджено інший документ — Програму державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії. Вона пропонує на місцях вишукувати різні джерела фінансування. Та чи багато їх знайдете, коли місцеві бюджети не можуть зібрати грошей на зарплати, розрахуватися за традиційні енергоносії, що їх використовують у бюджетній сфері, не кажучи вже про оплату пільг і субсидій для населення. Не квапляться вкладати гроші в малу енергетику і приватні інвестори.

Проект реконструкції та відновлення малих ГЕС, який втілюється за програмою «Трансформ» Федерального уряду Німеччини, фахівці німецької консалтингової фірми «Сисека» та Тернопільської торгово-промислової палати вважають першим серйозним спільним проектом. Представники німецьких компаній, які побували на Тернопіллі наприкінці минулого року, із десяти обстежених гідростанцій зацікавилися шістьма, з яких зараз працює лише одна. Поки що остаточних домовленостей не досягнуто. Проте німецькі підприємці, розповідає Борис Богомол, висувають свої умови: ви заплатіть нам гроші, а ми проведемо модернізацію. Вони нелегко погоджуються повертати собі вкладені кошти уже з прибутків від роботи ГЕС. І такий варіант співпраці вселяє сумніви.

Заступник начальника управління промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку облдержадміністрації Лев Камінський дотримується дещо іншої думки: «Так, перспектива відновлення недіючих ГЕС не є чимось нереальним. Інвестори знаходяться, навіть вітчизняні, вони не проти вкладати туди кошти. Але без державного врегулювання справа не зрушиться з місця. Не діють, як правило, міжколгоспні ГЕС, водяні млини. У даний момент право на володіння ними, так би мовити, зависло в повітрі. Одні новоутворені сільгосппідприємства стали їх правонаступниками, інші — ні. І якби завтра хтось сторонній і захотів оживити малу ГЕС, то може раптом відгукнутися забутий власник і вдасться до судових позовів. Та навіть без усіляких конфліктів людина з грішми зупиниться. Бо наразі не може вона взяти довготерміновий пільговий кредит терміном на 3—5 років, як це стало практикою у західних державах, модернізувати обладнання і продавати струм потужному та надійному споживачеві. На жаль, у селах, що знаходяться поблизу ГЕС, немає підприємств, які б випускали високоліквідну продукцію і могли своєчасно та в повному обсязі оплачувати електроенергію. Тому підрахувати окупність капіталовкладень досить проблематично».

Нині місцеві діючі ГЕС виробляють трохи більше одного відсотка електроенергії, яка споживається в області. У скандинавських країнах питома вага дешевих природних видів енергії зростає на очах і уже перевищує 20 відсотків. В Україні для державної і місцевих влад така перспектива досі є малореальною і не особливо потрібною. Населенню нав’язується думка — джерела нетрадиційні... А воно, живучи серед багатих невикористаних природних ресурсів, оплачує електроенергію майже за світовими цінами. І поступово звикає до думки, що мусить бідувати. Традиційно.