НЕСПОВІДИМІ ШЛЯХИ КАЗАХСЬКОЇ НАФТИ

Черговий виток ажіотажу навколо каспійської нафти закрутився в міжнародній пресі після першого пробного буріння в районі Східного Кашагану в липні минулого року. Результати цієї проби дозволили припустити, що йдеться про одне з найбільших родовищ нафти на всій планеті з імовірними запасами в 35 мільярдів барелей. Для розробки казахської нафти створили міжнародний консорціум OKIOC (Offshore Kazakhstan International Operating Co.), акції якого належать компаніям Phillips Petroleum Co., ExxonMobil Corp., BP Amoco PLC, BG PLC, Royal Dutch/Shell Group, TotalFinaElf SA, Statoil ASA, Agip та Inpex of Japan. Казахський уряд, який від початку також володів акціями цього консорціуму, згодом продав їх іншим компаніям, визначив для консорціуму крайній термін одержання першої промислової нафти на казахстанському шельфі Каспію 2005 рік і наполіг на якнайшвидшому проведенні тендера з визначення єдиного оператора нафтовидобутку. Результати його стали відомі минулого тижня й виявилися великою несподіванкою для багатьох зацікавлених осіб.

Основним претендентом на цю роль певний час вважалася франко-бельгійська компанія TotalFinaElf (четверте місце серед найбільших нафтовидобувних компаній світу). Особливо сильно її шанси зросли після недавнього рішення BP Amoco уступити їй свої 9,5 відсотка акцій консорціуму, а також після аналогічного рішення Statoil (4,76 відсотка). У результаті, Total стала найбільшим акціонером цього консорціуму, маючи у своєму розпорядженні 28,6 відсотка акцій. Проте тендер на право стати провідним розробником казахської нафти виграла італійська промислова група Agip SA, контрольним пакетом акцій якої у свою чергу володіє консорціум ENI. Міжнародні експерти зазначають, що присудження італійській компанії права на здійснення цього грандіозного проекту (його вартість оцінюється в 20 мільярдів доларів) стало для неї великим успіхом. Водночас компанія Total виявилася у винятково ризикованому становищі, позаяк, вклавши в консорціум мільйони доларів, вона не здобула впевненості в тому, що одержить з цього певну вигоду. Принаймні, у найближчі шість років.

Незважаючи на очевидне багатство казахського родовища, його розробка супроводжуватиметься значними труднощами. Свердловини доведеться розташовувати в шельфових водах, які на зиму замерзають. Екологічні проблеми Каспію за своєю складністю не поступаються політичним проблемам усередині самої країни, чиї корупційні скандали стали вже звичними навіть для західних обивателів. Та й вибір шляху транспортування казахської нафти (і, що особливо важливо, попутного газу) також здатний ускладнити ситуацію. Тим більше, що, як завжди в подібних випадках, у процесі вибору цього шляху основними вирішальними чинниками стануть, як водиться, політичні мотиви, а зовсім не економічна доцільність. Про свій намір боротися за прокладання маршруту транспортування казахської нафти вже вельми серйозно заявили Росія, Іран і Туреччина. Стосовно України, навіть у тому разі, якщо подібні заяви українська сторона й робила, то зарубіжна громадськість їх не почула.

Казахський уряд приділяє розвитку цього проекту винятково велику увагу, а президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заявив навіть про те, що нафта цього родовища, а також ще кількох великих казахських родовищ дозволить країні вийти до 2015 року на рівень видобутку 8 мільйонів барелів на день. Цей обсяг можна порівняти з тим, що видобуває Саудівська Аравія, нинішній лідер з видобутку нафти. А з 2010 року Казахстан планує ввійти в десятку найбільших нафтовидобувних країн світу, подолавши бар’єр у два мільйони барелів на день. Схоже, ці вельми амбітні плани в Україні поки що не сприймають належним чином.