Морський ключ від енергетичної незалежності

14 вересня, 2020, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому і як Українська держава має зайнятися розвідкою та видобутком газу на шельфі Чорного моря.

Морський ключ від енергетичної незалежності
© naftogaz.com

«Це подія історичного масштабу. Ми виявили в Чорному морі найбільше в історії країни родовище природного газу. Обсяги становлять 320 млрд кубометрів. До 2023 року ми плануємо почати постачати його нашим громадянам. Досі ми були повністю залежні від поставок енергоносіїв з-за кордону, витрачали сотні мільйонів доларів на це. Але в 2017 році ми відновили нашу енергетичну стратегію, розширили флот дослідницьких і бурових суден», — саме такими словами в серпні президент Туреччини Ердоган представив нове газове родовище, відкрите на шельфі Чорного моря.

Після багатьох років зусиль та 80 «сухих» свердловин турецьке розвідувальне судно «Фатіх» знайшло в економічній морській зоні Туреччини родовище, запаси якого оцінюють у 320 млрд кубометрів газу.

Сусідня з нами Румунія в розвідку й видобуток газу в Чорному морі «мобілізувала» за останні 20 років близько 1 млрд доларів США. Підтверджені запаси — фактично на морському кордоні з Україною — відомі з 2012 року і оцінені приблизно у100 млрд кубічних метрів.

Україні про наявність на нашому шельфі запасів газу відомо ще з даних радянської розвідки. Згідно тими, вже «історично цінними» даними, ми можемо розраховувати на наявність, щонайменше, 160 млрд кубометрів газу на своїй частині шельфу (навіть без урахування окупованого Росією Криму). Із можливістю видобувати на рік до 15 млрд кубометрів. Що дасть країні змогу фактично відмовитися від імпорту газу. І, за багатьма експертними оцінками, істотно вплине на вартість газу всередині України. Замість нинішнього рівня HUB+ (ціна в європейському хабі плюс вартість транспортування до України) ціни опустяться до рівня HUB- (ціна європейського хабу мінус вартість транспортування). На практиці — мінус 10–15% від поточного рівня цін для споживача.

Але! Реалізація проєкту такого масштабу та типу — справа дуже й дуже складна з багатьох причин. Ризики, які сьогодні об’єктивно існують на українському шельфі, значно вищі за звичайні комерційні. Фактор окупованого Росією Криму, загальна безпекова ситуація через близькість російських військ, можливі диверсії та політичний вплив унеможливлюють прихід світових гігантів галузі. Особливо в умовах низьких цін на газ та значного зменшення інвестицій у розвідку й видобуток усіма великими світовими гравцями. Для середнього рівня міжнародних компаній проєкт із такими ризиками в принципі здебільшого непідйомний.

Ще один чинник — дуже далека від ідеалу і здатності ефективно діяти українська система надання дозволів та ліцензій на відповідні роботи. Дозвільна система — неефективна, повна внутрішніх суперечностей і відома фантастично тривалими, за світовими мірками, термінами обробки документів. Наразі вона нездатна швидко провести процедури видачі необхідних для проведення розвідки та початку видобутку дозволів. Це справа на рік-півтора, навіть в ідеальній ситуації. А вкупі з самою розвідкою (та необхідними технічними приготуваннями) за звичайними українськими процедурами реальний видобуток, навіть у теорії, не зможе розпочатися раніше, ніж за десять років. На жаль.

Це сценарій без урахування потенційного впливу так званих «отруйних пігулок». Так називається технологія, що була застосована Росією до, наприклад, українського нафтопереробного комплексу. Чотири з шести українських нафтопереробних заводів у часи приватизації були викуплені російськими (або близькими до російських) «інвесторами», закриті й порізані на металолом. Між іншим, сьогодні в Україні є десятки ліцензій на видобуток нафти та газу, що видані на компанії, які не роблять на своїх родовищах нічого. Зовсім. Так звані «сплячі» ліцензії. Оскільки, за українським законодавством, відібрати ліцензію непросто (а коли власник може продовжувати роздавати хабарі та відбиватися в судах — майже неможливо), то видобуток газу на таких родовищах блокується роками й десятиліттями. Неважко здогадатися, що власники більшості компаній зі «сплячими» ліцензіями походять саме з Росії.

При цьому уявімо, що Україна оголосила конкурс на розвідку на шельфі. Через ProZorro. Все за законом і відповідно до процедури. В рамках абсолютно законних процедур на цей конкурс проходить цілком зовні пристойна компанія. Навіть із Європи. Або ж з однієї з країн Каспійського регіону. Виграє. І нічого не робить. Імітує листування, підписання угод. Імітує рік, два, три… Україна втрачає час — а потім ще й значні ресурси — на розрив такої угоди. А російські «інфлюенсери» задоволено потирають руки.

Україна — не перша країна у світі, яка зіштовхнулася з тим, що розвідка і подальша розробка морського шельфу в рамках «звичайного» типу організації бізнесу, фактично, неможливі. Або вкрай неефективні і триватимуть задовго. Саме тому більшість країн, котрі починають активну розвідку шельфу з метою подальшої організації видобутку газу, роблять це через використання національних нафтогазових компаній. Часто — створюють для таких проєктів спеціальні спрощені умови видачі дозвільних документів і необхідних ліцензій. Норвегія, Китай, Туреччина, Румунія, Мексика — у всіх цих країнах на багатьох родовищах процес розвідки починали афілійовані з державою компанії. Як і перший, найбільш високоризикований етап початку видобутку. Далі вже залучаються гіганти індустрії, що здатні швидко масштабувати проєкти видобутку та організовувати великі обсяги інвестицій.

Оскільки у випадку з Україною питання безпеки розвідки та видобутку справді вкрай серйозне, роль держави зростає. Адже іншого більш-менш ефективного інструмента забезпечення нагляду за безпекою, ніж військові судна країн—членів НАТО, які б здійснювали постійний нагляд за регіоном проведення робіт, не існує. Відповідно, без участі Міністерства закордонних справ України та Міністерства оборони забезпечити мінімально прийнятні умови проведення розвідки і буріння на шельфі неможливо.

Серед країн Чорноморського басейну Україна наразі пасе задніх у справі розвідки та видобутку газу на шельфі. Наздогнати сусідів буде дуже непросто. Необхідна концентрація на цьому напрямі наявних ресурсів держави в галузі. Необхідна реалізація Кабінетом міністрів та Верховною Радою України розумної і зваженої політики через надання спеціального статусу розвідці та бурінню на шельфі. Необхідне фокусування МЗС і Міноборони на реалізацію шляхів мінімізації безпекових та політичних ризиків.

Тоді на початок видобутку на шельфі можна було б вийти вже за два з половиною — три роки. Промисловий видобуток має шанси бути розпочатим уже за п’ять — п’ять з половиною років. Наблизившись до тих результатів, яких уже досягли Румунія, Туреччина, Болгарія. І які із гордістю анонсуватиме президент України, так само, як Ердоган.

З усіма «бонусами» для бюджету країни у вигляді додаткових податків та ренти. У вигляді створених робочих місць і розвитку власної школи видобутку газу на морському шельфі. У вигляді зниження ринкової ціни на газ для українців та умов для залучення справді великого міжнародного інвестора у масштабний видобуток газу в Україні.

А найголовніше — видобуток газу на шельфі Чорного моря відчинить двері справжній енергетичній незалежності України. Цей ключ вартий зусиль.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК