Михайло Мелець: «Україна повинна врятувати свою газову галузь»

У газовій галузі України не знайти, мабуть, жодного керівника навіть середньої ланки, який не знав би або хоча не чув прізвища Мелець. Ця людина разом із Михайлом Мацялком свого часу по суті створила систему безперебійного і безпечного забезпечення газом споживачів країни. Михайло Мелець чимало років пропрацював головним інженером «Укргазу». Напередодні Дня працівників нафтової, газової і нафтопереробної промисловості ми говорили з ним про історію створення газової галузі країни, сучасну ситуацію в газовому господарстві України, про зарплати, престиж праці і соціальний захист газовиків. Особлива увага — можливим варіантам виходу з нинішнього складного становища галузі.

— В Україні газифікація розпочалася 1947 року. Цим займалося Міністерство ЖКГ України і його структурний підрозділ — «Головгаз». Після Великої Вітчизняної війни шахти Донбасу були зруйновані, розробка Кузбаського вугільного родовища ще не розпочалася, а дров на всіх не вистачало. Використання природного газу стало для промисловості і населення виходом з енергетичного глухого кута. Тоді всі питання газозабезпечення вирішувалися в основному на регіональному рівні — у кожній конкретній області і населеному пункті.

Наступним кроком у розвитку газової галузі України стало створення в 1975 році республіканського об’єднання «Укргаз». Робота цього підприємства була спрямована на забезпечення ефективності всієї системи газопостачання населених пунктів республіки.

Треба віддати належне тодішньому міністру ЖКГ Володимиру Площенку, першому начальнику «Головгазу» — Герою Радянського Союзу Тимофію Хандозі і голові «Укргазу» Михайлу Мацялку. Зусиллями саме цих людей удалося налагодити централізовану систему управління і контролю над усіма процесами в газовій галузі.

У той час газифікацією і газопостачанням України займалися дві організації: виробниче об’єднання «Укргазпром» і «Укргаз». Розвідка, видобуток і транспортування газу магістральними трубопроводами належали до сфери компетенції «Укргазпрому» (на базі якого 1998 року було створено НАК «Нафтогаз України». — І.Г.). На «Укргаз» покладалася функція розподілу газу по міських, міжселищних, сільських і внутрішньобудинкових газопроводах до кінцевих споживачів.

«Укргаз» забезпечував також здійснення необхідних для галузі наукових розробок, проектування і будівництво виробничих баз, займався газифікацією та експлуатацією об’єктів газопостачання міст і сіл.

— Як тоді було організовано роботу саме газорозподільного господарства?

— Основна робота проводилася на місцях, у газових господарствах. Центральний апарат займався вирішенням глобальних питань, плануванням і контролем. Газові господарства, у свою чергу, одержували обсяг газу, який поставляли і реалізовували споживачам, і повною мірою стягували за нього плату.

До речі, «Украгаз» також контролював якість послуг, питання безпеки газопостачання і боротьби з порушниками.

Та найголовнішим нашим досягненням було те, що в результаті впровадження цілого комплексу організаційних, науково-технічних і економічних заходів нам удалося домогтися ефективної роботи всієї газорозподільної системи. Полягала вона в тому, щоб якомога довше зберегти створену інфраструктуру і підвищити її безпеку і безперебійність її роботи.

Наведу деякі дані. Станом на 1 січня 1976 року на 51 тис. газифікованих квартир припадав один нещасний випадок, пов’язаний із газозабезпеченням. Завдяки системній політиці в газовій галузі, станом на 1 січня 1993-го один нещасний випадок припадав уже на 1 млн. 20 тис. квартир. Ми підвищили показник безпеки більш як у 20 разів! А станом на 1 січня поточного року він дорівнює усього 122 тис. 18 квартир. Тобто за останні 15 років рівень безпеки знизився вдесятеро!

За рахунок системного підходу, організаційних і технічних заходів щодо боротьби з електрохімічною корозією сталевих газопроводів нам удалося підвищити рівень їхнього захисту з 40% (до створення «Укргазу») до 98% у 1985 році. Це дало можливість збільшити амортизаційний термін служби газопроводів із нормативних 33 до 40 років.

Таких результатів було досягнуто за рахунок створення чіткої централізованої системи контролю в газовій галузі. Зараз, на жаль, вона зруйнована, і рівень безпеки постійно знижується.

— Скільки ще пропрацюють побудовані в 70-х роках газові мережі, які уже майже вичерпали свій ресурс?

— Уточню: побудовані не в 70-х, а в 60-х роках. Поки що вони функціонують, але їх постійно необхідно підтримувати. А нинішня система управління газовими господарствами їх просто знищує.

Коли на уламках «Укргазу» створювали ДК «Газ України», було видано наказ по «Нафтогазу» про те, що всі функції «Укргазу» має взяти на себе ДК «Газ України». Однак через якийсь час до статуту ДК «Газ України» було внесено зміни. І сьогодні в її документах ви практично не знайдете положень, пов’язаних із безпекою, тривалістю та ефективністю роботи систем газопостачання — превалюють торгові функції.

Сьогодні, за моїми підрахунками, за рівнем безпеки ми сповзли до показників 1977 року. Зруйнувалася чітка система «Укргазу», захист газопроводів погіршився, що призводить до їхнього передчасного спрацювання та аварій.

У 2007 році, після вибуху житлового будинку в Дніпропетровську, я подав до Кабміну пропозиції щодо реформування газової галузі України, серед яких було: «Забезпечити прийняття законодавчого акта про створення державних підприємств з експлуатації об’єктів газопостачання, які не підлягають приватизації». Я дуже радий, що в результаті прем’єр-міністр і уряд України дослухалися до численних звернень фахівців і створили компанію «Нафтогазмережі». Це підприємство мало стати наступником «Укргазу» того часу та об’єднати функції з газифікації, будівництва, обслуговування, технічного контролю і нагляду, гарантування безпеки доставки газу споживачам, розрахунків за нього. Так мало бути.

— Навряд чи з вами погодяться нинішні власники обл- і міськгазів. Та все ж таки цікаво, як ви оцінюєте роботу цих підприємств?

— Приватизація підприємств з газопостачання і газифікації була помилкою 90-х років. Необхідно це все перевести під державний контроль. Сьогодні в Україні чотири основні власники облгазів. У них відсутня єдина техніко-економічна політика, немає відповідального за кінцевий результат, особливо стосовно регіональних газових мереж. А це не просто небезпечно — це катастрофа!

Звичайно, є окремі газорозподільні підприємства, головні інженери яких із болем у серці і зі сльозами на очах вибивають кожну копійку для того, аби хоч якось забезпечити нормальне функціонування газових систем. Але це винятки. Головне — розібратися із системою управління і відповідальністю за кінцевий результат. Система газопостачання відповідно до Закону України «Про трубопровідний транспорт» має бути єдиною. Проте сьогодні вона поділена між різними власниками.

Чому до 1975 року, до створення «Укргазу», було так мало нещасних випадків? Не тільки тому, що газова система була ще порівняно «молодою». А тому що у газової системи кожного населеного пункту був свій персональний «господар» — комбінат, завод, колгосп.

Керівництво республіки розуміло: щоб ситуація не зайшла у глухий кут, необхідні радикальні зміни. Спочатку все об’єднали в міській місцевості — створили міжрайонні газові господарства. Потім була постанова про передачу газового господарства в сільській місцевості. І домоглися-таки в результаті ефективної роботи і безпечного газопостачання!

І зараз держава Україна має детально розібратися, що необхідно повернути в держуправління і держвласність. У тих обласних і міських газових господарствах, де справді залізний порядок, — нехай буде державне акціонерне товариство або держкомпанія. Але для цього необхідна колосальна робота, і без законодавчого врегулювання тут не обійтися. Потрібно добряче опрацювати це питання разом із РНБОУ, винести узгоджений законопроект на обговорення Верховної Ради і прийняти рішення: те, що було створено народом, — має служити народу.

— Вам відомо, яка зараз ситуація в регіональних газових господарствах?

— Багато хто думає, що там люди нічого не потребують. Але це далеко не так. Ситуація дуже складна: тарифи на послуги з транспортування і реалізації газу споживачам не повною мірою відповідають науково обгрунтованим нормативам, зарплата — найнижча в галузі, велика плинність кадрів, особливо серед робітничих професій, немає соціальних гарантій (програм забезпечення житлом, оздоровлення). У виграші тільки власники. І завдання держави — максимально оперативно зробити так, щоб змінити стан справ. Бо складається враження, що галузь кинуто напризволяще…

Та попри труднощі, хочу подякувати всім людям, які працюють у газовій галузі і зберігають інфраструктуру газового господарства країни. Вони справді герої і патріоти України!

Напередодні професійного свята хочу побажати їм усім міцного здоров’я, сімейного добробуту і стабільної роботи. Зміни, які відбуваються в газовій галузі країни, дозволяють з оптимізмом дивитися в майбутнє. Систему державного управління, впевнений, буде відновлено, а галузі і професії буде повернуто престиж!

P.S. «Дзеркало тижня» приєднується до привітань працівників нафтової, газової і нафтопереробної промисловості України. Всіх вам благ! Але будь ласка, не беріть нас — споживачів ваших товарів і послуг — за горло. Це просто нікому не вигідно...

Ще раз зі святом!