«МЕРЗНИ, МЕРЗНИ, ВОВЧИЙ ХВІСТ»

Певне, вдесяте пишу (щороку в цей час), що настала зима, отже для обігріву житла й виробничих приміщень буде потрібно набагато більше тепла, а тоже й газу, за який, хоч як не хочеться, але треба платити. Про це ще з літа уперто й настійливо всіх, особливо місцеву владу, яка повинна виплачувати дотації та субсидії населенню й бюджетникам, попереджала дочірня компанія НАК «Нафтогаз України» — «Газ України».

Та хоч скільки попереджали б синоптики про наближення холодів, у багатьох регіонах України теплозабезпечувальні компанії, а разом із ними й місцева влада, фактично виявилися до них не готовими. І що хреститися, коли грім (тобто холод) уже прогримів. А ось поговорити, так би мовити, підвести під усе політичну базу — тут усі великі майстри. Тим паче, коли можна пошукати «цапа відпущення». Нині це ДК «Газ України». Прасують ім’я компанії в усіх владних кабінетах і засобах масової інформації. І монополісти вони, мовляв, і монстри, що перекрили газовий вентиль. Цілі регіональної влади нехитрі: показати власне знання проблеми та свої зусилля в її розв’язанні, заразом переадресувавши негативні емоції мерзнучого населення з місцевих теплозабезпечувальних компаній на «злих столичних мужів» із ДК «Газ України». І це замість того, щоб навести лад у взаєморозрахунках усередині регіону, ліквідувати нагромаджені борги й забезпечити своєчасну оплату за поточне споживання природного газу. Як повелося, спрацював укорінений у свідомості стереотип — державні засіки бездонні, вигрібай — на всіх вистачить. Так, справді вистачить. Оскільки НАК «Нафтогаз України» має в підземних сховищах запаси газу, найбільші за весь період незалежності України — 22,7 млрд. кубометрів. Ці обсяги дозволяють пережити будь-які погодні катаклізми. І, зверніть увагу, їх сповна оплачено державним коштом. Отже, відпускаючи природний газ споживачам без оплати, «Газ України» залазить у кишеню держави, а це повинно зацікавити певні компетентні органи. Залишається одне — плати й забезпечуй населення теплом. Оскільки навіть горезвісний дисбаланс платежів, про який усі так багато теревенять, і той виник не з вини населення, а передусім через відсутність платіжної дисципліни теплозабезпечувальних підприємств (теплокомуненерго).

Гаразд, але при чому тут НАК «Нафтогаз України» та її дочірня компанія «Газ України»? Як можна вимагати з газетних шпальт, із трибуни Верховної Ради забезпечити поставки газу в необхідних обсягах і відразу... заявляти про борг у 6 млн. грн.?

І з такими боргами (див. табл.2) харківська влада не соромиться вимагати від керівництва «Харківтрансгазу» передавати області газ безоплатно, ігноруючи обмеження лімітів газопостачання НАКом. До того ж харків’ян не турбує, що споживання ними газу понад ліміт обернеться зниженням тиску у газопроводі, з якого одержують газ й інші регіони. Отже, Одеська область та Крим, де газоспоживачі акуратно платять за спожитий газ, недоотримають вже оплачене ними «блакитне паливо». Більше того, понаднормовий відбір газу в Харківській області спровокує зниження тиску в усьому газогоні аж до Балкан. А це вже загрожує Україні міжнародними санкціями. Й Україну знову можуть звинуватити у несанкціонованому відборі газу. Проте, схоже, влада Харкова далі меж свого регіону не зазирає.

Прагнення «Газу України» навести лад у розрахунках і спонукало, певне, харків’ян, котрі нагромадили понад 30 млн. грн. боргів за газ у 2001—2002 роках, звернутися до преси й «зобов’язати» НАК «Нафтогаз України» кредитувати продаж природного газу. І все-таки одне з чотирьох підприємств теплопостачання Харкова — «Харківські теплові мережі» — 6 грудня цілком розрахувалося з газовиками за боргами 2001—2002 років і сьогодні одержує газ відповідно до оплати. Проте ТЕЦ-3, що заборгувала понад 6 млн. грн., Харківська ТЕЦ-5 (понад 3 млн. грн.) та обласні тепломагістралі (13 млн. грн.) розраховуватися поки що не поспішають.

Як же тоді розуміти заяву харківського губернатора Євгена Кушнарьова, який в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» наголосив, що спірні питання між харківським регіоном і ДК «Газ України» врегульовано, ліміти визначено й договори підписано? Договір, як відомо, це юридичний документ, тож вимагає чіткого виконання викладених у ньому зобов’язань.

Розуміючи, що нагромаджений борг за 2001—2002 рр. повернути відразу нікому не під силу, фахівці ДК «Газ України» разом із представниками всіх регіонів розробили графіки їх погашення й підписали договори про умови поточних поставок природного газу та його оплати. Документи підтверджують, що ДК «Газ України» справно виконує усі свої договірні зобов’язання, і жодна категорія споживачів, які воліють придбати газ і заплатили за нього, не залишається без цього палива.

Інше питання, що споживачі природного газу часто порушують договірні зобов’язання, спекулюючи тим, що, мовляв, недопоставка газу спровокує нагнітання соціальної напруженості в регіонах.

І все-таки газетні баталії, схоже, виявилися корисними. Уважно ознайомившись із аргументами мера Запоріжжя, котрий ревно намагався силами регіональної преси змусити НАК «Нафтогаз України» забезпечити теплопостачання міста за наявності величезних боргів за спожитий газ, читач відзначив головне. Мер цілком справедливо говорив про дисципліну поставок газу, забуваючи про дисципліну платежів. При цьому його твердження: «Газ, відповідно до торішньої постанови Кабміну, є товаром, і, як і кожен товар, після проведеної оплати за нього, повинен бути отриманий» — стало в галузі класичною фразою. Зверніть увагу — після проведеної оплати! А борги тепловиків Запоріжжя до початку грудня перевищували 30,4 млн. грн.

До речі, проблему теплозабезпечення Запоріжжя Олександр Поляк усе-таки розв’язав, урегулювавши терміни оплати боргів минулих років та оплативши поточні поставки газу (про що наочно свідчать дані табл.1). Для цього з «Газом України» було укладено кілька договорів — про погашення старої заборгованості і про оплату поточних поставок газу. Тож можуть, коли хочуть. І нічого на «Газ України» нарікати.