Куди «спливуть» Жовті Води?

Ще у жовтні цього року Служба безпеки України направила листа першому заступнику голови секретаріату президента Олександрові Шлапаку, який є водночас президентським представником у Кабінеті міністрів. У ньому йшлося про проблемну ситуацію довкола погодження гірничого відводу шахті «Інгульська» ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» органами місцевого самоврядування Кіровоградської області, де зосереджені основні виробничі потужності підприємства з видобутку уранової руди.

Уже навіть цей факт можна розцінювати як безпрецедентний випадок, оскільки погодження такого документа, як гірничий відвід (тим більше на корисні копалини стратегічного загальнодержавного значення), не повинно викликати якихось ексцесів. Адже перед тим, як опинитися на столі в голови міської чи обласної ради, документ розробляється спеціалізованими проектними організаціями і проходить всебічну технічну і технологічну експертизу. Певна річ, у депутатів можуть виникнути питання. Однак спекулювати погодженням, домагаючись розв’язання якихось проблем, є нічим іншим, як втручанням влади в господарську діяльність суб’єкта підприємництва.

Законодавство цього не вітає. Східний ГЗК намагався привернути до згоди Кіровоградську облдержадміністрацією, в зоні впливу якої перебувають шахти комбінату «Інгульська» і «Смолінська». Адже копальні вичерпують свій ресурс. Згідно з довгостроковим планом розвитку гірничих робіт, підприємству необхідно вийти до нових запасів Центрального родовища з проектними 160 тис. тонн уранової руди на рік, аби завантажити переробні потужності і в такий спосіб забезпечити виробництво необхідного обсягу уранового концентрату. Без гірничого відводу (підприємство з січня 2007 року уклінно просить його погодити) до руди не підступитися.

«Зволікання з погодженням гірничого відводу шахті «Інгульська», — йдеться в уже згадуваному листі СБУ, — загрожує стабільній роботі державного підприємства та розвитку програми зі створення ядерно-паливного циклу в Україні. Зазначене може завдати значних економічних збитків державі у вигляді зриву дер­жавних контрактів на поставки урану та виконання стратегічних завдань, визначених програмою «Уран України».

Чи то в секретаріаті президента проігнорували повідомлення Служби безпеки України, чи то не змогли довести губернатору Кіровоградщини Василю Моцному важливість для держави ядерно-паливного циклу загалом і уранових контрактів зокрема, але Кіровоградська обласна рада, йдучи на повідку в облдержадміністрації (якій свого часу делегувала повноваження з регулювання гірничих відносин), погодження досі так і не надала. І не надасть доти, як категорично заявляє голова ОДА Василь Моцний, доки область не отримає нарешті фінансування з держбюджету за Державною програмою забезпечення сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки уранової сировини (наразі кошти на її виконання виділяє лише місцевий бюджет), а обидві шахти комбінату не отримають статус окремих юридичних осіб.

— Інакше що ж виходить? Ми буквально сидимо на урані зі всіма екологічними і соціальними наслідками, що звідси випливають, отримуючи від його видобутку лише місцеві податки, — каже голова Кіровоградської ОДА Василь Моцний. — Коли ж шахти відокремляться від Східного ГЗК, зареєєструються на нашій території як юридичні особи, область матиме зиск у тому числі і від сплачуваних ними податків державного рівня, які сьогодні йдуть через дніпропетровські Жовті Води, де розміщується центральний офіс комбінату і його гідрометалургійний завод, що працює на нашій руді. Я лише хочу, щоб Кіровоградщина не була більше сировинним придатком сусідньої Дніпропетровщини. І це в той час, коли саме наші люди своїм здоров’ям розплачуються за ядерно-паливний комплекс країни. З цими проблемами ми залишилися сам на сам. Тому питання про гірничий відвід вирішуватиметься лише в комплексі з нашими вимогами. Нехай нарешті дирекція Східного ГЗК переїздить до Кіровограда.

Терпляче виконуючи вимоги чиновників в обмін на гірничий відвід, а з ним — на можливість працювати, підприємство офіційно узгодило пакет документів з трьома районними радами області, хоча мало законне право цього не робити. А також уклало угоду з Ленінською райрадою Кіровограда про соціальне партнерство на 2,6 млн. грн.

— Виконання решти вимог не в нашій компетенції, — каже генеральний директор СхідГЗК Олександр Сорокін. — Хоча ми зі свого боку робимо все можливе, щоб Київ почув тривоги урановидобувного регіону і розпочав фінансувати програму його сталого розвитку. Щодо надання статусу юридичних осіб нашим шахтам, то існуюча виробнича структура підприємства є оптимальною і забезпечує єдиний технологічний цикл видобутку і переробки уранових руд і випуску високоякісного концентрату природного урану. Якщо його розірвати, то виробництво стане некерованим, зменшиться видобуток урану. Ніде у світі, зауважте, уранові шахти не відокремлені від переробки сировини. Ринку уранової руди взагалі не існує, шахти все одно поставлятимуть свою продукцію тільки на наш єдиний у країні гідрометалургійний комбінат. Але собівартість її значно зросте. Зайве далі прораховувати ціну питання для держави, яка в особі НАЕК «Енергоатом» купує у нас урановий концентрат. Треба розуміти, що надання шахтам юридичного статусу, на чому наполягають у Кіровоградській облдержадміністрації, потягне за собою великі проблеми для всього енергетичного комплексу країни.

Якщо за вимогами кіровоградської влади стоїть лише прагнення збільшити в області податкові надходження, а не знищити стовідсотково державний СхідГЗК шляхом позбавлення сировинної бази з можливою подальшою приватизацією новостворених урановидобувних підприємств, то є інший, цілком конструктивний вихід. Ми його не тільки пропонуємо, а й уже діємо, розподіляючи податки пропорційно валовим витратам, у структурі яких половина припадає на видобуток, половина — на переробку. Відповідно розподіляються і податки між Дніпро­петровською і Кіровоградською областями. Тому збільшити надходження від шахт можна лише за умови нарощування видобутку руди. Отже, знову повертаємося до багатостраждального гірничого відводу.

Допомогти вийти з цього більш ніж дивного уранового клінчу не може ні Мінпаливенерго, ні Дніпропетровська обласна влада, не на жарт стурбована долею СхідГЗК. Як сказав Василь Моцний, його колега — губернатор Дніпропетровщини Віктор Бондар у дружній розмові навіть запропонував перенести кордон області і віддати розташовані майже на ньому Жовті Води разом з усіма податками і комбінатом під патронат Кіровограда, аби тільки зберегти цілісність єдиного в країні підприємства з видобутку і переробки уранової руди. Василь Моцний від такого широкого жесту (а разом з ним від світового скандалу), ясна річ, відмовився. Однак ні на йоту не поступився своїми вимогами.

Конфлікт у розпалі. Енергетики у розпачі. Кіровоград зберігає незворушний спокій, створюючи країні доморощену уранову кризу при зростанні світового попиту на уран і необхідності цілковитого забезпечення потреб вітчизняного атомно-енергетичного сектору власною урановою сировиною.