Кременчуцький тупик

Діалог нової української влади з Росією набирає обертів, виносячи на поверхню нові «хочу» та перші «не можна». У травні на порядку денному опинилася одна з найбільш незручних для української влади ключових проблем — нафтопереробний завод «Укртатнафта» (Кременчук, Полтавська область). Восени 2007 року російська «Татнефть» була фактично викинута з цього підприємства групою «Приват» із партнерами в результаті рейдерського перехоплення. А за два з половиною роки, що минули, приватівці переписали на себе акції «Татнефти» у підприємстві та сформували органи управління.

Зрозуміло, росіяни хочуть повернутися, вважаючи те, що сталося, провиною української влади, яка не забезпечує гарантії та захист інвестицій. Яким буде вихід із кременчуцького тупика? Відповіді на це запитання, затамувавши подих, очікує вся українська нафтова галузь. Йдеться не стільки про сам Кременчуцький НПЗ, скільки про розстановку сил на ринку нафтопродуктів у найближчій перспективі.

Першим своє слово сказав Кабмін. 11 травня 2010 року прем’єр-міністр України Микола Азаров за підсумками зустрічі з президентом Республіки Татарстан Рустамом Мінніхановим дав доручення Мінпаливенерго, Мінфіну, МВС, КРУ, Генпрокуратурі, Податковій адміністрації, Антимонопольному комітету, Фонду держмайна і НАК «Нафтогаз України» здійснити перевірку фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «Укртатнафта». «Прошу згідно з компетенцією перевірити на відповідність законодавству здійснення змін у складі акціонерів ПАТ «Укртатнафта», проведення в 2008—2010 рр. загальних зборів і прийняття рішень із внесення змін до статутних документів товариства, насамперед у частині призначення органів управління, а також його фінансово-господарської діяльності за зазначений період», — йдеться в тексті доручення.

За результатами перевірки доручено подати Кабінету міністрів висновки й узгоджені пропозиції зі стабілізації роботи ПАТ «Укртатнафта» і з вирішення проблемних питань у взаємовідносинах із татарською стороною. Зазначимо, що візит нового татарстанського лідера до Києва не афішувався, згадування про нього випадково знайшли на одному з російських сайтів. Удруге Мінніханов приїхав до Києва разом із Медведєвим 18 травня.

Вже 19 травня висловився з приводу Кременчука глава президентської адміністрації Сергій Льовочкін: «Оскільки держава — акціонер у цій компанії («Укртатнафта». — С.К.), я вважаю, що це питання має бути розглянуте в двох напрямах. Перший — модернізація підприємства для підвищення його ефективності, другий — суперечка щодо корпоративних прав його приватних інвесторів. Тут потрібно виходити з двох базових принципів: справедливість та дії в правовому полі».

Цього ж дня в пресі виступив російський посол Михайло Зурабов, також присвятивши чимало тексту «Укртатнафті». «Колеги («Татнефть». — «ДТ») підтверджують, що на підприємстві до того, як, із їхньої точки зору, незаконно змінили менеджмент, вартість сировини, що перебувала на той момент там, оцінювалася в 450 млн. дол. Тому одна з тем, за якою потрібно знайти рішення, — компенсація втрат, яких зазнав постачальник сировини, — сказав російський дипломат. — …Крім урегулювання заборгованості, слід задуматися і над структуризацією підприємства, щоб обидві держави були зацікавлені у функціонуванні цього підприємства. Це питання і опрацьовуватиметься найближчими місяцями».

Злови мене, якщо зможеш

«За час правління попереднього керівництва саме вона (група «Приват». — «ДТ») стала найбільшим кредитором комбінату. Втім, одночасно близькі до цієї ж групи структури стали й найбільшим дебітором підприємства. І заборгували йому більш як учетверо більше (близько 2 млрд. грн.). Інакше кажучи, виникла популярна схема «кокона», коли фінансові потоки комбінату контролювалися на вході та на виході». Це не авторський текст, це уривок статті з попереднього номера «Дзеркала тижня», в якому описувався етап правління «Привату» на Південному ГЗК, звідки дніпропетровців-управлінців катапультували в квітні (до речі, дуже симптоматичний факт в аналізованому контексті). Отже, сказане стосовно Південного ГЗК повністю справедливе й для «Укртатнафти», тільки цифри в цих краях дещо інші.

Відповідно до офіційної звітності «Укртатнафти», у 2009 році компанія отримала чистий збиток у розмірі 1,334 млрд. грн., що майже в 1,5 разу перевищує збиток 2008 року. Але рекордний «результат» було показано у першому кварталі 2010-го — збиток 1,358 млрд. грн. Із жовтня 2007 року по нинішній момент сумарний збиток становив близько 3,6 млрд. грн, що майже вп’ятеро перевищує розмір статутного фонду компанії.

Необхідно зазначити, що до 2008 року завод був прибутковим. Також підкреслимо, що схожий за можливостями завод «ТНК-ВР» у Лисичанську в 2009 році одержав 208,08 млн. грн. чистого прибутку. Іншими словами, якщо працювати, як «ТНК-ВР», то для покриття збитків Кременчуку треба працювати 18 років.

Параметри «кокона» у кременчуцькому варіанті виглядають так. За офіційними даними, на 31 березня 2010 року зобов’язання компанії становили 5,873 млрд. грн. Їхня основна частина припадає на «правильні» фірми, які поставляють сировину. Нафтопродукти відвантажуються «правильним» структурам за цінами значно нижчими за собівартість і... без передоплати. З тієї самої офіційної статистики випливає, що в першому кварталі продукцію було відвантажено нижче собівартості на 1,15 млрд. грн. Основними дебіторами заводу є ТОВ «Корнеліс» і ТОВ «Візора». За інсайдерською інформацією, на 19 травня 2010 року на адресу першої фірми було відвантажено нафтопродуктів без оплати на 2,084 млрд. грн., ТОВ «Візора» — на 583,56 млн. грн. Примітно, що статутний фонд ТОВ «Візора» становить усього 60,5 тис. грн. Очевидно, що «коли щось» борги «Укртатнафті» не повернуть, діяльність «прокладок»-дебіторів миттєво згорнуть. На відміну від «прокладок»-кредиторів, які, зрозуміло, нікуди не зникнуть...

Ще більш безнадійна ситуація в корпоративній частині. Якщо коротенько, то 56% акцій «Укртатнафти», контрольованих «Татнефтью» у 2007 році, за рішенням судів вилучено у колишнього власника та через «відкриті» торги продано емітентом фірмам «Корсан» і «Вілоріс». Кількість засновників цих компаній до болі нагадує кількість членів наглядової ради від авторів «кременчуцької» схеми, сформованої в обстановці повної таємничості між двома турами президентських виборів. Збори відбулися всупереч позиції Мінпаливенерго і за дорученням, виписаним ще заступником правління «Нафтогазу» Ігорем Діденком. А в наглядовій раді кременчуцького заводу значаться такі прізвища, як Коломойський, Боголюбов, Кіперман, Корбан… Засновники засновників нових акціонерів «Укртатнафти» прописані на островах по всьому світові, хоча, схоже, є і парочка колишніх студентів, які напевно живуть і не знають про честь, яка випала на їхню долю, — володіти найбільшим НПЗ України.

Де робитимемо талію?

Не викликає сумнівів, що вище описано лише видиму частину павутиння, яким обплутана «Укртатнафта». А скільки є невидимих нюансів, таких як заставлене майно, віддані в оренду установки тощо, — про це залишається тільки гадати. Силовий варіант повернення підприємства нічого не дасть, вижити «в коконі» не вдасться. Якщо ж рухатися в правовому полі, про яке казав С.Льовочкін, тобто оспорювати в судах експропріацію акцій у татар, а потім у тому самому судовому порядку розплутувати мільярдні заборгованості, то перспективи не проглядаються навіть у найпотужнішу підзорну трубу.

Юристи вважають не позбавленим перспективи процес, який продовжує жевріти в судах. Йдеться про повернення цілісного майнового комплексу Кременчуцького НПЗ із складу «Укртатнафти», тому що де-факто цього СП уже не існує. (Татари, наприклад, свій внесок — нафтовидобувача «Татнефтепром» — у себе на батьківщині вже повернули.) Відповідний позов був поданий Мінпаливенерго ще торік, але чиновники Тимошенко, позбавлені особливої мотивації та фінансової підтримки проекту, дозволили «Привату» легко відбивати ці атаки в судах.

Проблема в тому, що поки немає впевненості в монолітності української влади в цій справі. Згадане доручення М.Азарова, мабуть, щире, тому що й під час перебування віце-прем’єрами в уряді Януковича він з Андрієм Клюєвим явно симпатизував Казані. Зокрема, з допомогою міліції на чолі із заступником міністра намагалися відбити завод одразу після захоплення, але там їх зустріли внутрішні війська, які підпорядковуються президенту України. Але перевірки «Приват» витримував і раніше, а на якомусь етапі просто перестав пускати перевіряльників на територію заводу.

Схоже, вийти з кременчуцького тупика можна тільки одним шляхом, по-хорошому домовившись із «Приватом». Дніпропетровці не з боязкого десятка, безплатно не вийдуть і начебто уже ведуть переговори з... «Газпромнефтью». Це логічно, тому що «Татнефть» вдруге платити за свої акції навряд чи захоче і, мабуть, розраховує на допомогу прем’єра. А «Газпромнефть» і з татарами питання залагодити зможе «по-сімейному», і ринок України в новому світлі їй «пасує». Ця кандидатура підходить і ще за одним критерієм — фінансової потужності, навіть і підкошеної чималим кредитним навантаженням.

Швидше за все, «Приват» постарається продати весь свій нафтовий бізнес — сьогодні це більш як 30% внутрішнього ринку, потенційно, за наявності сировини та інвестицій у господарство, що сильно похитнулося, і в маркетинг, — близько 50%. Нафтовий бізнес «Привату» багато в чому процвітав завдяки оптимізації оподаткування (стабільний бензин «Укрнафти», безакцизні компоненти бензинів), самостійному використанню наполовину державних («Укрнафта») або чужих («Укртатнафта») активів. Зрозуміло, одержання таких можливостей — не везіння. Зі зміною влади лазівки на кшталт випуску безакцизних бензинів і дешевої нафти на аукціонах потрохи прикриваються, від активів починають відсувати. А жити на одну зарплату «Приват» не вміє та й навряд чи захоче...

Проте до хепі-енду з росіянами «Привату» ще далеко. Конкуренцію росіянам можуть скласти «місцеві». Йдеться про дует Фірташ—Бойко. Вони мають досвід ділового спілкування з «Приватом», їхні позиції в нинішній владній моделі виглядають залізобетонними, наявність інвестиційного капіталу — безсумнівною. Так, але є проблемка з «Татнефтью»... Остаточно подолати опір зовнішніх і внутрішніх опонентів можна, виступивши з ідеєю про приєднання нафтового господарства «Привату» до «Нафтогазу України». По-перше, це наповнить реальним змістом нафтову складову імені НАКу, по-друге, питання з цінами на паливо буде закрите назавжди, по-третє, роботи та всього іншого вистачить на всіх. У тому числі й на відкуп від «Татнефти», яка, схоже, поступово звикає до думки про втрату «Укртатнафти». Безперечно, наскирдоване «Приватом» нафтове майно коштує чимало, але й ціна питання — контроль над паливним ринком із річним оборотом майже 10 млрд. дол. Та й за наявності адмінресурсу можна поторгуватися...

А як же відносини з Росією? Так і Медведєв дав зрозуміти, що не хоче йти на поступки в деяких питаннях, із середньоазіатським газом і «Південним потоком» наприклад. Чому Україна не може відстояти свій національний інтерес у нафтовому питанні?

Ціна питання і задіяні постаті роблять невизначеним сценарій подальшого розвитку ситуації навколо «Укртатнафти». Втім, там, де «Приват», ніколи не було просто.