КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НПЗ: ЗНИЗУ ВГОРУ

Падати з гірки завжди боляче, і чим вона вища, тим більш боляче. Що сповна відчули на Кременчуцькому НПЗ (ЗАТ «Укртатнафта»). Останній рік двадцятого століття виявився найтяжчим за всю історію підприємства. Переробка нафти скоротилася більш як удвічі, він уперше був зупинений на два тижні через відсутність нафти тощо...

А тут іще по сусідству, з появою нових господарів, став на ноги Лисичанський НПЗ, заповнюючи ринок своєю продукцією. На Кременчуцькому НПЗ усвідомили: якщо нічого терміново не змінити, завод швидко втратить свої домінуючі позиції на українському ринку.

Передусім потрібне було нове джерело нафти. Попередні роки показали, що полум’яної дружби з татарами (в розрахунку на яку, власне, і створювалося ЗАТ «Укртатнафта»), не вийшло. На світанку його створення, у середині 90-х, планували, що НПЗ щорічно одержуватиме з Татарстану 8 млн. тонн нафти. Проте друге півріччя 1995-го стало єдиним періодом, коли поставки відповідали протоколу. Далі все почало згасати. Відтак на початок нинішнього року замість «протокольних» 44 млн. тонн було поставлено лише 12,3 млн. тонн нафти. Причому безпосередньо від ВАТ «Татнафта» взагалі тільки 1,2 млн. тонн. Татарстан, попри те, що його структури контролюють мінімум 37,5% акцій ЗАТ «Укртатнафта», вочевидь не вважає поставки нафти на кременчуцький завод пріоритетом: торік вони становили лише 0,47 млн. тонн. Коротше, любові не вийшло.

В результаті завод уже понад рік шукає інвесторів, здатних забезпечити його сировиною. Водночас вирішили й бізнес заводу розукрупнити, адже ніхто не потягне відразу весь НПЗ з потужністю переробки 18 млн. тонн нафти на рік. Виділили чотири окремі виробництва, які й пропонуватимуть партнерам. Як потенційні інвестори проходили і «Казахойл», і «Казтрансойл», але переговори з ними нічим путнім не завершилися.

Проте принаймні одного знайти вдалося, щоправда майже місцевого: з 1 червня одну з установок здано в оренду «Кременчуцькій нафтовій компанії». Це задоволення їй коштуватиме 24 млн. грн. на місяць. Плюс зобов’язання постачати на завод щодоби не менше 5 тис. тонн української та 5 тис. тонн російської нафти й оплачувати послуги з переробки. Умови жорсткі, але якщо компанія їх виконає, завод одержить до 3 млн. тонн нафти (на 30% більше, ніж торік). Серед засновників «КНК», крім українських нафтотрейдерів, ще й відома американська фірма «Каргілл» — це вселяє надію, що завод укотре не «кинуть».

Паралельно НПЗ пробує здати в оренду і другу установку. Цього разу переговори ведуть із «Славнафтою». Сторони налаштовані оптимістично й сподіваються, що до кінця літа буде підписано договір про оренду. Поставки нафти ймовірно становитимуть 3 млн. тонн. Уже нині «Славнафта» постачає Кременчуцькому НПЗ до 30 тис. тонн газойлю з Мозирського НПЗ.

Якщо плани втіляться в життя, завод цілком може вийти з кризи і розрахуватися з давальниками, заборгованість перед якими заважає жити вже кілька років. Певні зрушення є: на початок 1995 року борг НПЗ становив 1,13 млн. тонн нафтопродуктів, на початку нинішнього — 0,447 млн. тонн. Звісно, власників «завислих» нафтопродуктів ця статистика не вельми «гріє», але все-таки борги потихеньку гасять, а головне — не створюють нових. Нині завод відвантажує нафтопродукти протягом місяця, знизив плату за переробку. І хоча зниження власних розцінок за послуги особливого захоплення на заводі не викликає, та тут уже не до жиру. Як сказав перший заступник голови правління Володимир Демехін: «Треба виживати й потихеньку підніматися».

Якщо не встигнути піднятися нині, ринок займуть інші. А з нафтопродуктами, власною мережею збуту (до сотні АЗС) і низкою установок, які не мають аналогів в Україні, заводу цілком до снаги поборотися за місце під сонцем.

До речі, рідний уряд як найбільший акціонер (43%) також міг би посприяти чи бодай не заважати.