Кременчук. Безказанська сирота

Минулий тиждень порадував вітчизняний нафтовидобуток прогнозами. Благо, що з’явився привід: із Кременчука (він же — ЗАТ «Транснаціональна фінансово-промислово-нафтова компанія «Укртатнафта») прогнали татар.

Верховний суд України таки підтвердив відбирання 28,8% акцій ЗАТ у Мінмайна Татарстану, а потім — і 8,6% у «Татнефти». Акції наказувалося повернути емітенту, тобто ЗАТ «Укртатнафта».

Особливого співчуття до вигнаних ні в кого немає. За майже півтора десятиріччя татарстанські інвестори абсолютно нічого не зробили для модернізації підприємства.

Крім того, можна не сумніватися, що у них знайдуться свої суди. Влітку, після багаторічних зусиль, татари таки прибрали до рук «Татнефтепром» — єдине нафтовидобувне підприємство, що належало «Укртатнафті». Нафти з нього в Україну, щоправда, практично не надходило, але хоч запаси за нами значилися. Тепер це в минулому: мудрий суд у місті Казані оцінив родовище в 1,5 дол. за тонну запасів, і воно пішло до ну дуже дружньої тамтешнім нафтовидобувачам структури...

Втім, доля акцій, які повернуть «Укртатнафті», теж цілком передбачувана. Їх досить швидко продадуть. Досвід уже є. Коли у напівлегендарних (і дружніх татарам) офшорок AmRuz Traiding та SeaGroup International забрали 18,296% акцій, їх швидко продали ТОВ «Корсан», близькому до славної групи «Приват». Добре хоч задорого — 2,1 млрд. грн. Утім, з огляду на оперативне керівництво «Укртатнафтою» з боку того ж «Привату», гроші, слід гадати, відіб’ють.

Зате тепер приватівці стали і юридично одним із основних акціонерів Кременчуцького НПЗ. А якщо татар таки «дотиснуть», стануть і найбільшим.

На ринку вже не без цікавості прораховують, що в такому разі відбудеться.

Уже зараз, за оцінками експертів нафторинку, група «Приват» тією чи іншою мірою контролює в Україні до тисячі автозаправок, тобто приблизно шосту частину загальної кількості.

Окрім того, ведуться переговори про купівлю приблизно 500 заправок «Альфа-нафти» (мережа ANP). Щоправда, поки що вони під заставою в агонізуючому Укрпромбанку.

Сумарно може вийти до 1500 заправок, тобто мало не кожна четверта. Досить вражаюча цифра.

Приміром, у мережі «Лукойлу» (Одеський НПЗ) — близько 270 заправок. ТНК-BP (Лисичанський НПЗ) після різкого згортання роботи за системою джоберських контрактів (оренда бренда) скоротила свою збутову мережу вчетверо. Залишилося близько 250, причому власних заправок у «танкістів» усього з півсотні.

Утім, успішність підтримки будь-якої мережі багато в чому залежить від ресурсів. У «Лукойлу» і ТНК-BP із цим усе гаразд: за ними — величезні родовища. І хоча російський уряд досяг помітних успіхів у боротьбі з уникненням оподаткування, ресурс їм обходиться дешевше.

У нас складніше із сировиною. Зате з державою проблем менше. Той же «Приват» контролює «Укрнафту», маючи пакет у 42%. А для контролю над «Укртатнафтою» тривалий час вистачало 1,25% акцій.

А от ресурси... Ну не можна вичавити з «Укрнафти» більш як 3 млн. тонн нафти на рік. Тільки Кременчуку потрібно вдвічі більше.

Тим часом група володіє двома старими західноукраїнськими заводами — у Надвірній і Дрогобичі, і зупинити їх зовсім не вийде.

Тож, по суті, все впирається в зовнішні ресурси. А тут не все так просто. Хоча група «Приват» дуже серйозно зайнялася питаннями транспортування — це і зміцнення позицій у державній «Укртранснафті», і закріплення контролю над одеським «Ексімнафтопродуктом», і створення своїх перевалочних потужностей в Іллічівську. Зараз досить активно вивчається питання роботи з Феодосійським терміналом.

Проте якщо з можливостями вивезення все виглядає непогано, то купити на ринку ресурс нафти значно складніше. «Овес», себто, перепрошую, ресурс нині не вельми дешевий. Навіть кризові ціни виглядали солідно. А відтоді російська нафта знову подорожчала до більш як 70 доларів «за бочку»...

У результаті, коли той же Кременчук зіткнувся з нафтовою блокадою, торік удалося купити на зовнішньому ринку тільки 280 тис. тонн іракської нафти і ще отримати через Білорусь сотню тисяч тонн сировини незрозумілого походження. Сумарно це не забезпечило і двох декад нормальної роботи.

На сьогодні, попри всі зусилля, «Привату» не вдалося домогтися довгострокового контракту з великою нафтовидобувною фірмою. Той же азербайджанський контракт зі щомісячної купівлі 240 тис. тонн на ринку — це тільки спотові закупівлі. Тобто не найдешевші.

З точки зору України, диверсифікація поставок — явище, безсумнівно, позитивне. А от стосовно створення надпотужної збутової мережі точно сказати важко.

Проблема навіть не в можливій монополізації ринку. Проблема — у вкрай слабкій позиції держави. Всі більш-менш розуміють, яку вигоду отримують бізнесмени. Та зовсім незрозуміло, яка від цього вигода країні.

Нагадаємо, що в «Укртатнафті» — великий держпакет, «Укртранснафта» — узагалі державна, і навіть у «Укрнафті», хоч як дивно, держава — головний акціонер (котрий роками не може домогтися виплати дивідендів).

А може, так нам і треба?